Надія МОВЧАН-КАРПУСЬ. В чобітки тепленькі взутий найлютіший місяць лютий

Стрітення — свято дохристиянське. Наші предки вважали, що в цього дня (15 лютого) весна вперше ступає на землю, щоб звільнити людей від лиходійки зими, яка нічого не примножує, а лише проїдає те, що надбало минуле літо. Коли перемагає весна, то вже після Стрітення тепліє. А тому й з’явилася прикмета: яка погода на Стрітення — така й весна буде.

Діти дуже любили це свято. Адже саме в цей день їм дозволялося вибігати босоніж у двір — «лякати зиму». Малеча вигукувала: «По снігу топчуся, зими не боюся!».

З приходом християнства виникла традиція знаменувати зустріч Старого і Нового Завітів.

Лютий — таки найлютіший місяць зими. Важко доводиться нині диким тваринам та пташкам. Якщо зозулі, вивільги, славки, ластівки, шпаки вигріваються десь у теплих краях, то є й такі, що зимують у нас і потребують нашого милосердя: поважні снігурі, галасливі щиглики й чижі, полохливі вівсяночки, довірливі синички, сміливі горобчики… Як радісно їх годувати!

Лютий

В чобітки тепленькі взутий
Найлютіший місяць лютий.
Він снігами сповиває,
Злиться, стогне, завиває:
«Двадцять вісім днів я мрію
Вас заві-і-ять!.. І завію!!!
Заморожу! За... За...».
Плаче...
Березневим соком наче.

Зустріч

Ранок іскриться
в пухнастому інеї
Після січневих завій.
Як не любить мені
зимоньки синьої,
Що причепилась до вій?
 
Ранок сміється
в яскравому промені,
В кольорі, що не пече.
Казку блакитну розказує
хто мені?
Звідки ця щедрість тече?
 
Ой! Здогадалась!
Це січневі хочеться
Так наряджатись щодня.
Та із-за рогу
вже лютий регочеться:
— Геть це святкове вбрання!

Стрітення

Хто по зимній річці —
Рип та й рип — ступає?
Хто ж це в ополонці
Промені купає?
 
Це, зимі супроти,
Молоденьке сонце
Хугу-холоднечу
Миє в ополонці.
 
Зажурився лютень:
«Бач, яке чистеньке.
На весну чекає,
А вона близенько».

Люська

Зима видалася сніжною, морозною і напрочуд мальовничою. Куди не подивись — візерунки, від краси яких несила відвести очей. Це дарує природі свій художній талант мороз. Кучугури снігу, що застигли високими гірками, сліплять очі своєю білизною. Дерева й кущі одяглися в чудернацькі лахматі шапки. Гарно та й годі!

Хоч мороз припікає та дошкуляє, щипає за щоки, дітворі до того байдуже. Веселими ватагами збираються вони на пригірках, ковзанках, замерзлих річечках та озерцях, бігають на лижах та ковзанах, влаштовують різні зимові ігри, змагання, ліплять сніговиків, цілять одне в одного сніжками. Весела довгоочікувана зима!

Наталка, як і всі діти, любить бути там, де весело. Ось і цього разу все було б дуже добре, якби дівчинка, спускаючись на санчатах, не пошкодила собі ногу. Відтак мусить бути дома з накладеним гіпсом і лише сумовито спостерігати з вікна за цікавим дозвіллям однолітків.

Співчуваючи своїй подружці, однокласники щодня провідують її, допомагають упоратися з домашніми завданнями, ви-значеними вчителькою.

Сьогодні друзі Наталки після занять зайшли до неї, розповіли про новини в класі, залишили домашні завдання, побажали доброго здоров’я та й розійшлися по домівках. Дівчинка зразу ж сіла за їх виконання. Швиденько справилася з математикою і взялася за читання. Охоче ознайомилася з текстом оповідання, опрацювала запитання до нього. В тексті йшлося про пташок, які восени не відлітають у теплі краї, а залишаються на зимівлю на батьківщині, та ще про те, як люди допомагають пернатим пережити зиму. Але це було лише частиною домашньої роботи. Ще потрібно було написати короткий твір на тему «Пташки — наші друзі». Перед дівчинкою виникло питання: як виконати це завдання? Нема сумніву, що Наталка вважає пташок своїми друзями, але вона була відсутньою на уроках трудового навчання, де діти виготовляли годівниці. Гірко стало у неї на душі, аж плакати захотілося. «Що ж мені робити? — думала вона. — На жаль, до гаю з усім класом я годівничку не носила. Пташок не годувала. Про що ж мені написати?».

Наталині думки перервав легенький стук у вікно. Вона зрозуміла, що це синичка, яка вже декілька днів навідувалася сюди. Дівчинка відкрила кватирку. «Люська! — защебетала Наталка. — Ти знову прилетіла, моя маленька пташко? Я дуже тобі рада! Поглянь, який обід тобі приготувала!». Вона взяла у жменьку насіння і піднесла його до відкритої кватирки, де лопотіла крильцями її жовтогруда гостя. Пташка безбоязно сіла на долоню і швиденько ним поживилася, після чого спурхнула і, весело, по-пташиному, уже за вікном вдячно обізвалася до своєї годувальниці. Наталка бачила, як її пташка, яку вона чомусь назвала Люською, вмостившись на гілку яблуні, почала весело спілкуватися зі зграйкою своїх посестер.

Наступного дня до Наталиного вікна прилетіло вже кілька синичок. З деяким острахом вони брали насіння з її долоні. Найсміливішою ж була Люська.

Радіючи новим друзям, Наталка вирішила, що саме про них і напише у своєму творі. Сіла дівчинка за робочий стіл, почала писати і… сама собі здивувалася, бо написане вийшло у віршованій формі:

Малесенька, малюсінька,
малюська
У мене за вікном
синичка Люська.
Стук-стук! — мені.
А я вже у віконці,
Несу сніданок їй
в своїй долоньці.
 
— Малесенька, малюсінька,
малюська…
Поснідай,
моя добра пташко Люсько!
Поїсть. Злетить.
Та ще раз повернеться.
Чи вірите мені?
Ще й посміхнеться
Малесенька, малюсінька,
малюська…

…На уроці вчителька прочитала Наталчиного вірша учням. Ті були вражені тим, що їх однокласниця написала твір саме так.

— Діти, — звернулася вона до них, — мені важлива ваша думка щодо оцінки цього твору. На який бал він заслуговує?

— На найвищий! — обізвалися дружно.

— Але не зрозуміло, Ганно Семенівно, — запитав Андрійко, — як це у Наталки вийшло написати вірша? Адже не всім людям це вдається?

— Так, Андрійку, не всім. У кожної людини є свої здібності, а можливо, й таланти, які треба розпізнати і розвивати. Коли людина сприймає навколишній світ зачарованими очима, коли залюблена у природу рідного краю, у все те, що її оточує, вона спроможна розвивати в собі творче уміння написати гарну картину, створити неповторну музику або чудові вірші. Гадаю, що саме любов Наталки до пташок проклюнула в її душі бажання написати про це у такій формі. Це дуже приємно. Плекатимемо надію на те, що серед нас росте українська поетеса.