Їм усміхнулися духи землі...

Відштовхуючись від відомої істини, що археологічні дослідження — своєрідна лотерея, у якій ніколи не знаєш, яким буде результат, розповімо про кілька прикладів, коли археологам поталанило абсолютно неочікувано.

Новоолександрівський кромлех

Чи не найбільший «джек-пот» минулого сезону (принаймні за розмірами) ховався у кургані, що розташований на східній околиці села Новоолександрівка Дніпровського ра-йону. Розкопки цієї степової піраміди стали чи не головною вітчизняною археологічною сенсацією.

Дослідження тривали у рамках закону «Про охорону культурної спадщини», за яким забудовник мусить профінансувати археологічні розкопки на будмайданчику. Тут слід віддати належне як добросовісному забудовнику, так і відповідним охоронним службам. Пам’ятку, без головного болю та чималих витрат, цілком могли знищити, сплативши у підсумку символічний штраф (а то й безкарно). Така практика в Україні, на жаль, є типовою. Курган цілком могла спіткати сумна доля його меншого сусіда, якого у 2006 році буквально за один день зрили важкою будівельною технікою.

Дослідження кургану розпочали у березні 2021-го силами Дніпровської археологічної експедиції Охоронної археологічної служби України НАНУ під керівництвом кандидата історичних наук Дмитра Тесленка.

Станом на початок розкопок курган мав діаметр близько 50 м і висоту до 8 м. Як визначили вчені, загальна вага використаного для насипу ґрунту становила близько 400 т.

Під насипом археологи відшукали складений із 64-х велетенських гранітних брил кам’яний кромлех (коло) діаметром 18,5 м. Брили виявилися нівроку — кожна близько 2 м заввишки і вагою від 0,5 до 1,5 т. Як з’ясувалося, їх притягли від розташованих поруч Дніпрових порогів....

Свинцева грамота з Полонного

Двічі усміхнулася фортуна і науковцям Кам’янець-Подільської експедиції ДП «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології НАНУ, які досліджують Хмельниччину під керівництвом кандидата історичних наук Павла Нечитайла (багато хто знає його ще й як українського музиканта, лідера гурту «Пропала грамота» та учасника дуету «Zapaska»).

2021-го підземні духи були більш ніж прихильні до подільських археологів. Першу і, без перебільшення, сенсаційну знахідку експедиція під проводом Павла Нечитайла зробила в містечку Городок, що над Смотричем. Археологам поталанило відкопати мури давно забутого замку, що вважався повністю знищеним ще від XVIII століття (його розібрали на каміння). З того часу навіть точне місце, де колись стояла твердиня, забулося, а її розташування зводилося до визначення «десь тут». Це «десь» коливалося в межах 300—400 метрів. Зокрема, на історико-архітектурному плані Городка, підготовленому кілька років тому київськими спеціалістами, приблизне розташування замку локалізувалося за добрих дві сотні метрів на північний захід від справжнього.

Варто зазначити, що дослідження в Городку є досить рідкісним для України випадком, коли розкопки з власної волі ініціювала та профінансувала місцева громада.

Відкопаний замок хоча й став наймасштабнішою за розмірами знахідкою на Поділлі, але найунікальніше відкриття поталанило зробити після того, як дослідники перебралися до містечка Полонне.

Софія Київська

Хоча Софійський собор є суперзнаковим об’єктом, від археологічних досліджень, на його території нічого такого не очікували. Чому так, пояснив «Збручу» виконавчий керівник розкопок, старший науковий співробітник Національного заповідника «Софія Київська», кандидат історичних наук Тимур Бобровський: «Дос-лідження супроводжували заміну поверхневого покриття довкола Софійського собору, що не передбачало значного втручання у культурний шар». Тобто від початку це планувалося за схемою — робітники міняють асфальт і плитку, а вчені дивляться, чи де не визирне якийсь черепок.

«Крім того, традиційно вважалося, що довкола собору все давно копане-перекопане, — продовжує свою думку пан Тимур. — Для нас наявність тут добре збережених культурних нашарувань ХІ-XVIII століть, стародавніх архітектурних залишків, археологічних об’єктів і пов’язаних з ними знахідок виявилася абсолютною несподіванкою».

Серед таких знахідок — артефакти, що належать до часів хрещення Русі та є старшими за сам Софійський собор. Зокрема, серед них відкритий археологом Віталієм Козюбою дуже цікавий комплекс підкурганного поховання кінця Х століття з інвентарем, що складався зі срібних скроневих кілець та каблучки, захалявного залізного ножа та двох кістяних орнаментованих ґудзиків азійського походження.

...Спеціально для «Z» пан Тимур акцентував, що ця знахідка дає підстави стверджувати, що в ХІ—ХІІІ століттях у скарбниці Софії Київської зберігалася принаймні одна з великих золотоемалевих ікон, ймовірно, подарована ки-ївському митрополитові кимось з правителів Візантійської імперії.

Назагал, дослідженням Софії варто присвятити окрему велику публікацію, бо тут розказано лише про дещицю знахідок.

Попри те, головним та абсолютно неочікуваним відкриттям стало аж ніяк не візантійське золото і не печатки з енколпіонами. Як повідомив «Збручу» Тимур Бобровський: «Наше найграндіозніше відкриття цього року — залишки раніше не відомого вівтаря ХІ століття у північно-східному куті Софії Київської».

Вівтар розташовувався в окремій апсиді — просторі, утвореному округлим виступом східної стіни північної галереї собору. Від цієї апсиди, яку було зведено разом з основною будівлею собору у першій половині ХІ століття, нині збереглися лише фундаменти та залишки мурування стіни.

Як зауважив Тимур Бобровський: «За своїми розмірами знайдена апсида практично не поступалася головному (центральному ) вівтареві собору. До того ж, як і головний вівтар, вона була оснащена так званим синтроном — двосхідцевою лавою для митрополита і єпископів — ознакою кафедрального храму. Навіщо в одному соборі були споруджені два вівтарі з синтронами (центральний та бічний), поки що залишається загадкою. Подібних випадків архітектура Давньої Русі та Візантії не знає».

Загалом же, ця знахідка суттєво змінює уявлення не лише про особливості літургійних відправ у Софії Київській ХІ—ХІІІ століть, а й про її початковий зовнішній вигляд, що є надзвичайно важливим для розуміння розвитку монументальної архітектури всієї християнської ойкумени середньовічної доби. Дослідження цієї знахідки планують продовжити наступного року, а самі залишки апсиди у подальшому передбачено музеєфікувати.

Наголосимо, що це лише три приклади роботи українських археологів у 2021 році. Насправді цікавих знахідок та відкриттів значно більше. От хоча б дослідження поселення вельбарської культури у селі Карів, що у Червоноградському районі на Львівщині, де археологи знайшли артефакти часів Римської імперії. Археологічна Фортуна порадувала дослідників — вони віднайшли два дивовижної краси скляні кубки роботи римських майстрів.

Археологам-античникам, які досліджують стародавню Ольвію, минулого року взагалі довелося розслідувати злочин, якому два тисячоліття. Зокрема, дослідники виявили поховання, вірогідно, якогось багатого сармата, який жив серед ольвіополітів та помер десь у I ст. нової ери. Але хоч якихось людських решток у похованні не було. За дрібними деталями, які залишили по собі давні злочинці, археологи зуміли відтворити обставини блюзнірства, що трапилося на світанку нашої ери. Гробокопачі розграбували склеп майже одразу після похорону. Вони винесли все начиння, а заодно і небіжчика, ймовірно, спокусившись його дорогим вбранням.

На Буковині археологи вже другий рік поспіль розкопують унікальне поселення, де, вірогідно, оселилися втікачі з Римської імперії. Принаймні там маємо сліди широкого ремісничого виробництва за римськими технологіями, що не властиве для варварських поселень прикордоння, — римляни дуже неохоче ділилися своїми виробничими секретами.

Тут примусимо себе поставити крапку, бо обсяг цієї публікації вже плавно переходить у книжковий.

Дмитро ПОЛЮХОВИЧ.

 Друкується зі скороченнями. Повну версію читайте на «Збручі» (https://zbruc.eu) або в друкованій версії «Чорноморських новин».