«Я в ту весну відкрию двері...»

Це один із низки поетичних творів, виплеканих її душею і видрукуваних у збірці «І живу, і веснію любов’ю», яка знайшла схвальний відгук у поціновувачів її таланту.

«Любов Кузьменко — символ жіночої краси і журналістської етики, балт-ського шарму і чарівної любові до рідного краю і, головне, до своєї родини. Вона звичайна і незвичайна, вона приваблює своїм внутрішнім світом тепла і щирості. Вона робить себе сама, не намагається бути схожою на когось. Вона вміє слухати і, головне, чути людей. Має надзвичайну властивість не пам’ятати поганого і сміливо крокувати вперед з ус-мішкою на вустах», — характеризують земляки вродливу, веселу і принципову жінку-свято, жінку-трудівницю.

Своєю ліричною творчістю Любов Кузьменко осяює буденне життя почуттям безмежної любові до світу, до людей, до всіх оточуючих, збагачуючи мистецьку скарбницю всієї Надкодимщини.

«Що для мене поезія? Поезія — це можливість осягнути внутрішнє наповнення, відчути Всесвіт у собі, звабити емоціями, відкрити власну душу й торкнутися серця кожного. Я прагну по-новому обіграти слово, зігріти його у своїй душі, знайти для нього свої варіації», — ділиться роздумами поетка.

Пісня — ще одне із багатьох захоплень Любові Кузьменко. «Люблю співати. Це у мене від батьків. Вони теж, працюючи, співали. Крім того, вся родина збиралася ввечері — і разом співали. Чомусь дуже запали в душу вишневі вечори – коли цвіли вишні. Колисковою для моїх внуків стала пісня «Місяць на небі». І зараз просять колискової, і я співаю. Співаю, коли «чаклую» на кухні або займаюся прибиранням. Спів, мені здається, вивищує дух та душу», — розповідає поетеса.

Я в ту весну відкрию двері,
Де пращурів дзвенять пісні,
Де над старою Каланчею
Літа сіяють молоді.
Я в літо те відкрию двері,
Де вишні спілі у саду,
Де на Далекому провулку
Красують липи у меду.
Я в осінь ту відкрию двері,
Де місяць сяє край вікна,
Де на цнотливому папері
Гуляють літери без сну.
Я в те життя відкрию двері,
Де дні сплітаються в літа
І де над Балтою в любові
Зоря квітує молода.

Окрім збірки лірики, побачила світ і книжка Любові Кузьменко про історію газети «Вісті Кодимщини» та її творців – «Рядки, перелиті в життя». У цій газеті авторка пройшла шлях від рядового журналіста до головного редактора. Ще одне видання її авторства – «Горлиця отчого краю» – оповідь про відому фольклористку Кодимщини Єфросинію Сторож.

Торік завдяки численним меценатам (книговидавництво сьогодні — велике задоволення) Любов Кузьменко випустила антологію «…І разом з ними йшла весна». У ній зібрано розповіді про ветеранів Другої світової війни, про кодимчан і про тих, хто визволяв цей край від фашизму, спогади рідних про своїх звитяжних батьків та дідів.

Отой безсмертний подвиг укра-їнських воїнів ХХ століття перегукується із буремним сьогоденням, коли ворог зі зловісним оскалом таїться біля нашого порогу. На це балтська поетеса відгукується віршем-побажанням:

Живи і квітни буйним цвітом,
Моя любове, земле моя!
І з Кобзаревим Заповітом
Воскресне воленька твоя!
Небесна Сотня усміхнеться:
В краю вже вруняться садки…
І мирне небо переллється
У зоряні її стежки.
Моя земля загоїть рани,
І у небесній вишині

Оберігатимуть титани

Твій дух, звеличений в борні.

Юрій ФЕДОРЧУК.