Переглядів: 884

Анатолій ГЛУЩАК

Варта

На ясні зорі, на тихі води

(Тестамент)

Де ясні зорі, де пречисті води?
Де світлоносний наш Єрусалим?!
Чужинцем тесане ярмо свободи
Чому на палить яро Серафим?

Вкраїно суму, грішний Єрихоне, —
Щодня паде котрась твоя стіна...
Не захистять намолені ікони,
Одчай пісень, прокльонів німина.
 
І Слобожанщина, і Степова Еллада
Знеможені... І галицький П’ємонт...
Хто нас прокляв?
        З чиїх небес відплата?
Хто замовляв принизливе клеймо?
 
Десятикратно довше, ніж юдеї,
Блукаємо у маревах пустель...
З імперій поринаєм в емпіреї,
Не зрихтувавши гармашів до стрель.
 
На пере-радах, часом — навколінці,
Не вміли обставати за своє...
Листи султанам пишуть українці,
А варт вершити — власне Житіє.
 
Не в злоті Полуботка — наші добра! —
Свята Софія, Орлика скрижаль,
Захищений праукраїнцем обрій,
Тарасів гнів і Лесина печаль.
 
Моря пісень. І предківські могили.
У вуліях шкільництва — дітвора.
І доля спадкоємності двокрила.
І вічне шво Дніпра!
 
Не загубитись нам поміж народів,
Коли щодень змагатимемо час.
Й на ясні зорі та на тихі води
Покличе українця знову Спас.

Dubia*

Володимирові Базилевському

Що відписує життя? — Невдоби...
Недороди... Пирії... Межу.
Долю — йти до правди чорноробом,
А не випасати льоху-лжу.
 
Що кохання заповість? — Печалі...
Беззахисну вежу самоти.
І слова у пізнім мадригалі —
Безосмутні: «Спогадом — світи!..»
 
Що дарує щастя? — Ржаві кітви
У розлучних гаванях на дні?
Тирло зради?
Сорок слів молитви?
Журавлиний клин в сумнім вікні?..
 
Що вітчизна уділяє? — Стигми.
Мову й віру. Творчості ужин.
Шлях крутий — аби здолати встигли!..
І ковчег у щирозлоті глин.

Серпень, 2007

__________

*Dubia (лат.) — сумніви.

Alter ego

Борюкався — хто би не боров!
Не упав, як цілили камінням.
Тож не зрадив чесних корогов,
Вірячи у поклик Провидіння.
 
Виплюнув на рингу зуб і кров,
З-за канатів не просив заміни...
Чорт почує мій прокльон-позов,
Мовчки брат обіймами зустріне.
 
Завтра знов заступить небо мла,
Знов оточать пастки і завади, —
Не задкуй до схованки кубла,
 
Не дозволь собі колінкувати!
Звісно, вилізає норов боком,
Але ж ти не скурвився, нівроку.

* * *

Соняхи! Жаркий бджолиний рай,
Хресний хід усім розлогом поля...
Україно, злотоцвітний край, —
Ти мені оскарження і доля.
 
В соняхів є літо: щоб рости,
Не спинатись на тини й лозини,
І напоготів нести щити,
І тримати випрямлені спини.
 
В соняхів є осінь: як один
Накладуть козацьки головою,
Уклонившись кетягам калин
І хрестам церковки за горою.
 
Знов гучить литаврів грізна мідь,
Йдуть на битву збратані залоги.
Вірю-бачу: в латах знов стоїть
Сонях — як провісник перемоги.

2014

Нічні тривоги травня 2014-го

Екзотикою вабить Тиреніда —
Мурована гранітна вагота,
Де небеса оперті на бескиди
Сардинсько-корсиканського щита.
 
Романський люд, захищена планида
У маєстаті папського хреста...
Та ніби стежа — Діва тут Обида
За мною крочить всюди неспроста.
 
То жизними, то голосами смерті,
Через моря, покрізь шенґенський ґвар
Гука Вкраїна до своєї тверді,
 
Зве димом шин, тривоги блок-постами,
Ошматтям нищених довір і карм,
Покривленими розмиру вустами.

16 травня, під ранок.
Північна Сардинія

Рік за рік

Я живу без поблажок,
Без чиновних опік
І лихварського спашу —
З року в рік.
Рік — за рік.
 
Книга долі — загадка:
Заповіт,
Патерик.
І гріховна граматка.
І спасенний стільник.
Це зневіра і проща.
Це сухотний полон.
Це любов найдорожча.
Це — і чад, і озон.
 
Віжки смика планида
На вибоях доріг, —
Кажуть, з ярмарку їду
Вже не першенький рік...
(Ет, бридня просторік!)
 
Ми не вічні на світі, —
Смерть мій подих зітне.
Й на останньому звіті
Запитають мене:
 
— Ти терпів достолиха,
Та чи слави добіг?
Не зносились вериги?
З чим був жизний пиріг?
— Я не був літгалайком,
Що наладив гортань
На осанну, на лайку,
На ганьбу домагань.
 
Без підніжок і маски:
Кого зміг — переміг.
Мав болючі поразки
З року в рік...
 
І волів би допити
Чару літ — до кінця!
І її закусити
Зі свого таганця.
 
Час — соборна толока.
Моя ставка висока:
Рік за рік —
Рік у рік.

Застережний сонет

Нещедра творчість на п’янкі меди,
Терни шукань щодня немилосердні.
Талан — невдоби, як не городи,
Ужинки зчаста — по трудах — мізерні.
 
Це добування з каменя води.
Це просякання болем до осердця.
Це замовляння зла і ворожди,
Оскарження самодержавства смерті.
 
Натхнення має хибу жеребка!..
Не надься пустослів’ям, чоловіче:
Злови стрілу найпершого рядка,
 
Злютуй думок і ритму перелади,
До криводушності не май пощади...
А присуд — винесе читацьке віче.

Поєдинок

Навчилась кривда співчувати...
А правда попусту не дасть:
На сміх підніме пишні шати,
Ще й піде картою не в масть.
 
Це кривда залюбки повчає —
Засипле мервою порад...
А правда з усміхом печалі,
Бува, щось каже невпопад.
 
Всякчас міняє кривда маску,
Слугує магії личин.
А правда чесної закваски —
Один для всіх в неї аршин.
 
Пробачить кривда все погане,
Мовляв, не варт воно гризи.
А правда мученицьки гляне,
Покаже знов на терези.
 
Неправда ніби й голосніша
Як моралістка і ханжа.
А правда — боляче рідніша,
Їй сповідається душа.
 
Хоч правдою клянеться кривда,
Зате на неї гострить ніж...
Але не здасть ніколи правда
Духопіднесений рубіж.
 
А чим скінчиться поєдинок?
Ціна висока за знаття:
Це кожна думка, кожен вчинок,
Це, Боже правий, все життя.

Про поразки

    Життя —
    це відтермінована поразка.
    Автор

З найнеймовірнішої казки
Билиця мудро прозирне...
Не забуваються поразки,
Що вчили мудрості мене.
 
Оті дошкулисті невдачі,
Що з необачності росли
Й майданом глуму, ніби клячі,
Невідворотно повезли.
Оте хапливе безталання,
Що догоджало суєті,
Що без найменшого вагання
Косило наміри святі.
 
А програші?
А хибні кроки?
А потрясіння від облуд?
Дешевих дружб тяжкі оброки...
Усіх обмов каручий бруд.
 
Не забувається, не мерхне
І найсвіжіше, і старе:
Напохваті та на поверхні
Оте злютоване каре.
 
Але збагнув я не одразу —
Немов продерся крізь терни:
Світ не можливий без поразок!
І декотрим — нема ціни.
 
Примножую
Поразки-вчинки
(Буття здоровлячий полин),
Що млоять душу, мов піщинки,
І виростають до перлин.

* * *

Тиха неділя. Зранку
Лине церковний дзвін.
Стільки засяло відмін
У небосяжнім серпанку.
 
Речитатив благовісту —
Після буденних темнот —
Слухаю без перешкод
Аж на околиці міста.
 
Голосу горньої міді
Янгольськи вторить луна.
Доле гріховно смутна,
Як далі жити на світі?
 
Жалем сточитись невтішним,
Манни чекати з небес,
Клясти фатальний прогрес?..
Камінь закласти наріжний?
 
Невіроломно молитись,
Де зруйнували чертог,
Щоби жебрачив пророк
І блазнював ясновидець?!.

* * *

Шукало жилу джерело
З пітьми до світла.
Значило зморшкою чоло
Маґічне титло.
 
Хилила спрага до води,
Як до ікони...
Немає щастя назавжди, —
Воно зникоме.
 
Вже оджили мої батьки,
Мовчать могили.
Прошкує доля навпрошки
До крутосхилу...
 
Вже друзів реєстровий кіш
На тогосвітті...
Чи звідти — наше — їм видніш
Духовне сміття?
 
Я помолюсь живій воді,
Між тіней щезну, —
Щоб на Останньому суді
Мовчати чесно.

Родове древо

В серпневу візантійську голубінь
Метелик б’ється, ніби в хатню шибу.
Земної осі скрадливого скрипу
Недочувала сотня поколінь.
 
Віки ідуть безгучно — ніби тінь...
Жаждущі знов питають в Бога хліба,
Зовуть апостолів, що розподілять рибу...
Вершителю, ти чув усіх! Амінь.
 
Мій предок жив у дохристову пору
Без відчуття гріховності , докору, —
Його поганські бурі не змели.
 
Та й рід не зник у смертній річці мли,
Здолавши мор, сплатив страшні офіри,
Безсмертним став під омофором Віри!

2008, 2020

Ватра

Сповідь
Знов забракне хисту рівноваги,
В небі — сяйва доленосних зір.
З німоти —
Тісної семиряги —
Знову вивільняєшся, мов звір.
 
Навмання, без компасу удачі, —
Словолов, нетяга, скоморох, —
Скрадливо і разом — нетерпляче
Доганяєш зграйку диких строф.
У таку годину ворохобну,
Над тернинням сумнівів та скрух,
Віршем сповідається жертовно
Твій болящий,
Твій нетварний дух.
 
...Так заходиш на хитливу кригу
Чи у несходимий лабіринт.
Так зриваєш з рани чорний бинт!..
Голуба ждеш при ковчезі книги.

Едукація

     Дмитрові Кременю

Не кличу на поміч братву
В двобої нерівнім з добою...
Сутужно, маркітно живу
У проміжках болю.
 
Галерне кандалля буття —
Не екотуризм чи гастролі.
Сваволя шука укриття
В молитві й крамолі.
Неправда прислужує злу,
А підлість — підмога розбою.
Чи можна розвіяти млу
Напругою власного болю?!
 
Де крипта розгрішень... —
                звідкіль
Гризота налигує совість?
Фантомний уривчастий біль
У думці, у жесті, у слові.
 
Розради — проси не проси —
Й на виразки — лютої солі...
Прощальні чутніш голоси
На відстані власного болю.

2017

* * *

Допікає щоденно вина,
Четвертує щоночі провина...
Нам потрібна вся правда страшна:
Неосудна, тюремна, первинна!..
 
Співпадає тужний материк
З рубежем вітчизняної тверді, —
Безконечний однак патерик
Безневинно покараних смертю.
 
Зовсім не на міфічних слонах,
Не на панцирях трьох черепах, —
А навсупереч глузду і стиду, —
На тендітних людських черепах
Замостився жорстокий ГУЛАГ*,
Сатанинську сховав Атлантиду.
 
Наші люди. Не наші враги,
Не чужинські якісь супостати!..
В багатьох — ні горбочків-могил,
Ні хрестів — після тої заглади.
 
Стигне кров од жахкого псалма:
Биківня чи також Куропати**,
Магадан, Соловки, Колима...
Дикий протяг: Курили — Карпати.
 
Вмерла пісня, мов куля, дзвінка...
Не зрівняла епоха з землею
Безіменну могилу зека
І тюремний граніт Мавзолею...

1990

__________

*ГУЛАГ (абревіатура) — «Государственное управление лагерей» — величезний підрозділ репресивних органів СРСР, якому були підпорядковані концентраційні табори, місця позбавлення волі та спеціальних поселень з 1934 по 1956 роки.

**Биківня, Куропати — місця масових розстрілів репресованих сталінщиною українців.

До питання
про роль особи в історії

Що важить власна доля в сумі
Кількох мільярдів неспівмірних доль?..
Історія — це вибухова суміш,
Хоча для вжитку — це земна юдоль.
 
Історія вгамує громовержця,
Розчавить і вселенські терези, —
Та здетонує від удару серця,
Займеться від вдовиної сльози.

25-й кадр

І реклам жорстка потала,
І об’яв азарт, —
Щоб людина не проспала
25-й кадр.
 
Перемога і поразка
Разом йдуть на старт.
Фотофінішу фіаско —
25-й кадр.
 
Щедрував своє кохання —
Найповнішу з кварт!
Глядь: вже й крапелька остання...
25-й кадр?
Тим — кар’єри, цим — галери, —
Кожен чогось варт.
А чи бачить сліпий жереб
25-й кадр?..
 
Марнославство і гординя
Водять карнавал.
А без маски — хто людина? —
25-й кадр.
 
Роки нижуться на чотки.
Довга нитка ватр...
А життя — воно коротке:
25-й кадр.

Сонет вогню

      Запалюй радісний вогонь у грубі...
      Юрій Клен

Душа не мерзне — є в запасі дрова,
А на розпал — межі торішній хмиз.
І ніч скидає темну барву риз:
Мигтять злотава, срібна, пурпурова.
 
Не користайся рудиментом слова,
Замкни вустам благенький їхній хист, —
І, може, розгадається колись
Вогню весела і летюча мова.
 
У грубі — на морозець! — рівний тяг.
На самоті — найкраща із розваг —
З трьох в’язок дров
п’ятигодинна повість.
 
А те, що вкрай ускладнилося днем,
Тепер було роз’яснене вогнем...
З полегкістю зітха прозріла совість.

Оскарження цивільних камен

     Борисові Нечерді

Я зазирнув за розкішні лаштунки:
Що то за празники в колі камен?
Тож не позбудуся вбивчої думки, —
Скільки вони загубили імен!..
 
Всіх відвертали від мислі до учти,
Пестили хтиво нещирість витій,
Щоб заглушити, що каже негучно
Кожен іменник у мові святій.
 
Забороняли: з котурнів — на землю,
Зацним кадили, хто як умів,
Щоб забували ми рід свій і плем’я,
А про Христоса — вже й поготів.
 
Ніби й не чули казань Іоанна, —
Славу приймали щодня від людей...
А первородність несли осіянно
То дисидент, то безвісний спудей.
 
І обласні, і столичні камени
Диригували фальшиві псалми,
Ще й пильнували, щоб древні знамена
Не гомоніли довірчо з людьми.
 
Кожній душі підбирали тенета,
Перепаскудили слово народ:
Бгали, як устілки, в різні анкети,
Гнали в аркани рясних нагород.
 
...Не називатиму долю рябою:
Я з безіменності ледь-но воскрес.
Порятувало життя глибиною
Слова і туги, річок і небес.
 
Нині не гнівайся, музо вкраїнська,
Матір Господня, всміхнися з ікон.
Тяжко відходить печаль сиротинська,
Сестри і браття зійшли на амвон.

1987

* * *

Це, можливо, вікова загадка.
І як вислід — здивування шок:
Я виймаю раз по раз закладки,
Розвільнивши тісняву книжок.
 
Потемніле паперове гиччя, —
Осягань і суперечок міт,
Хресного шляху незгасле свіччя,
Всежиттєвий пильний плебісцит.
 
Пристрасні кипіли діалоги,
Сяли вежі суджень і думок.
Маєстат читацької дороги
Вів мене крізь терни до зірок.
 
Сторожко сторінка шелестіла,
Книга дивовижею цвіла,
Думка поміж зорями летіла, —
Бо душа окрилена була.
 
Що шукав я — істину, цитату?..
Зважував — де правда, де брехня?
В пожаданні людянім читати
Уселюдське вкраплене дання.
 
Все ковтав я: і трутизну, й ліки.
Все збирав: і попіл, і нектар...
Але хто справдешній недоріка?
Хто нетяма? —
Врешті-решт — школяр?!

До Червоної книги

Це мабуть випадковість. А все ж
Мов перлину загублено з низки:
Слово гостро-пронизливе креш
В словниках не дістало прописки.
 
Я черговий гортав лексикон
Надаремно... Й ставало так щемко,
Мов потрапила креш у полон
Ще з часів видатного Грінченка.
 
Народило тривогу і сум
Марнотратство при нинішніх статках —
Слово це загубив навіть СУМ* —
І на літеру К, і в додатках.
 
Вже досада гірка перейма —
(Ач, Париж заслуговує меси!) —
Кока-кола тут є і кошма,
Полонізм зафіксовано креси...
 
Лексикографів я не ганьблю,
Не тлумачу це волею злою...
Та особше те слово люблю,
Що живе (чи ж одне?) сиротою.
 
І у пісні є срібная креш,
Є те слово не тільки в Павличка —
Молоде і здорове, авжеж! —
А не мовна засушена мичка.
 
Слово — не обгорілий сірник,
А зоря непогасна слов’янства.
Запишу його в кожен словник,
Щоб радів Інститут мовознавства.

________

*СУМ — «Словник української мови» в 11 томах, виданий протягом 1970  —1980 років. Нема лексеми креш і в новому академічному Словнику.

* * *

За світлофорами калини
Не спокушайся манівцем,
В порі випроб — до України —
За всіх умов ставай лицем.
 
Найперш — вітчизні усміхнися
І осіни себе хрестом, —
Ти ж син її — не чужаниця,
Не цинік вкупі зі страшком.
 
Запоможи в біді червінцем,
Стань проти зайди врукопаш, —
Що народився українцем
Скрізь пам’ятай, як «Отче наш...»
 
Переступи житейське дляння,
Ваганням поклади межник,
Щоб у відступництва ковбанях
Не загубивсь, як черевик.
 
Покличе маршова дорога, —
Не пригамуй душі почин:
Це ж усвідомлена спромога,
Це родовий уділ і чин.

10-11.12.2014

Трава (не)забуття

Повернення

Лечу над Україною.
Лечу!
Лелечий
шлях
    літак
        долає
            легко.
Ти чуєш, мамо, я тобі кричу?
Ти бачиш, нене,
я вже недалеко?
Ще сто річок —
і тінь моя впаде.
Ще сто лісів —
і знов запахнуть трави.
Ще сто думок —
тонесенького краму —
для парашута
висота спряде...
Я приземлюсь
в осінньому саду,
махну рукою
біло-срібній птасі,
до школи обережно увійду
і стану на порозі
в першім класі.
І зрозумію:
світ не постарів, —
бо гаму азбуки
співає першокласник,
пильнуючи,
де мамина указка
торкається позначок
в букварі.
То я змужнів —
від змушених розлук,
від поривань
нещедрого кохання,
і від трасуючих
удач і мук,
від звиклості до світу
й незвикання.
А жінка гляне —
строга і свята,
як стихне
реактивний гул у небі...
Скажу їй:
— Мамо. Я летів до тебе.
Даруй, що довго...
Так ішли літа.

1973

Течія

Є пам’ять вільна, ніби птах:
Загубить, як перо, дрібницю.
А є чіпка, немов реп’ях...
Якраз вродило на суниці.
 
Чадив пилком сосновий ліс
Під млосне ахання беріз,
Як пробігала електричка...
Почався перший сінокіс,
І соромливо мліла річка.
 
Була закоханість, а ще
Прогулянки у ліс натще —
Студентства раннього сюжети...
Як на промитому кліше
Знайомі вгадую прикмети.
 
Таке ж роздолля навкруги
І для очей, і для ноги —
Хоч проминуло чверть століття.
Чи щось притлумили сніги —
Такі опасисті та ситі!
 
Між берегами обома
Вода скрадалась мовчкома
До скутих кригою віддалин...
Та все ж прогледіла зима
Русяві шибочки проталин.
 
Мов компас жданого тепла —
Хитлива стрілочка стебла
Поміж бервен старої кладки...
Вже річка в інший бік текла! —
В цім таємниця і розгадка.

Пріма вера

      І.

Іній... Іній? Цвітуть абрикоси! —
Що не мож’ крадькома не зітхнуть.
Ніби вдарили знову морози —
Це вже й вишні одчайно цвітуть.
 
Золота пригадалася злива
І зачинені райські врата...
Відступала навшпиньках цнотливо
Беззахисна, як цвіт, нагота.
 
Тільки блузка, розмаєна блузка,
Ніби хмарка, за плечі тече...
Та одна, найсміліша, пелюстка
Вже мені обпалила плече.
 
Далі згадувати незмога, —
Заборониш ту правду собі...
І смиренно подякуєш Богу —
Це було у щасливій добі.

      ІІ.

Зацвітає абрикоса
До зеленого листка:
По-циганськи сміло боса,
По-слов’янськи боязка.
Ці оголені рамена,
Ця біблейська білина,
Ця довіра невтоленна, —
Все — зухвальство і вина.
 
Не чекала мудрих вишень,
Вся — сліпуча головня.
Десь уже на другий тиждень
Чисте скинула вбрання.
 
Застелила білим світлом
Темну наготу землі,
Заплатила білим цвітом
Людям, сонцю і бджолі.

* * *

О, випадковості пророчі:
Серед міської метушні
Вразлива посмішка жіноча
Змінила білий світ мені.
 
Ту жінку я провів очима —
Не зупинилася вона...
Яка незвідана причина
Цей усміх пояснить сповна?
 
Невже ця усмішка погасне,
Перезатужить між облич?
Та, озирнувшись одночасно,
Обоє не пішли навстріч.
 
Двох доль обірвану цитату,
Що загубилась між людьми,
Заледве встиг я прочитати —
Всесповідальне слово
«Ми!..»

Молитва

Перезотліють розлуки
В скорбнім життєвім чаду.
Стануть голубками круки...
Я тебе жду.
 
Спогадів смики хортячі
Мчать по твоєму сліду.
Білого світу не бачу —
Так тебе жду.
 
Ждання ждання че-ка-ра
Писані на роду.
Знаю, що ми не пара,
Та у самотності жду.
 
За сподівальне світіння
Глузи стерплю і біду.
Ніби пустельник спасіння —
Так тебе жду.
 
Душу не звів на терміття.
Юну чи немолоду —
Навіть в майбутнім столітті
Я тебе жду.
80-і роки

Портрет з уяви

На велелюдді чи в степу,
Сяйнувши, вигоїть журбу.
 
Для пильних розумом очей —
Каро-терновий привілей:
 
Утаємниченням свічад
Під віями ряхтить агат,
 
А в незглибимості зіниць —
Верховна мова соколиць.
 
Несеш усміхнену брову,
Мов переможну корогву.
 
Цей вільний розсип рівних кіс,
Ахматовський трагічний ніс,
 
З чола — по шиї — до наги
Тінь половецької смаги...
 
Жіноча аура тремка, —
Рисуючи, горить рука.
 
В прозористій самотині
Портрет не вдався знов мені.

Синдром весни

Ворони обживають гнізда,
За межі — сварка у сорок.
Якраз ні рано, ані пізно
Збуватись грішних заморок.
 
І позбуватися повторів,
Що душу млоять, мов нарив.
І навесні не красти в моря
Зимове вибране штормів.
 
За обрії літа промчали,
Імен злиняли письмена...
Та знову ваблять не причали,
А грішні радощі стерна.
 
І спокушають зірко цноти:
Весна, чуттєвий самосій!
І знов записуєш зальоти
В оглав заможених стихій.
 
Ще в Чернівцях, в Криму, в Одесі
Жінки всміхаються: — Не жур!..
Й папір зостався з тої десті,
Де римував рядки амур.
 
Весна — звитяга чи поразка?
Можливості — у повноті:
Або жона, або любаска,
Мадонна в горній ясноті,
А чи ворона... в темноті.

90-і роки

* * *

Серед ночі, серед саду,
В тихе лоно споришу
Я знемогу і досаду,
Ніби попіл, розтрушу.
 
Серед ранку, серед шляху,
Там, де колії різьба,
Виточу гноївку страху,
Вирву неміч, як чопа.
 
Серед річки, серед виру
Плином дужої води
Змию розпач і зневіру,
Леп обмов і ворожди.
 
Серед степу, серед жита,
Мов нетяга-скоморох,
Із мосяжу і блакиту
День поставлю, як чертог.
 
Я цю днину як родину —
Нерозгадну і святу —
Не забуду до загину:
Нині в лісовім спряту
Буде папороть в цвіту.


До свого крайнього ювілею я уклав малу антологію власних віршів — числом 80. Не склалося: збірка під назвою «Варта — Ватра — Трава» (п’ять літер впереміж) у варіанті верстки відлежується «на карантині». Врешті запропонував редакції вибрати для публікації твори з кожного розділу, пам’ятаючи, що саме на сторінках «Чорноморки» у 1969 році побачили світ мої дебютні публікації.

А.Г.

Різдво 2022 р.

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua