Негерметичні історії

У вітальному слові генеральна директорка ОННБ Ірина Бірюкова, зокрема, зазначила: «Сьогодні нам пощастило бути серед невеликої групи людей, яка першою перегляне те, що згодом бачитиме вся Україна. Ми маємо ексклюзивний шанс не просто побачити, а ще й поспілкуватися зі знімальними групами цих цікавезних проєктів. Під час карантину ми замкнулися в своїх герметичних історіях. Можливості, яких нас позбавив карантин — подорожувати, бачити ширше події в країні поза межами нашого регіону, дає нам телебачення. Передовсім «Суспільне» — телебачення, де журналістські стандарти є одними з найвищих у нашій державі. Щиро дякую команді «Суспільне.Одеса». Завдяки вам ми маємо чудову можливість розширювати наші горизонти».

Олена Кваша, продюсерка «Суспільне.Одеса», подякувала колективу ОННБ, назвавши її прекрасним партнерським закладом: «У результаті синергії наших установ виникла ідея презентувати фільми, які створюються «Суспільним» в Одесі. Ми зійшлися на тому, що саме цей майданчик має стати презентаційним і неформальним, де зможемо не лише переглянути кіно, але й обговорити його. Сьогодні ми лише стартували. Сподіваюся, що початок 2022-го буде прем’єрним і тут відбудуться передпокази ще дуже багатьох унікальних, цікавих стрічок».

Олена Горобець, продюсерка проєкту, захоплена будівлею та інтер’єрами бібліотеки: «Ми дуже вражені красою цього місця і велика честь для нас показати саме тут свою історію. Всі знають, що Кропивницький є колискою українського профе-сійного театру, але мало хто замислювався, звідки береться електроенергія, якою освітлений, наприклад, цей зал. А виробляється вона здебільшого з урану, який добувають у нас, адже в межах міста Кропивницького діє одна з уранових шахт. Про це ми покажемо й розкажемо».

За словами Олени Горобець, команда прагнула наблизити тему фільму до глядача через історію головного героя (на урановій шахті працює вже три покоління його родини). «На мою думку, у нас вийшла емоційно заряджена робота, — каже пані. — Працювати було непросто, але дуже цікаво. Ми вивчили тонну інформації про те, як влаштований видобуток урану в Україні і світі, які технології застосовують. Дослідили, як змінювалися ціни на світових ринках за останні 30 років і від чого залежить їх ріст чи падіння, як і чому закривають уранові шахти в Європі, як, власне, співіснувати відносно безпечно з ураном і радоном».

Автори взялися за цю тему, бо про уранову шахту й уранову галузь в незалежній Україні жодної стрічки ніхто не знімав. «Це абсолютна прем’єра й абсолютний дебют», — зазначила Олена Кваша.

На момент зйомок фільму Сергій Савченко був заступником головного інженера з виробництва Інгульської шахти: «Шахта — це небезпека, тут травмувань багато, трапляється й гірше. Але за атомною енергетикою — майбутнє, від цього нікуди не дітися. На жаль, у нас економіка й політика пов’язані. В Україні атомні електростанції виробляють 54% електроенергії, решта — теплові (29,6%), гідроелектростанції (8%), відновлювальна зелена енергетика (7,3%). Найдешевшою є електроенергія, яка виробляється саме на АЕС».

Сергій Савченко вважає, що для енергетичної безпеки держави шахти треба не закривати, а розвивати. Зараз казахський чи китайський уран дешевший за український. Найлегше закрити уранові шахти й забути про них. Але це не державницька позиція, ніхто не знає, що буде завтра, попереджає фахівець. Лікарі заборонили працювати панові Савченку на шахті, зараз там працює його син.

Фільм складається з багатьох компонентів — життя й долі шахтарів, глобальні геополітичні речі, на яких зав’язана ця історія, здоров’я людей, екологія. «У другій половині серпня цього року злетіли світові ціни на уран, і в нас з’явилася надія. Підтримую пана Сергія, що збереження й розвиток галузі — це запорука нашої незалежності. Бо найлегше вбити свою сировинну базу і бути залежним від чужих країн. Але ми вже навчені і знаємо, чого нам коштував чужий газ, тож залишитися без власної електроенергії було б вкрай безвідповідально, — вважає Олена Горобець. — Найважче було зберегти баланс між кількома сценарними сюжетами. Кілька ліній — екологічна, охорони здоров’я, виробництво. Ми не є лобістами, не оспівуємо шахтарську працю. Ми хотіли показати системність проблеми. Один з меседжів фільму: ми не применшуємо небезпеку урану і радону. Потрібно дотримуватися норм безпеки. Головне правило поводження з ураном і радоном — не бути недбалим».

Після перегляду автори стрічки Олена Горобець, Катерина Мурована, Ірина Романська та Сергій Савченко говорили з глядачами про перспективи урановидобувної галузі, про те, що на Кіровоградщині є одні з найбільших покладів урану в Європі, що Україні належить понад 2% його світових запасів, говорили про ті ризики, на які наражаються жителі Кропивницького, зважаючи на розташування цих родовищ. Маємо надію, зазначали учасники презентації, що фільм буде цікавим не тільки для глядачів, але й для тих, хто ініціюватиме дискусію на рівні владних кабінетів, на рівні тих, хто відповідає за розвиток галузі.

Свій фільм «Покоління «золотої алеї»» презентувала Любов Тімкова, продюсерка Хмельницької філії Суспільного мовлення: «Наша стрічка — про зародження підприємництва і класу підприємців у Хмельницькому на прикладі місцевого ринку. Це перше комплексне дослідження і перше комплексне бачення, яку саме роль ринок відіграв у житті кожного з нас. Ми намагалися не перебільшувати його значення, але й применшувати його також не збираємося».

Творці картина прагнули показати формування цінностей у 1990-ті та їх переосмислення із зародженням ринкової економіки на прикладі покоління, працевлаштованого на речовому ринку.

Подивившись фільм, кожен згадуватиме або себе юним, або своїх батьків молодими. Цього року Хмельницький отримав відзнаку Ради Європи за утвердження європейських цінностей. Місто динамічно розвивається, будується, проводить фестивалі, а два десятиліття тому асоціювалося лише з ринком, який був містом у місті.

Проєкт розповідає ту історію обласного центру, що стала для нього певною точкою відліку. Майже чверть століття ринок є своєрідною візи-тівкою Хмельницького. Це — мінімодель зародження і розвитку нових для пострадянських країн відносин. Містяни впізнаватимуть у героях себе та своїх рідних.

Володимир ГЕНИК.