Переглядів: 257

Прощальне слово про Олександра Коваля

У ці дні Одеса попрощалася з Олександром Ковалем. Підступна хвороба вирвала з наших лав талановитого митця і педагога, який відійшов у вічність у передсвітанковий листопадовий день, 27-го числа, на 66-у році життя. Це велика втрата для української культури, для Національної спілки художників України, для Одеси, для сім’ї, яка була предметом його постійних турбот. Не стало самобутнього, відповідального, високопрофесійного митця, на-дійного друга, прекрасного сім’янина, дисциплінованого і відданого спільній справі члена творчої корпорації, у якій він очолював секцію скульптури.

З огляду на інерцію минулого, важко, часом — неможливо, відразу збагнути очевидні речі: людина займала серед нас певний духовний і фізичний простір, була носієм емоцій, переживань, думок, відігравала помітну роль у соціумі; ви перебували з нею ніби на одній орбіті, й несподівано вона з неї зійшла, її енергетика розвіялась, виникла пустка. Той, кого ви чекали на зустріч, тішили себе можливим спілкуванням, рукостисканням, ніби зрадив вас, перетворився у спомин, став недосяжним, частиною минулого, історії. Ми протестуємо, відмовляємося прийняти жорстоку правду. Пригадую, не раз, відвідуючи Олександра, я поривався сфотографувати його під час роботи, але він частіше заперечував. «Сашо, колись це буде вже історія», — наголошував я у відповідь на його байдужість. А до «історії», виявляється, залишався один крок…

Олександр покинув цей світ у розквіті сил, сповнений великих творчих планів. Для нього мистецтво було покликанням, сенсом життя, своєрідним культом. Роботі він віддавався сповна, не зважаючи на умови, часом не зупиняючись перед масштабністю і складністю поставлених технічних і творчих завдань. У його майстерні завжди панувала напружена, творча атмосфера, робота на межі моральних і фізичних сил, адже він — перфекціоніст, який прагнув ідеального втілення задуму. У такі хвилини Сашко не терпів ні похвали, ні критики. Йому була притаманна широка ерудиція, знання європейської культури, якою він надихався і часткою якої себе усвідомлював.

Виконуючи дуже відповідальні замовлення він, бувало, міг довести себе до нервового виснаження. Це, на жаль, сталося і з останньою його роботою — створенням надгробка для молодої жінки, вродливої вірменки, сидячу фігуру якої він задумав у натуральну величину і майже за-кінчив її у глині. Він, як мені здається, намагався виразити не тільки фізичну, але й внутрішню схожість із моделлю, її духовну еквівалентність. Усе мав вирішити візит вимогливого замовника. Хоча найсуворішим суддею, був, безперечно, сам автор. Що буде з цією роботою далі? Від неї відмовляться чи доручать перевести в твердий матеріал іншому скульпторові? У будь-якому разі це потрібно зробити. Як і зберегти майстерню митця, щоб родина розпорядилася спадком батька.

Олександр Коваль залишив нащадкам високохудожні твори у жанрах камерної, станкової та меморіальної скульптури, медальєрного мистецтва, які вирізняються досконалістю форми і техніки, образністю і розкриттям провідної ідеї. Досить згадати виконані ним проникнуті емпатією меморіальні рельєфи художникам Діні Фруміній, Герасиму Головкову та Альбіну Гавдзинському, історику Михайлові Слабченку.

Митець не стояв осторонь процесів, які відбувалися у нашому суспільстві з його відкриттями і турбулентністю. Я щасливий, що невдовзі після відзначення 150-річчя від дня народження Герасима Головкова з проханням про виготовлення меморіальної дошки живописцю звернувся саме до Олександра. Поряд з іншими роботами ця праця зайняла у скульптора близько пів року. Саша був великодушним, збалансовано вивищувався над власними інтересами.

Варто згадати, з яким інтересом він поставився до роботи над настільною медаллю «Одесі — 600», заглиблюючись в епоху пізнього Середньовіччя, вивчаючи історію та супутню іконо-

графію. Перший примірник медалі відлив власним коштом. У цьому ж ряду і робота над меморіальною дошкою історикові Михайлу Слабченку — престижним замовленням історичного факультету ОНУ ім. І.І. Мечникова. З дуже невиразних малого розміру світлин він зумів зробити переконливе, психологічне зображення репресованого вченого.

Останнім часом ми обговорювали з Олександром роботу над меморіальною дошкою скульптору Борисові Едуардсу, в одній із майстерень якого він працював. Виготовлений ним ескіз уже схвалила історико-топонімічна комісія. Автор цьому дуже радів... Дуже шкода, що наша співпраця обірвалася. Реалістична скульптура з багатою пластикою, запропонована Олександром Ковалем, співзвучна з творами самого Едуардса. Хоча як художник ХХІ століття він критично ставився до творчого набутку свого предтечі, не вітав його певний натуралізм і пов’язану з цим надмірну любов до деталей. Але цінував професі-оналізм і високу моральність його мистецтва. Тема Едуардса завжди викликала у нього цікавість, він мав у своїй бібліотеці монографію про цього скульптора, був на її презентації. Ми не раз в обідню пору бесідували за горнятком кави, і Саша з інтересом слухав розповіді про колишнього власника будинку у провулку Ляпунова. Знаючи його характер, я не сумнівався, що ми цю справу доведемо до логічного кінця…

Олександр Коваль любив життя у різноманітних проявах, вишукував у ньому красу, особливо тонко відчував жіночу вроду. Численні ню скульптора свідчать про цноту — у них, перш за все, захоплення грацією і пластикою тіла.

У нашій поведінці є багато незбагненного, ірраціонального. Чим пояснити проведення серії персональних виставок Коваля, які стартували рівно рік тому, у листопаді 2020-го, спершу в Одесі, згодом — у Южному, а в травні-червні цьогоріч — в Ізмаїлі? Тільки плановою роботою? Адже для скульптора підготовка і проведення виставки — більш складний процес, ніж для живописця чи графіка. Чим я поясню для себе наполягання пришвидшити роботи над ескізом меморіальної дошки Едуардсу? Тільки обставинами? Наш метроном нагадує про скороминущість життя. Сашко хотів зробити свій автопортрет, але, на жаль, не встиг — у якийсь момент його метроном сфальшивив… Залишилося, на щастя, багато світлин, адже скульптор був людиною досить публічною, відкритою.

Олександр Іванович Коваль був гідним сином своєї країни, справжнім українським патріотом, який з честю ніс звання «Заслужений художник України».

Вічна пам’ять тобі, дорогий, незабутній друже! Спочивай з миром: ти чесно, плідно і гідно прожив життя. Земля тобі пухом!

Володимир КУДЛАЧ.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua