Генеральне перетрушування

Налагоджені за три десятиліття більш-менш організовані вітчизняні структури в багатьох сферах життя зависнуть у повітрі і почнуть руйнуватися. Це позначиться не тільки на полі-тиці. На всьому. Капітани великої промисловості (у просторіччі — олігархи) зрозуміли це раніше за інших. Але як завжди у нас, думали, що минеться. По-перше, від санкцій можна відкупитися лояльністю до чинної влади. По-друге, вплив на полі-тику легко здійснювати через посередників, а ЗМІ — передати у власність вірним людям.

Двадцять років тому так само думали російські олігархи, але, як тепер бачимо, помилилися. Російська деолігархізація у підсумку призвела до зосередження державної влади і великої власності в руках однієї людини. І немає підстав вважати, що остаточний результат укра-їнської деолігархізації буде іншим. Відбудеться це, щоправда, не відразу і, ймовірно, не за нинішнього президента. Втім, хтозна. Апетит приходить під час їди. І якийсь служка у Раді скоро скаже: «нема Зеленського — нема України». А засоби масової інформації, відібрані у наших олігархів, донесуть цю мудрість до кожного українського села.

Згідно із законом, підписаним президентом, чорний список «олігархів» опублікують уже на початку травня наступного року. Міністр юстиції Денис Малюська порадив зацікавленим особам до цього підготуватися. Але деяким особам такі поради не потрібні. Петро Порошенко, наприклад, уже продав два своїх телеканали («5-й» і «прямий») новоствореному медіахолдингу на чолі із соціально близькими журналістами. А великий забудовник Аднан Ківан (людина небідна) позбувся, про всяк випадок, англомовної газети «Kyiv Post», яка йому належить.

Якщо втрутиться інвестор…

Інакше, за непрямими даними, відреагував на загрозу потрапити до чорного списку найбагатший і найвпливовіший власник в Україні Рінат Ахметов. Він вважає себе не олігархом, а інвестором. Інвестиції, знову ж таки за непрямими даними, Рінат Леонідович не став поки що захищати за допомогою розпродажу ЗМІ або передачі частини належних йому активів у зовнішнє управління. Все свідчить про те, що найбільший інвестор збирається втрутитися в процес «перетрахивания». Не особисто, звісно, а через посередників.

З моменту створення своєї бізнес-імперії Ахметов завжди співпрацює з чинною українською владою і підтримує її, починаючи з чинних президентів. І вміє знаходити взаємоприйнятні компроміси. Так було і після приходу до влади «Слуги народу» на чолі із Зеленським. Але нещодавно щось пішло не так. Чи пов’язані ці розбіжності з прийняттям закону про олігархів — сказати важко. Мабуть, не тільки. Йдеться, скоріш за все, про нездатність команди ОП пам’ятати про гарантії і домовленості в галузі енергетики, яка нині є основою бізнесу Ріната Леонідовича.

У будь-якому випадку спільна атака на президента Зеленського з боку не пов’язаних між собою конкурентів і політичних суперників не могла бути здійснена без участі координатора. Він дав відмашку. Й атака почалася 6 листопада в ток-шоу «Свобода слова» на телеканалі «Україна». Сам Шустер, запросивши до участі в програмі п’ятого президента Петра Порошенка, відставного міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, головного редактора сайта «Цензор.net» Юрія Бутусова і Наталію Королевську («ОПЗЖ»), припускав, що ефект буде сильним. І розумів, наскільки сильним. Тому що вів передачу не зі студії, а з Італії, посилаючись на неможливість прилетіти через пандемію.

У статусі адвокатів влади на ток-шоу покликали новопризначеного міністра оборони Олексія Рєзнікова і (два дні як) віцепрем’єра, міністра з питань тимчасово окупованих територій Ірину Верещук. Їхніх сил явно бракувало, коли обговорювали державну зраду у справі «вагнерівців» і в прямому ефірі Руслана Демченка, радника Президента України, називали впровадженим російським агентом. Якби «Свобода слова» продовжилися ще на годину, список співробітників Офісу, нібито завербованих Кремлем, розпухнув б іще на добрий десяток імен.

Але одна річ шоу, а інша — реальна політика за межами студії. Я не про те, що з трибуни Верховної Ради народний депутат Гео Лерос показав главі держави середній палець. Я про те, що на тому ж тижні почало тріщати по швах і без того дохла монобільшість «слуг народу». Не спроможна приймати закони без голосів позафракційних, залежних від олігархів депутатських груп «Довіра» і «За майбутнє». «Слуги» отримали сильний і цілком очікуваний ляпас від того, хто їх, власне, і привів до парламенту. Кого вони змістили з посади голови Верховної Ради і готувалися ось-ось позбавити депутатських повноважень.

Разумков випередив колег і завдав удару першим. Нема доказів, але із загальних міркувань зрозуміло: піти на створення міжфракційного об’єднання, що підриває монобільшість, Дмитро Олександрович міг, лише спираючись на підтримку інвес-тора. Нема сумнівів, цей інвестор, сам або через посередників, скоро нагадає зацікавленим особам, хто є хто в Україні. І що, ухвалюючи закон про олігархів, треба домовлятися не з Коломойським на стадіоні, а з тим, хто може вимкнути світло у залі під куполом. І наступні закони монобільшості доведеться приймати в темряві.

Але до цього навряд чи дійде. Задовго до травня 2022-го власники грошових мішків знайдуть спосіб домовитися з владою й отримати нові гарантії безпеки. За наш з вами рахунок, зрозуміло.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.