Напередодні

Наведене висловлювання належить одному з авторів Версальського договору Ллойду Джорджу. Це один з видатних політиків Великої Британії всіх часів і прем’єр-міністр країни у часи підписання Версальського мирного договору. Цей договір не відповідав його переконанням, але не він грав першої скрипки серед тих, хто вирішував долю Німеччини. Велика Британія була переможцем у Першій світовій війні суто формально. Вона зіграла внічию, залишивши недоторканною свою імперію, однак істотно виснаживши ресурси. Справжнім переможцем були Сполучені Штати Америки. Вони теж формально нібито нічого не виграли, проте вперше відчули свій вирішальний вплив на світові події і наче провели генеральну репетицію перед остаточним захопленням верхньої сходинки світової піраміди влади.

Сполучені Штати вступили у війну приблизно за рік до її завершення на боці Антанти. Вони жодним чином не були ініціаторами війни. Але саме їх промисловий і фінансовий потенціал відіграв вирішальну роль у перемозі Антанти. Розуміючи, що війна неминуча, ще у 1913 році у США для максимальної консолідації всіх фінансових ресурсів держави був створений центральний банк — Федеральна резервна система. Саме цей банк надалі здійснював емісію доларів у країні. Його унікальність серед центральних банків інших провідних держав світу полягала у тому, що він був приватним. Контрольним пакетом у момент створення володіла найбільша фінансова сила тодішнього світу — Ротшильди (нині цей контрольний пакет належить Рокфеллерам).

Ротшильди були провідною фінансовою силою у багатьох країнах Європи, найбільше — у Великій Британії. Ефективне функціонування Британської колоніальної імперії значною мірою завдячувалося саме Ротшильдам. На початку ХХ сторіччя британський фунт-стерлінгів був засобом міжнародних платежів. Який був сенс Ротшильдам ініціювати створення конкуруючого фінансового центру у Сполучених Штатах і, відповідно, підсилювати конкуруючу валюту? Сенс був. Фунт стерлінгів друкувався казначейством Великої Британії та обслуговував інтереси цієї країни. Долар з моменту створення Федеральної резервної системи друкувався приватним банком.

Фактично із створенням на території Сполучених Штатів Федеральної резервної системи на світовій арені з’явився новий самостійний інтернаціональний гравець, не тотожний США, хоча саме він відповідав за емісію національних грошей країни. Головним інтересом цього гравця було зробити долар засобом міжнародних платежів. Це дозволило б певній групі банкірів впливати на економічні процеси у всьому світі.

Наскільки це вигідно? Припустимо, ви монопольно забезпечуєте світ грошима. Припустимо далі, що товарообіг країн світу зріс на 10%. Для забезпечення міжнародної торгівлі за стабільними цінами потрібно приблизно на 10% збільшити грошову масу. Ви створюєте ці гроші і впроваджуєте їх у міжнародний обіг. Як впроваджуєте? Видаєте іншим державам кредити на цю суму або купуєте товари за кордоном. У будь-якому разі ви обмінюєте універсальний еквівалент вартості на саму вартість — на реальні ресурси.

Наскільки це вигідно країні, від імені якої друкуються ці гроші? На перший погляд, начебто вигідно, але, вивозячи за межі держави гроші, ви завозите у державу товари на цю ж суму. Цим ви знищуєте власну промисловість. Звідси — спад виробництва, безробіття, соціальна напруга і маса інших проблем. Отже, експорт грошей вигідний банкірам, але не вигідний промисловцям. Коли міжнародні гроші друкує держава, то вона шукає компромісу між усіма силами, задіяними в економіці країни. Коли ж гроші друкують приватні банкіри, то в першу чергу беруться до уваги їхні інтереси.

До вершин світової влади прагнула і Німеччина. Величезні досягнення у всіх сферах людської діяльності — культура, наука, технології — робили її лідером у всіх цих царинах. Однак вона пізно консолідувалася в окрему державу, коли весь світ уже був поділений між старшими за віком державами.

Ще одним гравцем на міжнародній арені був сіонізм. Єврейський народ, розкиданий по всьому світу, прагнув створити власну державу. У тодішньому світі потужних імперій це було неможливо. Як висловився один з авторитетних діячів сіонізму: «У єврейської держави є шанси постати лише у разі, якщо провідні світові країни будуть послаблені взаємною війною». Подібні надії мали й багато інших народів, включно з українцями, що входили до складу, наприклад, Австро-Угорської чи Московської імперій.

Перевага євреїв перед іншими недержавними народами полягала в тому, що за ними стояв колосальний фінансовий капітал, зосереджений у руках єврейських банкірів. Це десятки відомих прізвищ: Ротшильди, Опенгеймери, Шифи та ін.

Найдивовижнішою особою у цьому довгому списку я вважаю Бернарда Баруха. Почавши свою фінансову кар’єру з нульовим капіталом, він залишив після себе (1965-й) трильйон доларів. Значно багатшими були Ротшильди, але їхнє багатство створювалося багатьма поколіннями й належало кільком гілкам їхньої великої родини. Багатшими були й Рокфеллери — німці за походженням, але тут та сама історія. Не кожні гроші є владою, але їх можна конвертувати у владу. Бернарду Баруху це вдалося. У 1912 році своїми грошима (50 тисяч доларів) він підтримав Вудро Вільсона на президентських виборах у Сполучених Штатах. Як подяку за це Вільсон під час Першої світової війни призначив його головою Військово-промислового комітету, через який фінансувалися військові витрати країни. Після закінчення війни Барух став економічним радником Вудро Вільсона, а також наступних американських президентів — Воррена Гардінга, Герберта Гувера, Франкліна Рузвельта, Гаррі Трумена.

Вразливим місцем сіонізму було те, що у світі не було території з компактним проживанням євреїв, на яку вони могли б спиратися, як на свою історичну батьківщину. У всіх інших недержавних народів такі території були.

Незмінним борцем за світове панування завжди була Московська імперія. Не маючи фінансової, промислової чи культурної потуги, рівної з можливостями інших провідних країн світу, Московія прагнула до світового панування через безмежне розширення своїх кордонів. Починаючи зі свого статусу улусу Золотої Орди, вона спочатку заволоділа всією спадщиною імперії Чингісхана, далі — спадком Давньої Русі (України), далі була Річ Посполита. На початку ХХ століття дійшла черга до спадку Візантійської імперії — проливів Босфор і Дарданелли разом із Константинополем (Стамбулом). Московія завжди розпочинала загарбницькі війни при першій-ліпшій нагоді й такою залишається дотепер. Зазвичай нагодою для війни ставала суттєва військова перевага Московії над потенційними жертвами агресії.

Об’єктивні передумови для Великої війни склалися на початку ХХ сторіччя, і війна почалася. Постріл у Сараєво, що обірвав життя спадкоємця престолу Австро-Угорської імперії, був не більше, ніж приводом. Якби не ця, то була б якась інша подія.

Кривавою була Перша світова війна. Приблизно 10 мільйонів життів коштувала вона світу. Європа захлинулася кров’ю своїх громадян. Через поразку від німецької армії, прискорену революцією у Московії, остання вибула з війни. Через рік революція в Німеччині унеможливила її перемогу на Західному фронті. Після цього війна швидко закінчилася поразкою Німеччини — поразкою, яка не була результатом воєнної поразки, а лише результатом дії політичних чинників. Дивним чином уся відповідальність за цю війну була покладена саме на Німеччину. Умови мирного договору були не сумісними з можливістю навіть біологічного існування німецького народу. Повоєнні роки у Німеччині добре описані у романах Еріха Марії Ремарка.

Зауважимо, що серед наслідків Великої війни були й позитивні. Незалежність отримала ціла низка країн: Фінляндія, Литва, Естонія, Латвія, Польща, Угорщина, Чехословаччина. Іншим недержавним народам, включно з українцями, слід було чекати наступної Великої війни для нової спроби реалізації своєї державності.

Після завершення світової війни жодна країна Європи, крім однієї, не хотіла нової. Цією однією країною була Московія. Після 1918 року Європа поволі поверталася до мирного життя. Продовжувала воювати лише одна країна — Московія. За відсутністю зовнішнього ворога вона воювала сама з собою. Це була так звана громадянська війна. Кількість жертв цієї внутрішньої війни врешті перевищила загальну кількість загиблих у Першій світовій. До 1920-го освічена частина Московської імперії була або винищена, або витіснена за кордон. Війна мала б припинитися, але не припинилася. Гасло «Даєш світову революцію!», тобто даєш нову світову війну, спрямувало не вгамовану попередньою різаниною чернь до зовнішньої експансії. Тільки мужність і героїзм поляків, які розбили більшовицькі орди на підступах до Варшави, зупинили на деякий час цю експансію до Європи. Воювати все ще хотілося, але не було чим. Потрібна була зброя, багато сучасної зброї, а насамперед — заводи для її виготовлення, заводи, яких імперія не мала. Зате імперія мала нафту. До половини тодішнього світового видобутку нафти (приблизно 10 млн. тонн) видобувалося у Баку.

Московія на певний час відклала війну почала індустріалізацію. Рокфеллери — головні гравці на світовому нафтовому ринку — стали першими потужними інвесторами цієї індустріалізації. Їхній інтерес полягав у бакинській нафті. Вони отримали право її продажу на світовому ринку. Експортний нафтовий потік з Московії стрімко наростав — відкривалися та освоювалися нові й нові нафтові родовища у різних кінцях імперії. У Московії була мета і були засоби для її досягнення. Конкретний постачальник економічних послуг тут грав другорядну роль. Прості оцінки показують, що прибутки Радянського Союзу від продажу нафти у десятки разів перевищували прибутки від продажу зерна. Так, у найтрагічнішому для українців 1933 році за кордон був проданий лише 1 млн тонн зерна. Українці помирали мільйонами не тому, що помилково вивезли за кордон цей мільйон тонн зерна, а цей мільйон тонн вивезли спеціально для того, щоб мільйони українців померли з голоду. У Голодомору в Україні та Казахстані було інше — позаекономічне — призначення.

Не обійшлося тут і без Федеральної резервної системи. Від початку 1920-х років остання стрімко збільшувала обсяг грошової маси у країні, видаючи багато дешевих кредитів. І раптом грошова маса у США різко зменшилася через стрімке здорожчання кредитів. Який економічний процес запускає таке подорожчання?

Розглянемо це на прикладі будівельної компанії. Стрімке подорожчання кредитів різко зменшує продаж збудованих квартир, оскільки значна їх частина купувалася у кредит. Зменшення продажу призводить до зниження цін. Зниження цін призводить до зменшення прибутку компанії. Але перед цим, у часи дешевих кредитів, компанія закупила у кредит обладнання і будівельні матеріали. Ці кредити потрібно повертати, а отриманого прибутку недостатньо. Компанія змушена брати новий, уже дорогий, кредит. Так запускається механізм банкрутства.

І лавина банкрутств розпочалася. 28 жовтня 1929-го, на другому році першої у Радянському Союзі п’ятирічки, стався крах головної біржі Сполучених Штатів на Волл-стріт. Куди ділися гроші з внутрішнього обігу? Хоча платіжний баланс Радянського Союзу тих років ще й досі засекречений, наважуся припустити, що саме у кінці 1920-х СРСР були надані колосальні кредити. Стрімке падіння цін на обладнання і банкрутство цілої низки промислових підприємств внаслідок економічної кризи у США дозволило за безцінь скуповувати те обладнання. Безробіття серед технічного персоналу дозволило за безцінь наймати американських інженерів для проєктування та будівництва більш як 9000 середніх і великих підприємств на території Радянського Союзу. Вважаю, що Велика депресія у США та індустріалізація СРСР тісно пов’язані між собою. На те, що Федеральна резервна система була ініціатором цієї кризи, вказує і той факт, що жодний її акціонер не постраждав. Більше того, Бернард Барух, щоб показати могутність системи, запросив майбутнього прем’єр-міністра Великої Британії Вінстона Черчилля на біржу Нью-Йорка саме в день біржового краху, про який він, очевидно, знав наперед.

На мою думку, Велика депресія у Сполучених Штатах була революцією групи банкірів задля захоплення влади. Велика депресія дозволила досягти таких цілей:

1) банкрутства більшості незалежних дрібних і середніх банків, тобто консолідації фінансових ресурсів країни у руках небагатьох банкірів;

2) витіснення з ключових позицій в економіці країни представників промислового капіталу. Навіть знаменитий підприємець Генріх Форд мало не збанкрутував під час цієї кризи. Зауважимо, що ХІХ сторіччя у Сполучених Штатах було сторіччям промисловців;

3) на фоні економічної та політичної нестабільності привести до влади в країні «свого» президента. Ним став Франклін Рузвельт. Фізична слабкість — паралізовані ноги — лише збільшувала його керованість. Саме керованість Франкліна Рузвельта з боку фінансового олігархату дозволила йому, всупереч американській конституції, обіймати посаду президента чотири рази поспіль;

4) нова економічна політика, проголошена Франкліном Рузвельтом, означала великі державні інвестиції в економіку країни. Кінцевим пунктом призначення цих капіталовкладень був переважно військово-промисловий комплекс. Тобто Сполучені Штати хотіли повторити сценарій Першої світової війни, краще підготувавшись до нього у військовому сенсі;

5) у найтрагічнішому для українців 1933 році уряд Франкліна Рузвельта визнав СРСР, що потрібно було для ефективнішого забезпечення економічної співпраці з ним. Засоби масової інформації США, та інших країн, де їх можна було контролювати, придушували всі намагання чесних людей донести до міжнародної громадськості правду про геноцид українців і казахів;

6) провідні банки США отримали колосальні прибутки за рахунок величезних кредитів, наданих Радянському Союзу.

Стрімке наростання військового потенціалу на тлі агресивної зовнішньої й антилюдської внутрішньої полі-тики СРСР створювало реальну небезпеку існуванню всіх без винятку європейських держав. Попри своє небажання, вони змушені були також розпочати реалізацію програми озброєння. Але й цього було замало.

Радянський Союз створив міжнародну терористичну організацію під назвою Комінтерн. У кожній європейській країні існувала гілка цієї організації. Метою Комінтерну було силове захоплення політичної влади у відповідних країнах. Ідеї більшовизму, що оволоділи черню Московії, швидко поширювалися серед черні європейських держав. На відміну від СРСР, де чернь досягла своєї критичної маси, потрібної для насильницького захоплення політичної влади, в країнах Європи такої критичної маси ще не було, але Велика депресія сприяла пролетаризації населення Європи і досягнення такої критичної маси було лише питанням часу.

Ідеям більшовизму можна було протиставити лише співмірні за силою ідеї. Суть більшовизму в тому, щоб відібрати і поділити, чого цілком достатньо для черні. Захід Європи відрізнявся від її Сходу наявністю значного прошарку представників середнього класу. Ідеї черні його не надихали, а от ідеї національної гідності, честі цілком відповідали його менталітету. Тому практично в усіх європейських країнах — Іспанії, Португалії, Італії, Великій Британії, Німеччині, Австрії, Румунії, Угорщині, Хорватії, Словаччині тощо — пожвавилися націоналістичні рухи. І саме на ці рухи зробили ставку тверезі ділові кола Європи та світу. Націоналісти країн Європи отримали необхідну їм матеріальну підтримку. Рокфеллери завжди пам’ятали про своє німецьке походження. Хоча у Німеччини не було нафти, яка могла б їх зацікавити, вони надали колосальну допомогу відновленню її економіки.

Найуспішнішими у справі національної консолідації були Італія та Німеччина. У Німеччини, крім страху перед воєнною експансією Радянського Союзу, потужним чинником зовнішньої політики було національне приниження за наслідками Першої світової війни. Більшовицький ідеологічний наступ на Європу був зупинений, але військова загроза з боку Радянського Союзу наростала. І почалося військове переозброєння більшості країн Європи. Гонка озброєнь — це, найчастіше, предтеча війни. Війна зазвичай починається тоді, коли найагресивніший учасник цієї гонки досягає піку своєї готовності. Такого піку першим досяг СРСР, оскільки першим почав переозброєння. У червні 1941 року ще не пролунав жоден постріл, але в усій країні вже розпочався рух. З усіх куточків Радянського Союзу у бік захід-ного кордону потягнулися ешелони

з військами. Назад вони вже не повернулися. Ще не пролунав жоден постріл, а нова Велика війна вже фактично розпочалася. Чий буде цей перший постріл — уже не мало жодного значення.

І ми повертаємося до цитованого вище висловлювання Ллойда Джорджа. Чому двадцять років? Бо стільки років потрібно для переозброєння головного агресора і втягнення у гонку озброєнь інших потенційних учасників війни.

Валерій ШВЕЦЬ,
доктор фізико-математичних наук,
професор.