Переглядів: 232

Він ніс з собою велич духу

Світлої пам’яті Володимира Панченка

На Покрову Пресвятої Богородиці — покровительки козаків та українських патріотів — сповнилося два роки, як у розквіті творчих літ спочив у Бозі професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», доктор філологічних наук, член Національної спілки письменників України, літературний критик, літературознавець, письменник, громадський діяч, уродженець Одещини Володимир Євгенович Панченко.

Й саме цього дня у Любашівці на честь великого земляка урочисто відкрили меморіальну дошку. Її встановлено на фасаді НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів-ліцей», де кмітливий юнак з Демидівки у 1967—1970 роках навчався у старших класах. Розміщена вона поряд з пам’ятною таблицею Героєві Радянського Союзу, гвардії капітану К.М. Волощуку, якому в далекому 1970-у десятикласник Панченко присвятив вірш «Безсмертя»:

Стоять в скорботі над могилою дерева,
Мов обеліски, — тихі й мовчазні…
Йому було всього лише двадцять дев’ять
Тоді, у сорок п’ятім, навесні…

Чорнів рейхстаг — приборкана потвора,
Мовчав подолано приборканий Берлін.
Війні — кінець. Розбитий підлий ворог!
Та вже не бачив цього Костянтин.
За Батьківщину, щастя і свободу
Віддав своє життя він молоде,
Щоб в дружбі жить могли усі народи,
Щоб радістю всміхався людям день…
Живем сьогодні ми у щасті молодому,
А дні пливуть, немов прудка ріка.
Та не забуть нікому з нас, нікому
Ім’я відважного героя-земляка!

На меморіальний захід у Любашівку завітали земляки Володимира Панченка, шанувальники його багатогранного таланту, представники місцевої влади, творчої інтелігенції, знайомі, друзі, рідна тітка Олена Рахліцька, двоюрідна сестра Лариса Цабевська.

— Його слово зцілює, веде у безсмертя, дарує вистраждану мудрість, дає поживу для глибоких філософських роздумів… Світлої пам’яті Майстер у кожному слові залишався віртуозом, — підкреслили, відкриваючи мітинг-реквієм, ведучі Ірина Постольська і Сергій Приходько. — На 66-у році обірвалося життя Володимира Євгеновича. Це несправедливо мало, особливо для постаті неосяжних масштабів таланту, розуму і душевної величі!

Секретар Любашівської селищної ради Людмила Мокряк у своєму виступі підкреслила, що Володимир Євгенович був би щасливий, якби кожен з нас проявив частину тих морально-етичних якостей, якими був наділений він, та зробив би для своєї держави, громади, села бодай дещицю з того, що вдалося за своє коротке життя здійснити йому, нашому славетному землякові.

Ідея, ініціатива й організаційне втілення цього пам’ятного культурно-історичного задуму — вшанування світлої пам’яті Володимира Панченка — належить його однокурсниці, кандидатці філологічних наук, доцентці Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, відміннику освіти України, члену НСЖУ Любові Ісаєнко.

— Ми відкриваємо меморіальну дошку унікальній людині, людині-енциклопедисту, людині-вченому, людині з великої літери Володимиру Євгеновичу Панченку. Юним він ходив цими стежинами до школи, книгарні, бібліотеки, редакції районної газети «Хлібороб», де друкував свої перші вірші та оповідання. Сьогодні ім’я цього славетного українця носять вулиця і бібліотека у Кропивницькому, Володя — почесний громадянин цього міста. До 30-го, ювілейного, Дня Незалежності вдячні кропивничани вручили його доньці іменний пам’ятний знак «Постаті української Незалежності. Володимир Панченко» — за вагомий внесок її незабутнього батька у розбудову держави, — зі щемом в голосі повідала присутнім Любов Миколаївна. — А ми, земляки, маємо гордитися тим, що у Любашівці з’явилася ще й меморіальна дошка. І вчорашній дощ, і сьогоднішнє ясне сонечко на Покрову ніби благословляють нашу землю на родючість не лише хлібних нив, а й книжної мудрості. Ми радіємо, що мали такого плодотворного на книги таланта, неймовірно світлу людину, яку повинні пам’ятати і якою повинні безмежно пишатися.

На згадку про цю знаменну подію Любов Ісаєнко, авторка книжок-нарисів «Пам’ять і слово», «Пам’яті світле джерело», «Береги нашої пам’яті», життєпису «Дивоцвіт родоводу», подарувала школі чергове видання — «Прихисток людської душі», присвячене однокурснику і колезі Володимиру Панченку. Проілюструвала книжку відома художниця Лариса Дем’янишина, до речі, цьогорічний лауреат премії імені Ростислава Палецького, ще одного нашого знаменитого земляка. Зараз Любов Ісаєнко натхненно готує книжку спогадів про свого однокурсника, колегу і друга, яка побачить світ наступного року.

Приємно відзначити, що до вшанування пам’яті Володимира Панченка активно долучився меценат і благодійник Анатолій Артеменко, коштом якого виготовлено меморіальну таблицю. У своєму виступі він відзначив, що також є випускником університету ім. І.І. Мечникова. Відтоді дружить з Любов’ю Миколаївною, люб’язно називає її «мати моя!», пам’ятає своє студентство, педагогів, у тому числі Володимира Панченка і Любов Ісаєнко, які вчили його, крім наук, людської доброти та чуйності. На його переконання, це люди від Бога.

— Володимир Євгенович навчався у зубрів-мовознавців. Він був справжнім учнем свого вчителя — професора Василя Васильовича Фащенка. Його однокурсники, як і він, стали професорами, академіками. Я зустрічалася з ним, хоча і не часто, але слухати його можна було безкінечно. І такі люди сьогодні вкрай потрібні, бо вчать любові, поваги і пошани до всього, що нас оточує. Наш філологічний факультет ініціюватиме, щоб Любашівській публічній бібліотеці було присвоєне ім’я Володимира Панченка, — поділилася з присутніми заступниця декана філологічного факультету ОНУ ім. І.І. Мечникова Ганна Сеник.

Ще одна гостя — письменниця з Одеси Арсенія Велика — зазначила, що Володимир Панченко своєю творчістю поставив перед нинішнім літераторами України таку високу планку, що писати погано вже якось грішно.

— Є Ясна Поляна Льва Толстого, є Диканька Миколи Гоголя. І люди пишаються, що звідти родом. Ось і ви коли казатимете, що з Любашівки або Демиді-вки, вас цінуватимуть, бо ви — земляки Володимира Панченка, — наголосила Арсенія Велика.

Ведучі вели присутніх біографічними стежинами Володимира Євгеновича, починаючи з Демидівки, де він народився 2 вересня 1954 року в родині агронома Євгена Якимовича і вчительки Віри Анатоліївни. Світоч літературознавства у своїй автобіографії писав: «Мамі, коли вона народила мене, було 28 років, батькові — 33. З’явився я на світ важко, у великих маминих муках. Батька саме удома не було: він поїхав до Одеси забирати звідти щойно померлого тата Якима Панченка. Вийшло так, що моє народження і дідова смерть збіглися в часі. Мати часто говорила мені про це. «Дід помер, а онук народився», — не раз казала, дивуючись».

Володя був другою дитиною в сім’ї. Коли міцніше зіп’явся на ноги, ним опікувалася сестра Світлана. П’ятирічним відвідував з матусею школу, вона садовила його серед своїх молодших школярів. Хлопчик не бавився, а все слухав та запам’ятовував.

— Я вдячний своєму дитинству, що воно було саме сільським. Міське дитинство має свої переваги, у місті начебто більше можливостей. Зате в селі є царство природи, є велика вічна течія сільського життя з його ладом, звичаями, психологією, мовою… Якою розкішною була мова моєї мами! Ми з сестрою через багато років навіть уклали словничок її висловів і словечок, яких більше ніде не чули, — ділився Володимир Панченко спогадами в одному з інтерв’ю.

З раннього дитинства сільський хлопчина захоплювався книжками. Мало не щодня навідувався у сільську бібліотеку, розташовану в одній із хат біля крамниці, звідки її згодом перенесли у клуб. Електричного світла у селі не було до 1967 року, тож читати і робити уроки йому доводилося під гасовою лампою.

Чотирнадцятирічним Володимир Панченко пішов у 9-й клас Любашівської середньої школи №1. Тоді учнів до центральної школи не підвозили, а добиратися польовими дорогами з Демидівки через Новоселівку до Любашівки, особливо взимку, було проблематично. Тому Володя винаймав кімнатку в райцентрі, а на вихідні поспішав додому, у рідне село.

У любашівський період життя допитливий юнак також відвідував бібліотеку, а ще — книжковий магазин, де читав і купував найцікавіше для себе.

— У моїй домашній бібліотеці за багато років назбиралося безліч книг. Є чимало Олійникових поетичних книг (Бориса Олійника). І найчастіше я повертаюся до його збірки 1968 року «Коло». Як свідчить відповідна нотатка на титулі, купував я її у квітні 1969-го! Був я тоді дев’ятикласником Любашівської СШ №1, до місцевої книгарні заходив частенько, — але спробуй тепер угадай, чому з довгих полиць, заповнених поетичною продукцією, моя рука витягла саме цю збірочку. Протягом сорока років, від 1968-го починаючи, я був постійним читачем Павла Загребельного, і ось тепер, зазирнувши у бібліографічні покажчики, виявив, що прочитано було майже все, себто «Дума про невмирущого» (1957), романи «Європа-45» (1959), «Спека» (1960), — згадував за життя Володимир Євгенович.

Старшокласником він захопився літературною творчістю: писав вірші та оповідання, які залюбки друкували на шпальтах районної газети «Хлібороб». В отих школярських оповідках вже відчувалося, що зростає неабиякий талант. Ось уривок з невеличкої новели «Літаки і долоні»:

«Ш-ш-ш... Степ ніколи не засина. Виколисаний, вигойданий шкарубкими хліборобським руками, які навічно пропахли землею і сонцем, він без упину — і вдень, і вночі — шепоче щось шпарким вітрам-гульвісам, а ті, в свою чергу, радо підхопивши почуте, несуть його на прудких крилах далеко-далеко, аж за голубий обрій, у мрійну далечінь…».

Будучи студентом, Володимир Панченко друкувався в обласній пресі та університетській багатотиражці. Його дебютний вірш, присвячений Лесі Українці й опублікований у газеті «За наукові кадри», продекламувала на пам’ятному заході учениця 5-го класу Вікторія Норець:

Ти до мене прийшла
із чарівної казки
в ореолі зірок
і світань неземних,
у вбранні з білих чарів,
і людяна ласка
струменіла в очах…
Я стояв, наче в сні…
А із синього сну
відзивалась сопілка:
то сміялась дитиною,
то тихла плачем…

Кульмінаційним моментом стала врочиста і хвилююча мить, коли Любов Ісаєнко, Анатолій Артеменко і Людмила Мокряк зняли полотнище й відкрили пам’ятну дошку, з якої дивився на присутніх Володимир Панченко, дивився усміхнено, з теплотою, по-батьківськи.

Присутні вшанували світлу пам’ять земляка живими квітами і хвилиною мовчання.

У короткій промові директорка освітянського закладу Наталя Слусаренко зазначила, що педагогічний та учнівський колективи пишаються тим, що саме у їхній школі навчався Володимир Євгенович Панченко.

— Наші юні мовознавці неодноразово брали участь у літературних заходах, присвячених визначному літературознавцю, вивчають його творчість та біографію. Й надалі продовжуватимуть цю роботу. Ми гордимося тим, що нам, першим на Одещині, випала честь вшанувати пам’ять великого земляка, — резюмувала педагог.

Український письменник та літературознавець багато років невпинно працював на благо Одеси, Кіровограда, Києво-Могилянської академії та України. Був серед перших, хто діагностував загрозу «русского мира» і прямо назвав його ідеологів серед українського політикуму та наукової спільноти.

Автор понад 300 праць, Володимир Панченко залишив нам велику спадщину, насамперед добра і злагоди, роздумів, побажань, надій і сподівань. Процитую вислів його колег по перу: «Те, що робив у літературознавстві Володимир Панченко, не може не дивувати і не може не захоплювати. Так міг писати тільки небайдужий серцем. Глибоко і переконливо. Він умів так писати. Він умів так любити. Він умів писати, як любити. Він умів бути спраглим на невідомі ділянки літературного ландшафту. Він умів їх шукати і знаходити. І все, що залишилося після нього, складається в його особистий і неповторний Панченків ландшафт, на якому існує особливий час. Час його літературних і людських симпатій. Про нього і про його творця згадають усі, хто знав близько цю світлу душу!».

Багатогранна творчість Володимира Євгеновича освячена лауреатством низки престижних літературних премій. Дещиця з його творчого доробку була представлена на мітингу-реквіємі працівниками Любашівської публічної бібліотеки промовистою виставкою «Магічний кристал Володимира Панченка», адже пам’ять про себе він навічно залишив у своїх книгах.

«Всі його книжки дуже схожі на нього — вони розумні, літературно артистичні і за кожною, як і за ним особисто, вгадується ціла бібліотека, до котрої він тягнувся своїм спраглим і сміливим розумом», — писав про Володимира Панченка український прозаїк, критик, літературознавець, публіцист Михайло Слабошпицький.

У канву любашівських урочистостей гармонійно вплівся виступ кобзаря Павла Ровенка з Одеси. Щирі і щемливі українські пісні у його виконанні у декого «зривали» з очей тремтливу сльозу. З-під струн бандури пливли шкільним майданом ліричні народні твори і, як гордиться на Покрову, козацькі, патріотичні…

Любов Ісаєнко, вражена до глибини душі побаченим і почутим, висловила щиру вдячність місцевій владі, благодійнику Анатолію Артеменку, начальнику відділу культури Анатолію Крячику і його працівникам, бібліотекарям, освітянам, родичам та представникам громадськості за вшанування та збереження світлої пам’яті видатного українського вченого, літератора і патріота.

— Все було по-щемливому тепло, сонячно, світло й щиро! Молоді модератори хвилювалися не тільки від прохолодного дня, а ніби знали Володю особисто. Ми дуже вражені увагою директорки, завучів, бібліотекарок, яким ми подарували спогади про професорів І.М. Дузя, В.В. Фащенка, А.В. Недзвідського, А.О. Слюсаря, художню літературу, казки для дітей. Арсенія Велика подарувала з автографами свої книжки і чекає на творчі зустрічі. Заступниця декана філологічного факультету Ганна Сеник спілкувалася з директоркою, вчителями, батьками учнів, дала яскраві креативні буклети для майбутніх абі-турієнтів ОНУ ім. І.І. Мечникова, багато розповіла про нові спеці-альності філфаку, — поділилася враженнями Любов Миколаївна. — А ще ми побували у «Садибі на Кодимі», де, як годиться, по-християнськи пом’янули Володимира Панченка. Він дуже любив наше християнське всенародне свято Покрови Пресвятої Богородиці.

Прах нашого земляка навічно упокоївся на кладовищі с. Олексіївка, що неподалік Кропивницького. На монументі викарбовано вислів Володимира Панченка: «Світ, звісно, недосконалий, але життя — штука прекрасна, і як добре, що кожен із нас, сущих, відвідав цей дивний світ, цю «планету людей», де серед усього-усього є стільки цікавого і радісного».

Людей по всій Україні, які відчули й відчувають «пустку з його відходом», і не перелічити, адже Володимир Панченко виховав не одне покоління носіїв «стійкого українського гена», словом і ділом стверджував «українську окремішність» як складову світової культури, а ще відродив з небуття розтрощену сталінізмом «убієнну українську літературу».

Юрій ФЕДОРЧУК.
Фото автора.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua