Переглядів: 452

Журналістика — його життя

Це сьогодні на журналістів вчать чи не в кожному виші. Часом навіть щиро переймаєшся: і де ті одипломлені випускники потім працевлаштуються, бо ж стільки ЗМІ, щоб усиновити-вдочерити їх, в Україні просто нема?!

Тоді ж, у радянській країні, в якій випало жити й опановувати професію і нинішньому ювілярові, заслуженому журналістові України Йосипові Олександровичу Бурчо, й авторові цих рядків, усе було інакше. Мова не про краще чи гірше, а про те, що журналістський фах був дуже престижним і вступити на профільний факультет було ой як непросто. З першого разу мало й кому вдавалося. Особливо після школи. Конкурс — захмарний. Перевага — тим, хто відслужив в армії чи мав трудовий стаж, закінчив відповідне підготовче відділення або — найголовніший козир — встиг обзавестися партійним квитком. А журфаків не так, як зараз — майже в кожному місті, а в деяких, зокрема і в Одесі, аж три чи чотири, а лише два на всю Україну — у Києві та Львові.

Сільський хлопець із Берегівщини, що на Закарпатті, обрав Львів. Аргумент простий: додому ближче. Хоча, якщо бути до кінця відвертим, у їхньому Квасовому казали: для них, закарпатців, усе, що по той бік гір, у тому числі й Львів, — то чужина, Московія. І творчий доробок подав вагомий, й іспити склав добре, однак, не маючи жодної з названих вище переваг, конкурсний відбір не пройшов. Але треба знати вже тоді цілісну й цілеспрямовану Йосипову натуру: якщо є мета, омріяна, ретельно зважена і, так би мовити, взята до виконання, ніщо не може завадити її досягти. Бо ж усе залежить від тебе самого, твоєї самодисципліни й самовіддачі. Попрацювавши рік на меблевому комбінаті, наступного, 1969-го він таки став студентом факультету журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка.

Львівський журфак тих часів — це, передовсім, плеяда прекрасних, а відтак незабутніх викладачів. І перший з-поміж них — професор Володимир Йосипович Здоровега (1930—2006), один із фундаторів, як пишуть нині в енциклопедіях, української школи теорії публіцистики. Хто прагнув навчитися оволодіти словом, той мав у кого. Йосип Бурчо прагнув, адже його вибір був усвідомленим, як і поставлена мета: стати справжнім журналістом, а не тільки отримати диплом. І завдяки Божій іскрі, розумним вчителям й особистому старанню він ним став. Професійним, висококласним. За що і дотепер вдячний альма-матер, наставникам-викладачам.

Вдячний львівському журфаку і за те, що поєднав з другою половинкою — тоді однокурсницею Ларисою Ягодзинською, а нині заслуженою журналісткою України, кавалеркою ордена княгині Ольги ІІІ ступеня, багаторічною редакторкою «Вечерней Одессы» Ларисою Григорівною Бурчо. Там, ще навчаючись, вони побралися, й живуть у любові-злагоді вже майже п’ять десятиліть. Саме завдяки дружині, яка родом із причорноморського краю, з райцентрівського містечка Березівка, й потрапили обоє спочатку на практику, а потім і на роботу до Одеси.

Йосип Олександрович — один з небагатьох, хто працював у редакції нашої газети (тоді — «Чорноморської комуни») ще за старою адресою: Пушкінська, 32. А це багато про що говорить. І насамперед — про пройдену ним прекрасну, вже не теоретичну, а практичну, журналістську школу, про набутий у кращих майстрів пера досвід і, зрештою, про усвідомлення себе «чорноморцем», яким, куди б потім не закидала доля, ти залишаєшся назавжди. Така внутрішня потуга «Чорноморки», такий менталітет, такі традиції.

Коли я, після закінчення того ж таки факультету журналістики Львівського університету, прийшов у «Чорноморську комуну» (а було це в 1983-у і редакція давно перебралася в однойменну будівлю на площі тоді 50-річчя СРСР, а нині Бориса Дерев’янка), Йосип Олександрович уже був у колективі беззаперечним авторитетом. Відповідальний секретар — це те саме, що в армії начальник штабу. Хтось колись навіть пожартував: якщо в редакції є прибиральниця і секретаріат, газета вийде за будь-яких обставин. Не знаю, як щодо прибиральниці, а от про секретаріат, який власне й займається підготовкою та випуском кожного номера, — то чиста правда. Як відповідальний секретар, Йосип Олександрович майстерно, я б сказав, віртуозно диригував цілим оркестром із кореспондентів, власних кореспондентів, завідувачів відділами, коректорів, друкарок, телетайпісток, лінотипісток й іншого люду, залученого до творення щоденного (!) часопису. Та ще й встигав сам писати цікаві, як кажуть у журналістських колах, читабельні статті.

Завжди, скрізь і в усьому встигати — одна з невід’ємних рис Йосипа Бурчо. Чи це стосується роботи, чи громадських доручень, чи сім’ї. Ми, колеги, часто дивуємося чи й по-доброму заздримо: і як це йому вдається? Як на мене, пояснення тут у вже згаданих цільності й цілеспрямованості характеру: є внутрішня єдність і є ясна мета, якої необхідно досягти, звісно, ретельно все зваживши, якомога чіткіше спланувавши. Ну а працелюбності Йосипові Олександровичу не позичати. Втім, як він сам зізнається, до багато чого, на жаль, так і не доходять руки — у добі замало годин.

«Чорноморська комуна» /«Чорноморські новини» — перша, але не єдина газета в журналістській біографії Йосипа Олександровича Бурчо. Були й інші. А з 1993 року є створений і редагований ним популярний щотижневик «Прес-кур’єр» і невдовзі заснована під такою ж назвою редакційно-видавнича фірма, завдяки якій з’явилися друком десятки книжок і початківців, і відомих авторів. Як свого часу «Чорноморці», так нині «Прес-кур’єру» він віддається сповна. Інакше просто не може й не вміє.

Улюблена справа. Рідна Національна спілка журналістів України, в якій він — людина чесна, принципова — нині є членом ревізійної комісії, а до того багато років очолював її. Дружній «прес-кур’єрський» клуб «ПИЖОН». Дача з виноградником на Хаджибейському лимані. Велика й найдорожча у світі родина: дружина Лариса Григорівна, доньки Ліна та Ірина й четверо внуків — Костя, Володя, Русланчик і найменшенька Софійка. Погодьтеся, це немало для того, щоб почуватися в житті потрібним, ба навіть незамінним. І сьогодні, й завтра, й іще багато-багато літ наперед. І цих багато-багато літ — у здоров’ї, у такому ж оптимістичному, попри всі вихиляси долі, настрої, у такому ж непосидющому темпоритмі — зичимо Вам!

Із 70-літтям, дорогий наш друже-«чорноморцю» Йосипе Олександровичу!

Від імені колективу «Чорноморських новин» —

Іван МЕЛЬНИК.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net