№ 78-79 (22297-22298) четвер-субота 30 вересня-2 жовтня 2021 року

Одеса стала четвертим містом України, на концертному майданчику якого прозвучала унікальна програма «Скорик — Мусоргський». Це грантовий проєкт Українського культурного фонду, який втілюється у рамках всеукраїнського фестивалю «Скорик. Постскриптум». Цементуючий номер програми — виконання версії для камерного оркестру та ансамблю ударних інструментів сюїти Модеста Мусоргського «Картинки з виставки» (1874).

Є щось містичне у тому, що задум автора як духовний заповіт втілюють уже після того, коли його душа відлетіла в ирій. Історія музики знає чимало таких прикладів як-от «Stabat Mater dolorosa» (1736) Дж. Перголезі, «Реквієм» (1791) В.-А. Моцарта. Так сталося і з проєктом «Скорик — Мусоргський» (2019) — останнім творчим здобутком композитора Мирослава Скорика (1938 — 2020).

«Зроби крок — і дорога з’явиться під ногами сама», — каже східна мудрість.

У рамках «Великого будівництва», ініційованого Президентом України, у 2021 році Служба автомобільних доріг в Одеській області вже зробила чимало кроків. Зокрема, було заплановано відновити 174 кілометри автошляхів державного значення, і на багатьох об’єктах роботи вже завершені.

Любашівка офіційно підтвердила статус столиці української ковбаси, встановивши на однойменному фестивалі новий національний гастрономічний рекорд — з нарізки домашньої копченої смакоти виклали найбільшу карту України розміром 2,9 на 1,87 метра та вагою 25 кілограмів.

Гастрономічно-мистецьке дійство з великим успіхом пройшло 25 вересня обабіч автотраси Київ-Одеса, яка у прадавні часі була одним з розгалужень торгівельного тракту Чумацький шлях. За легендами, ще понад 200 років тому в Любашівці (в давнину — с. Довгеньке, с. Чорноморське) та навколишніх хуторах Софіївка і Миколаївка відчайдушні чумаки перед небезпечною подорожжю Диким полем завбачливо запасалися ковбасою зі свинини. Задля довготривалого збереження (мандрували за сіллю та рибою не один місяць) смачний харч складали у бочки і заливали смальцем. Повертаючись назад, чумаки розраховувалися з місцевими негоціантами тією ж сіллю та іншим крамом, що сприяло розвитку містечка. Відтоді домашня ковбаса — смачний бренд Любашівщини та символ сучасного місцевого фестивалю.

Головною подією світової політики в кінці минулого тижня стали вибори до Бундестагу ФРН. Результати виборів, утім, були цілком передбачувані. Рейтинги партій і партійних лідерів у виборчому процесі там заміряються точно. Вони не залежать від симпатій соціологічних служб і не спотворюються засобами масової інформації, як відбувається в Україні.

Євросоюз втрачає гаранта

Попередні підсумки виборів такі: соціал-демократи ненабагато випередили ХДС/ХСС (196 місць) й отримали 206 мандатів у загальнонімецькому парламенті. На третьому місці — зелені (118 місць), а на четвертому — вільні демократи. Розклад такий, що наразі не можна визначити, хто і як сформує німецький уряд. А це важливо не тільки для ФРН, а й для Європи і всього світу. Закінчилася епоха багаторічної стабільності, яку уособлювало однопартійне правління ХДС/ХСС на чолі з канцлером Ангелою Меркель. Настав час політичних коаліцій, компромісів і складних переговорів. Таке тут траплялося не раз, але переважно — під час «холодної війни», коли гарантією стійкості був колективний Захід.

24 вересня в Одесі відбувся «круглий стіл» «Вибори без вибору»: проведення голосування до Державної Думи Російської Федерації на тимчасово окупованих територіях України: політико-правові аспекти та наслідки для безпеки регіону».

У заході, організованому Міжнародним центром перспективних досліджень, взяли участь: Ярослав Католик — регіональний координатор центру, Ольга Айвазовська — голова правління громадської мережі «Опора», координатор політичних програм; Ігор Петренко — директор департаменту внутрішньої політики Міжнародного центру перспективних досліджень; Віталій Андрієвський — доктор історії, директор Інституту ефективної політики (Республіка Молдова); Анатолій Бойко — голова Одеської обласної організації ВГО «Комітет виборців України»; Артем Филипенко — завідувач відділу досліджень Придунайсько-Чорноморського регіону Національного інституту стратегічних досліджень; Сергій Братчук — голова громадської ради при Одеській обласній державній адміністрації, директор Південного філіалу Українського центру соціальної аналітики.

Голова Іванівської територіальної громади Віктор Лобач і перший заступник голови обласної ради Олег Радковський провели робочу зустріч з ректором Одеського національного медичного університету, доктором медичних наук, професором Валерієм Запорожаном, під час якої обговорили напрямки співпраці при підготовці фахівців для медичних закладів цієї ОТГ.

— Ми опрацьовуємо три напрямки взаємодії з медуніверситетом. По-перше, це соціальне забезпечення, надання житла та співфінансування інтернатури для випускників, які приїдуть працювати в лікарню нашої громади. Друге, це залучення кращих фахівців медзакладів університету для виїзних оглядів пацієнтів у лікарні Іванівської громади та обмін досвідом з нашими спеціалістами. І, по-третє, це співпраця з лікарнями медичного університету задля допомоги тим жителям громади, які потребують спеці-альних операцій та лікування, — розповів голова Іванівської ОТГ Віктор Лобач.

Селянин з діда-прадіда Володимир Бурлака із Гвоздавки Другої Зеленогір-ської територіальної громади з натхненням відроджує справжню українську садибу й віднаходить те, що було невиправдано забуте.

Стару хатину під очеретом він придбав вісім років тому й відтоді відновлює сільське архітектурне диво у його первозданному вигляді. Стіни вже розписані національним орнаментом. На черзі — внутрішній ремонт. Вишукує чоловік повсюди речі щоденного вжитку, за допомогою яких можна дізнатися про побут та життя українців минулого століття. У його колекції є глеки, праски, верстак, вишиті рушники, прядки, віз тощо.

Це сьогодні на журналістів вчать чи не в кожному виші. Часом навіть щиро переймаєшся: і де ті одипломлені випускники потім працевлаштуються, бо ж стільки ЗМІ, щоб усиновити-вдочерити їх, в Україні просто нема?!

Тоді ж, у радянській країні, в якій випало жити й опановувати професію і нинішньому ювілярові, заслуженому журналістові України Йосипові Олександровичу Бурчо, й авторові цих рядків, усе було інакше. Мова не про краще чи гірше, а про те, що журналістський фах був дуже престижним і вступити на профільний факультет було ой як непросто. З першого разу мало й кому вдавалося. Особливо після школи. Конкурс — захмарний. Перевага — тим, хто відслужив в армії чи мав трудовий стаж, закінчив відповідне підготовче відділення або — найголовніший козир — встиг обзавестися партійним квитком. А журфаків не так, як зараз — майже в кожному місті, а в деяких, зокрема і в Одесі, аж три чи чотири, а лише два на всю Україну — у Києві та Львові.

Сільський хлопець із Берегівщини, що на Закарпатті, обрав Львів. Аргумент простий: додому ближче. Хоча, якщо бути до кінця відвертим, у їхньому Квасовому казали: для них, закарпатців, усе, що по той бік гір, у тому числі й Львів, — то чужина, Московія. І творчий доробок подав вагомий, й іспити склав добре, однак, не маючи жодної з названих вище переваг, конкурсний відбір не пройшов. Але треба знати вже тоді цілісну й цілеспрямовану Йосипову натуру: якщо є мета, омріяна, ретельно зважена і, так би мовити, взята до виконання, ніщо не може завадити її досягти. Бо ж усе залежить від тебе самого, твоєї самодисципліни й самовіддачі. Попрацювавши рік на меблевому комбінаті, наступного, 1969-го він таки став студентом факультету журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка.

17 вересня сповнилося 82 роки вступу Червоної армії в Польщу згідно з пактом Молотова-Ріббентропа. Цю подію та її наслідки обговорювали учасники конференції у Варшаві, повідомляє «Німецька хвиля» (https://www.dw.com/uk).

У ранкові години 17 вересня 1939-го війська комуністичного Радянського Союзу розпочали наступ на Польщу зі сходу. Раніше, 1 вересня, до Польщі увійшов вермахт. Наслідком тих подій стало зникнення польської держави з карти Європи і приєднання її східних територій до СРСР. Збройне вторгнення, що ознаменувало початок кривавої і тривалої світової війни з мільйонами жертв, було заздалегідь обумовлене таємним протоколом до пакту Гітлера та Сталіна — відомим також як пакт Молотова-Ріббентропа.

Ось і добігає кінця теплий, сонячний вересень. Незабаром, 3 жовтня, буде День працівників освіти. Це свято як тих, хто навчає, так і тих, хто навчається.

Цього дня учні нашої гімназії вітають своїх вчителів, відвідують педагогів-ветеранів. Переконаний, що й нинішнє свято не буде винятком і ми всім нашим дружним класом поспішимо зробити їм приємне.

Сьогодні — Всеукраїнський день бібліотек

Дитячі бібліотеки — це особлива територія дитинства. Своєю роботою ми прокладаємо малечі доріжку до читання, залюблюємо її в книжки. Тому від нас ви ніколи не почуєте: «Сядь і читай!» або «У залі повинна бути тиша!». В наших бібліотеках тиші не буває. Сьогодні книгозбірні реформуються, набувають нового звучання. В особі бібліотекаря наші юні читачі знаходять надійного друга, психолога, порадника, вчителя, методиста...

До речі, на сучасних дітлахів, які, мовляв, мало читають і забули дорогу до бібліотек, не нарікають хіба що ті, хто й сам надовго зависає у соці-альних мережах. Проблема справді є. Але вона не в тому, що діти не читають, а в тому, що вони нині не читають те, що у їхньому віці читали ми. Сучасні діти хочуть читати сучасну літературу. Звісно, я не кажу, що їм не потрібна класика, зокрема зі шкільної програми, засвоєння якої є вкрай важливим. Водночас слід зважати й на те, що в програмах європейських, американських шкіл багато позитивних творів, а в нас із цим є певні проблеми — дуже вже складна наша історія. Утім, якщо пропонувати дітям найкраще, зацікавлювати їх, то потім вони, дорослішаючи прочитають і складні твори.

30 вересня у нашій державі відзначається Всеукраїнський день бібліотек. Уперше за багато років Петродолинська сільська бібліотека не святкуватиме його галасливо-весело змішаною дитячо-дорослою аудиторією. Її, бібліотеки, разом із сільською бібліотекаркою, тобто зі мною, просто не існує…

Бібліотека у селі — із 1948 року. У 1979-у розташувалася в приміщенні нового будинку культури, тоді ж увій-шла до складу Овідіопольської ЦБС. Починаючи із 1983-го, була однією з найкращих у районі. Про заходи, які проводилися для жителів Петродолинського (дорослих і дітей), розповідають шість томів папок історії книгозбірні, що збиралися завідувачками Ольгою Олексіївною і Заліною Хасанівною. Жили матеріально багато й комфортно, співпрацюючи з гуртками будинку культури та школи.

* * *
Я упаду і більше вже не буду.
Лиш стану грудкою землі.
Й ніхто, ніхто мені не скаже,
Що там попереду, в імлі.

Свобода

У свободи свої є закони,
Свої принципи є і канони.
Вона з тими, хто вільний є духом,
Ходить разом вона з відчайдухом.

Clamorgenius *

В столиці — ті ж донощики
й сексоти,
Ті ж каземати зі шпилями веж,
Але й незмінні творчості висоти
І власне самозречення — таке ж.

Facebook спільно з Мінцифрою та Нацполіцією запускають систему сповіщення про зникнення дітей AMBER Alert. Україна стала 25-ю країною світу, де діятиме така система в соціальній мережі.

Застосовуватимуть її у виняткових випадках. У нашій країні такий механізм працюватиме на платформі соціальної мережі Facebook. Проєкт зв’яже вітчизняних правоохоронців зі спеціальною командою сервісу, яка займається безпековими питаннями (це глобальна команда, що працює 24/7).

Життя кожної людини складається по-різному. На жаль, часто трапляється так, що громадяни похилого віку залишаються самотніми і близьких родичів, які могли б ними опікуватися, нема. Старенькі вже не в змозі самостійно себе обслуговувати, виходити за продуктами, потребують соціального захисту та цілодобового догляду. Тому рано чи пізно постає питання про оформлення до геріатричного закладу (по-старому — будинок для престарілих).

Про те, як це зробити, консультують юристи Ізмаїльського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (БВПД).