«Космос Емми Андієвської»

Висловлю суб’єктивну точку зору: структурно ці композиції близькі до творів абстракціоніста Фернана Леже (цікаво, що в Одесі є художники, які самобутньо оперують схожими формами, зокрема Елеонора Александрова). Технічно це багатошарове письмо, яке сприймається місцями досить рельєфно, адже живописець накладає інколи до 25 шарів.

Зазначу, що виставка пересувна й Одеса стала вже 23 містом України, в якому демонструється творчий доробок мисткині з фонду музею Корсаків, що налічує близько 300 робіт. У чому феномен мисткині, яка у березні відзначила своє 90-річчя? Про це йшлося під час відкриття екс-позиції у виступах гостей з Луцька: директорки музею Олесі Корсак, засновника і патрона музею, голови ради директорів компанії VolWest Group Віктора Корсака та ін.

Із захопленням розповідала про мисткиню Олеся КОРСАК:

— Хто така Емма Андієвська? Цю людину мало знають в Україні. Вона є авторкою 47 видань сонетів, і кожна книжка містить близько 300 сонетів. Це складний, інтелектуальний вид творчості. Можна дивуватися її продуктивності, адже зараз чекають виходу ще дві збірки сонетів Андієв-ської. Вона й казкарка, пише книжки для дітей, і ця гілка її творчості не дуже висвітлена у нашому суспільстві. Її пензлю належить близько 17 тисяч робіт, і тут представлена лише невеличка часточка її доробку. Мисткиню знає Америка, Австралія, Ізраїль, Китай. Китайці йдуть до неї як паломники, і це викликає стурбованість. «Вони забирають у мене купу картин, — скаржиться художниця, — а я хочу, щоб їх більше дісталося Україні». Як літераторка вона є лауреаткою низки престижних премій: Національної премії імені Тараса Шевченка, премії Фундації імені Тетяни та Омеляна Андруховичів та ін.

Емма Андієвська є громадянкою США, яка майже все життя проживає у Німеччині, в Мюнхені. Вона народилася у Сталіному, тепер це Донецьк (первісно — Юзівка. — В.К.) і за покликанням та ментально є українкою. Багатозначні її слова: «Якщо я буду єдиною українкою у світі і якщо більше не залишиться українців, я зроблю свою країну і буду розмовляти українською!».

Пані Емма походить з досить заможної сім’ї: батько — хімік-вина-хідник, мати отримала дві освіти — агронома й біолога. Батьки хотіли дати їй краще майбутнє й тому забороняли розмовляти українською мовою (хоча самі нею володіли). Їй найняли гувернантку з Петербурга, щоб навчити російської без акценту. Однак за станом здоров’я (дівчинка хворіла на сухоти) сім’я переїхала до Вишгорода. У новому, переважно україномовному, середовищі шестирічна Емма дала собі, як вона казала, «клятву Ганнібала», що українська є відтепер її рідною мовою, яку вона захищатиме. Батьки за це її карали: ставили на коліна, на гречку, сварили. Мати переймалася: «Ребенок омужичивается!». Але дитя не поступалося. Вже тоді це була впевнена у собі, тверда натура. У дев’яти-десятилітньому віці перечитала всю світову літературу, зрозуміло, російською мовою. Самоосвіта — ще одна сильна й показова сторона її натури.

Переломний момент настав під час Другої світової війни, коли ні німецька адміністрація, ні радянська влада не могли віддати її батька, вченого високого рівня, одній з ворожих сторін. Його розстріляла НКВС у 1943 році, а сім’я потрапила до списків «ворогів народу». У цій ситуації мати вирішила вивезти дітей з пораненими німецькими солдатами потягом до Берліна, де потрапили в резервацію. Дівчина принципово відмовилася ходити в жіночу школу й навчалася у чоловічій гімназії, яку закінчила з відзнакою, склавши екзамени екстерном. Опанувала ще кілька мов: німецьку, французьку та англійську. Попри те, що хворіла на сухоти, їй порадили брати уроки вокалу, і виявилося, що у неї дуже багатий оперний голос. Емма постала перед вибором, однак свідомо відмовилася від оперної кар’єри. У спілкуванні ви відчуваєте, наскільки у неї поставлений голос, що це артистична натура… Закінчила два факультети — філологічний і філософський — Українського вільного університету у Мюнхені. Займалася викладацькою роботою, читала лекції.

Як журналістка, Емма Андієвська 40 років віддала службі в українській редакції «Радіо Свобода», спершу — в Німеччині, а згодом — у США, за-кінчивши журналістську стезю на посаді директора цього відділення. Під час нашої зустрічі вона зізналася: усе, що вона робить, присвячене Україні і її заповітна мрія — бачити свої твори в Україні. А наше завдання: донести до всіх куточків нашої країни інформацію про цю дивовижну, незламну українку, яка вірить в Україну і з якої треба брати приклад.

Приємно відзначити, що в Україні, попри не дуже сприятливий економічний клімат, є підприємці, готові інвестувати у культуру. В особі Віктора Корсака маємо новий тип бізнесмена-мецената, який також осмислює свою діяльність теоретично (він — доктор економічних наук), адже є автором низки книжок, зокрема «Як стати «іменем»» та «Анатомія ритейлу».

Досвід волинян, які успішно використовують колись нерентабельний промисловий об’єкт площею три тисячі квадратних метрів як сучасний музей, є корисним і для одеситів. Зокрема, з огляду на перепрофілювання в перспективі заводу шампанських вин, що на Французькому бульварі, під музейне приміщення. На цьому наголосив директор Музею сучасного мистецтва Одеси Семен Кантор. Гості з Луцька подарували один з творів Емми Андієвської — «За вином» — одеським партнерам, що поклало початок формуванню ширшої експозиції МСМО.

Володимир КУДЛАЧ.