№ 66-67 (22285-22286) четвер-субота 19-21 серпня 2021 року

Зараз у хаті (яка скраю) бурхливо обговорюють події в Афга-ністані, а на Привозі і на Бессарабці можна почути слова «талібан» і «Кабул». На українських ринках, з-поміж інших, торгують і колишні громадяни Афганістану. Старші пам’ятають тих, хто їх приручив, а потім кинув напризволяще. Багатовікова історія варварського, саме варварського, втручання сусідніх держав перетворила колись квітучий край, перехрестя міжнародної торгівлі на гористу пустелю, в один з центрів виробництва і поширення наркотиків. А також на арену боротьби імперій за свій вплив.

Кого можна вважати українською елітою?

Історія України в цьому сенсі почасти схожа на історію Афганістану. Світові війни і розпад держав, що претендують на панування, завдавали українському народові удар за ударом. Розділити Україну на частини, не дати відбутися незалежній Українській державі, здавалося, було одним із головних завдань, починаючи від Речі Посполитої та Австро-Угорщини до Польщі, Російської імперії, а потім Радянського Союзу. При цьому кожен із загарбників, «покровителів» і «друзів» нашої країни асимілював або купував частину української еліти. І ця частина на різних етапах історії була більше польською, німецькою, російською і радянською, ніж українською.

(З деяких публікацій нашої газети початку Незалежности)

Усе частіше, все більше спадають на згадку ті далекі вже дні помежів’я 80—90 років минулого — що стрімко од нас віддаляється — століття. Насичені бурхливими подіями і вічними українськими надіями, позареальними — як з’ясувалось пізніше — мріями та роздумами, довірливістю та майже дитячим наївом; вони пролітали то в пришвидшеному темпі, то в тривожному або ж радісному очікуванні — дива? порозуміння ув’язненого з наглядачем?; вони виповнювали прагненням бути учасником усіх подій, невтримним бажанням прискорювати час… Хотілося бути всюди, все побачити, бути безпосереднім учасником всього, про все розповісти на газетній шпальті. Писалося легко і вільно. Писалось — як дихалося: а дихалось то в прискореному темпі, то мітингово-збуджено, то ейфорійно. Бува, що й поспіхом творилося ті літописні шпальти, щоби — швидше, не згаявши дорогоцінного часу для пошуків ліпшого слова, яскравішої барви, — нащадки зрозуміють і вибачать. Якщо прочитають колись…

Й от стоїш тепер перед говерлою газетних зшитків, міркуєш, як видобути скількись там їх зі споду. А всю ту гору ні підняти, ні навіть з місця не зрушити: моноліт. «А ми тую червону калину підіймемо…» — зненацька зійшло на пам’ять. Зійшло цілком очікувано. Ця зрідні гімнові, маршова, революційна — ще з часів українського здвигу — пісня зазвучала перед колонадою міської ради тридцять років тому, там, де нині напружено думає-дбає про нас міська дума…

Поліття

Видалось поліття на хліба,
Ваговіють колоски нівроку.
Не підступиться в село біда,
Як би не хотіла, цього року.

У цій акції взяли участь адміністрація ТОВ «Злагода Південь», співробітники компанії ADEPT GROUP і редакція обласної газети «Чорноморські новини»

Чи замислювалися ви про те, що книжка, подарована конкретній людині, її одну й порадує, а книжка, передана в дар бібліотеці, стане в нагоді багатьом, особливо, якщо це бібліотека сільська?

В Українському кризовому медіацентрі в Києві голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров зустрівся з регіональними журналістами семи областей півдня та сходу країни. Наводимо найцікавіші фрагменти його колективного інтерв’ю представникам ЗМІ.

— Як ви ставитеся до резонансної події, що відбулася напередодні навчання «Сі Бриз-2021», коли есмінець королівських ВМС Великобританії HMS Defender пройшов українськими територіальними водами поблизу Криму, чим викликав великий переполох російських окупантів?

Дорогі співвітчизники!

Від усього серця вітаю із 30-річчям Незалежності України!

Для історії тридцять років, може, не так уже й багато, але для усіх нас — це життя цілого покоління, наше життя.

Ці роки ми прожили по-різному: були здобутки й втрати, ми переживали і радощі, і біль, і надію. Іноді кажуть, що незалежність дісталася Україні майже задарма. Впала з неба… Але це не так! Століття боротьби та неймовірних втрат, величезна праця і жертовний героїзм мільйонів — ось наша ціна. Ми й досі її сплачуємо, кожного дня і кожної миті. І я дуже вірю, що ця жертовність і ця праця не були даремні.

Три десятиліття, як збулася одвічна мрія українців — постала наша суверенна держава. Акт проголошення незалежності України увінчав вікові устремління нашого народу до самовизначення. Країна здійснила свій цивілізаційний вибір на основі загальнолюдських цінностей. Гордо майорить нині над нами синьо-жовтий Прапор, а на ньому чи поряд з ним Тризуб — Державний Герб; на повну силу звучить наш, раніше заборонений Славень «Ще не вмерла Україна»; як щиро вітаються і з високих трибун, і в маленьких колективах, і серед земляків та друзів:

— Слава Україні!
— Героям слава!

Зникають з нашої оновленої землі символи колишньої тоталітарної країни, натомість вертаються з минулого реальні, а не спотворені, події, справжні, а не перекручені, факти, оживають незаслужено забуті імена тих, хто в різні часи боровся за свободу, за волю, творив історію державності, возвеличував мову, дбайливо оберігав і надбання, і пам’ять…

Із 22 серпня по 15 вересня Одеський національний академічний театр опери та балету запрошує на свій уже шостий «Оксамитовий сезон».

Це один з наймасштабніших і найпопулярніших оперно-балетних фестивалів Півдня України. Нинішній — присвячений 30-річчю Незалежності нашої держави.

Коли двадцять років тому я вперше прочитав вірші мешканки придунайської Кілії Євгенії Томші, то був неабияк вражений. Це ж як треба полюбити все українське, щоб писати ось так:

О мово, українська мово,
В ній кожна літерка болить...
За зраду, підлість наше слово
І з того світу буде бить!

За чотири десятки років роботи в журналістиці про кого тільки не доводилося писати і з ким тільки не розмовляти. Героями моїх публікацій були хлібороби, тваринники, вчителі, військові, вчені… Як абітурієнтові Московського держуніверситету мені пощастило брати інтерв’ю у Юрія Ніку-ліна. Пізніше ставив питання в розмовах з деякими з президентів Молдови та України. Але скільки пам’ятаю, завжди хотілося взяти інтерв’ю у священника, гінеколога і... бухгалтера.

Й ось мрія написати про бухгалтера збулася. Нещодавно мені таки вдалося вмовити на інтерв’ю представницю «найнуднішої та найнецікавіщої», як я вважав, професії — головну бухгалтерку сільгосппідприємства «Долинське-Нова» (с. Долинське Ренійської ОТГ) Катерину Петрівну Куртєву (на знімку). Що-правда, з умовою, що ми зустрінемося у неї в кабінеті до кінця робочого дня і що нічого хвалебного про неї я не писатиму, а просто поговоримо про життя і про її фах.

19 серпня — День пасічника

Пасічникувати 78-річний пенсіонер з мальовничого села Ясенове Перше Зелено-гірської територіальної громади Володимир Миколайович Гогулінський привчався ще з дитинства. Маленьким залюбки ласував вощиною з медком, а підрісши, допомагав батькові поратися біля невеличкої пасіки, опановуючи мудру науку «пасти бджіл».

Здобуті разом з болючими бджолиними укусами навики знадобилися, коли почав господарювати самостійно. Професійно Володимир Миколайович підійшов до розведення Божих комах уже в пенсійному віці (пропрацював 44 роки колгоспним водієм). Найбільше мав зо три десятка вуликів. Перевагу надає найпрацьовитішим комахам-трудівницям карпатської і степової порід. Медовий взяток забезпечують роздоли з різнотрав’я, ріпакові та соняшникові лани, що виколисуються степовим вітерцем відразу за городами.

Друг пізнається в біді.
Народна мудрість.

Минулого року Ананьївська міська рада (в.о. голови Наталія Колойденко) надала мені допомогу на лікування онкохвороби — чоловіча напасть старості.

Коли ж удруге осліп, наша районна газета у грудні 2020-го надрукувала мою статтю «Влада жирує, а я старцюю». Відгукнулися мало. Нічого дивного: у цій коловерті безробіття, тарифів і цін кожному вижити непросто.

(Закінчення. Початок у номері за 29-31 липня)

За 30 кілометрів від Ужгорода, між Ужанською і Турянською долинами, серед високих гір Закарпаття, притулився Перечин, що ще кілька років тому був не дуже привабливим провінційним містечком, повз яке з високою швидкістю мчали автомобілі.

Нині Перечин — центр об’єднаної територіальної громади, до якої входять села Сімер, Сімерки, Зарічево і Ворочово. Її площа — 144,53 квадратних кілометрів. Проживають там 12658 осіб.

Саме так звучить девіз 12-го Одеського міжнародного кінофестивалю, який розпочався цими днями. Нинішнього тижня наше місто знову перетворилася на столицю кіно. Після торішньої перерви на локдаун, коли всі події 11-го ОМКФ відбувалися в онлайн-просторі, ми знову можемо брати участь у святі кіно оффлайн.

Урочиста церемонія відкриття форуму відбулася в Одеському національному академічному театрі опери та балету.

В Одесі гастролював театр двох міст й однієї валізи

Як набіг печенігів

«...Приємно дивитися на виблискуючий білосніжною скатертиною красиво сервірований стіл. Квіти у вазах такі свіжі, закуски так чисто й акуратно розкладені і наповнені вином пляшки такі змістовні.

Подивіться на той же стіл, коли гості наситилися... Ніби по столі пройшов загін печенігів. Тарілки вимазані, скатертина облита соусом і вином… Розкопирсані, зжужмлені закуски...

24 серпня Україна відзначатиме найбільше державне свято — 30-річчя Незалежності. Воно встановлене на честь виняткової історичної події — ухвалення у 1991 році Верховною Радою Української РСР абсолютною більшістю голосів Акта проголошення незалежності України.

Цей документ увінчав тисячолітні прагнення Українського народу мати власну суверенну державу і самостійно визначати свою долю. Для українців свобода і гідність завжди були основоположними цінностями. Вони спонукали до боротьби за незалежність. На початку ХХ століття, в часи Української революції 1917—1921 років, наш народ зміг відродити державність, а 24 серпня 1991-го Актом проголошення незалежності України вона була відновлена.

Ох і невтомні наші «чорноморці»! Що утнули недавно: подали критичну статтю професорки, завідувачки відділу теорії літератури Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України Тамари Гундорової. З нетерпінням чекаю продовження! (Стаття публікувалася у двох номерах «ЧН» – за 5–7 та 12–14 серпня. – Прим. ред.).

Отже, мова про книжку Івана Дзюби «Чорний романтик Сергій Жадан». Авторка пише, що вражена цим фактом: що спільного між ними? І сама ж відповідає: «…мудрий дід ставить питання і прагне зрозуміти майбутнє покоління». Ключове слово тут «зрозуміти»: що ж воно за явище таке — Сергій Жадан з його «бездомністю», невкоріненістю у буття, критиканством, епатажністю?

Дорога до воскресіння

Зорею стану —
Нехай яскраво сяє,
       Нехай освітить
На твою путь-дорогу
До волі, Україно.
Музика білого світла
На горі золотій, на горі золотій
В тихій музиці білого світла
Райський сад розцвітав.
Райський сад розцвітав,
І Зоря промениста розквітла.