Переглядів: 231

«Іване Івановичу, спасибі вам за піщинку!»

Ми користуємося благами і не завжди розуміємо, хто давав поштовх до розвитку, хто структурував наше життя у тій чи іншій царині, кому ми зобов’язані певними здобутками. Іван Іванович Козирод — людина легендарна, що належить до числа тих, хто стояв біля витоків багатьох явищ, зокрема, створення мережі художніх шкіл Одещини.

Це інтерв’ю виникло спонтанно. Вперше за останні дев’ять місяців, після відзначення 97-річчя Івана Івановича, а невдовзі потому важкої втрати — смерті його вірної подруги життя Лариси Олександрівни, ми зустрілися з ним віч-на-віч. Слово за слово й нашу бесіду органічно доповнили спогади мого співрозмовника про діяльність на посаді старшого інспектора з питань культури та музейної роботи обласного управління культури наприкінці 1950-х — на початку 1960-х років.

— Моя робота як старшого інспектора управління культури шість десятків років тому пам’ятна кількома здобутками. Маю на увазі відкриття художніх шкіл в Ізмаїлі та Білгороді-Дністровському, — зауважив Іван Іванович. — У 1958 році я одружився і переїхав жити до Одеси. Художніх шкіл були одиниці. Так, при Одеському художньому училищі діяла дитяча художня школа, яка розташовувалася на другому поверсі. Її директором тоді був Олександр Сергійович Горб (у 1990-у школі присвоїли ім’я Кіріака Костанді, а 1997-го — перевели в окреме приміщення у Лютеранському провулку. — В.К.).

— Коли ви обійняли посаду інспектора?

— Після закінчення Харківського художнього училища на кілька років я був скерований на роботу у педучилище в Білгород-Дністровському, а з переїздом в Одесу, як уже казав, уже за рік, у 1959-у, мені довірили курирувати заклади культури.

Якось мене викликав до себе тодішній начальник управління культури Петро Івахнюк — фізик за фахом, людина культурна, освічена, міг вислухати і коротко та влучно відповісти. Він каже: «Іване Івановичу, міністерство культури дозволило збільшити витрати на дитячі навчальні заклади культури. Знаєте, ми так довго домагалися цього! Може, нам ще відкрити в області музичну школу?». На той час переважали саме музичні школи, як в Одесі, так і в районах, зокрема в Котовську (нині — Подільськ). Я слухав-слухав, та й кажу: «Петре Пантилейовичу, чому ми так однобічно розвиваємо справу, адже існують й інші сфери діяльності культури, зокрема образотворче мистецтво? Можна й художню школу відкрити». «Знаєш, ти, мабуть, таки правий. Але, розумієш, це потребуватиме звернення до міністерства, а потім і до вищих парторганів. Простіше було б відкрити художні класи при музичних школах», — знайшовся мій керівник. Я негайно поїхав в Ізмаїл, прямі-сінько у міський комітет партії, у відділ культури. Мене зустрів приємний, із розумом чоловік, який визнав нашу пропозицію слушною. Підготували відповідне звернення до міністерства культури, і невдовзі нам дозволили відкрити подібні класи.

— Це був 1959 рік?

— Ні, вже, мабуть, 1960-й. Дали дозвіл на відкриття художніх класів в Ізмаїлі та Білгороді-Дністровському, де на той час працював мій зна-йомий, теж випускник Харківського художнього училища. Мій колега викладав малювання у педагогічному училищі. Він і очолив новоутворене відділення. Другим секретарем Білгород-Дністровського міському партії також був тямущий чоловік, інженер за фахом на прізвище Цибулевський, який запевнив нас у своїй дієвій підтримці.

— За будь-якої системи дуже важливо, коли на своїх місцях є компетентні люди…

— Цибулевський цікавився мистецтвом. До речі, від цього партійного функціонера до мене потрапила робота Олексія Шовкуненка - гра-фічний портрет дівчинки-підлітка.

Отак я став біля витоків двох потенційних шкіл в нашій області, адже вже за рік вони отримали статус художніх шкіл. За два роки потому до мене зателефонував директор цієї художньої школи і запросив на іменини закладу. А для мене їхати до Білгорода-Дністровського — це як прямувати додому, бо ж за кілька років роботи я дуже звик до цього міста, з яким пов’язано багато приємних спогадів, а найперший — знайомство з моєю майбутньою дружиною, Лорою, тоді студенткою педучилища. Місто відрізнялося чистотою і впорядкованістю. На урочистостях мені висловлювали подяки, можливо, перебільшуючи мою роль у цьому процесі. У своєму заключному слові я зауважив, що мій особистий внесок — це піщинка в морі, головне, що на різних рівнях — і в партійних колах, і серед громадськості двох міст — люди згуртувалися. «Іване Івановичу, спасибі вам за піщинку!» — почув у відповідь.

— Знаємо й вади однопартійної системи…

— Безумовно, особливо, коли відповідальні пости займали бюрократи-невігласи. Адже організувати виставку художника — це була ціла проблема! Кошторис потрібно було скласти, вказавши суми на оформлення, розвішування і т.п. За такої процедури як інспектор культури я мусив дати дозвіл на проведення виставки. Багато рутинної роботи, звітності.

На пам’ять спадає і моя робота на посту директора Одеського музею західного і східного мистецтва (в одному інтерв’ю я вже розповідав про те, як ми рятували клуб імені М. Чюрльоніса при музеї та опального Олега Соколова (див. «ЧН», 17—19.10.2013). Упродовж восьми років перебування на чолі закладу я займався майже виключно ремонтними роботами, які виконували реставраційні майстерні, і проводив як не на даху, то в коридорах чи в підвальних приміщеннях, де затікала вода через просідання фундаменту масивного будинку, що примикає до музею. На мистецтво-знавчі дослідження бракувало часу. А ви цілком слушно мали б запитати: «Іване Івановичу, що ви зробили у цій галузі?». У науковому сенсі ті роки просто випали з мого життя. Щоправда, до випуску одного каталогу музейної колекції я таки мав стосунок. Моральне задоволення дає лише одна обставина: тоді, у другій половині 1960-х — першій половині 1970-х, нам вдалося врятувати унікальну історичну споруду, зберегти її автентичність, адже з метою прискорення робіт реставратори не раз хотіли знести якісь функціональні конструкції чи елементи декору. Але, думаю, що це тема окремої розмови.

Бесіду вів
Володимир КУДЛАЧ.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net