№ 58-59 (22277-22278) четвер-субота 22-24 липня 2021 року
Пошуки місця на глобусі
Поруч з правителем часто знаходиться людина, завдання якого молоти язиком, ні за що не відповідаючи. Що й справді візьмеш з діяча, який загрожує перетворити світ на радіоактивний попіл або з того, хто закликає, як Жириновський, скинути на Україну ядерну бомбу? Але треба пам’ятати: у потік свідомості подібних людей включені слова, які політики хотіли б висловити, але не можуть. Або можуть, але ніколи не вимовлять.
«Більмо на оці» заважає великому бізнесу
Українська держава опинилася тепер майже в такому ж політичному болоті, в якому сто років тому борсалася Українська Народна Республіка. Переможцям після укладення Версальського миру УНР була як більмо на оці. А простим вирішенням завдання було розділити новонароджену державу між Польщею і більшовицькою Росією. Що і сталося в 1920 році. Найпростішим рішенням для переможців у «холодній війні» після розпаду СРСР було домовитися з Росією про схожий сценарій.
Україна — Кувейт: спільне і відмінне
Після закінчення Військового інституту іноземних мов у Москві у 1974-у близько десяти років мені довелося служити військовим перекладачем арабської мови в Єгипті, Іраку, Лівії, а в 1999-2003-у працювати в Посольстві України в Лівані. Протягом останніх 18 років я практично не користуюся арабською, тим більше — усно, але коли трапляється можливість поспілкуватися з арабами, то намагаюся не упустити такого шансу.
От і нещодавно, гуляючи з онуками в Аркадії, випадково познайомився з кувейтянином Хусейном Раві, який виявився досить цікавим співрозмовником, відомим у Кувейті письменником і журналістом. У нас було чимало спільних тем для обговорення. Зокрема, обмінялися думками щодо місця і ролі діалектів арабської літературної мови в арабських суспільствах. Я подарував панові Хусейну словник іракського діалекту арабської мови, який я склав 44 роки тому під час служби в Іраку. Було приємно почути його схвальний відгук про цю мою працю.
Хусейн Раві прибув в Україну близько двох місяців тому, аби ознайомитися з нашою країною, зокрема з Одесою та одеситами. Інтерв’ю з гостем нашого краю пропоную увазі читачів «Чорноморських новин».
Сповідь на вершині літа
16 липня 2021 року… Середина дивовижного літа… Стояла днина — як золото, знаменна вже узаконеним повсюдним утвердженням нашої мови, яка відтепер не лише в літературі зберігатиметься, а квітнутиме в повсякденному плині життя вкоріненими в глибінь білими лілеями, додаючи нам снаги. Яка нас усіх і порятує, й об’єднає — коли всі ми цього дуже хотітимем, звісно. Яка і надихала поета, і формувала всеньке його життя, можна сказати — всі його 90 років, та зробила невразливим до мінливостей долі.
Станіслав Стриженюк… Творча зустріч у Літературному музеї. Модерує Богдан Чуфус, народний артист, популярний телеведучий. Останнє, щоправда, в минулому, бо, як сказав, телебачення вже знищене, та й не дивина, бо нищиться нині все, і все у швидкому поступі життя стає бутафорським, якимось немовби штучним… Поза тим, впадала в око характерна ознака святкового вечора: всяк прагнув привітати поета його рідною мовою, хоч траплялися й винятки у формі задавненої хвороби.
«Іване Івановичу, спасибі вам за піщинку!»
Ми користуємося благами і не завжди розуміємо, хто давав поштовх до розвитку, хто структурував наше життя у тій чи іншій царині, кому ми зобов’язані певними здобутками. Іван Іванович Козирод — людина легендарна, що належить до числа тих, хто стояв біля витоків багатьох явищ, зокрема, створення мережі художніх шкіл Одещини.
Це інтерв’ю виникло спонтанно. Вперше за останні дев’ять місяців, після відзначення 97-річчя Івана Івановича, а невдовзі потому важкої втрати — смерті його вірної подруги життя Лариси Олександрівни, ми зустрілися з ним віч-на-віч. Слово за слово й нашу бесіду органічно доповнили спогади мого співрозмовника про діяльність на посаді старшого інспектора з питань культури та музейної роботи обласного управління культури наприкінці 1950-х — на початку 1960-х років.
У гостях — пересувна синагога
Уже не вперше влітку до Балти приїздить пересувна синагога. Цього разу вона навідалася у суботу, 10 липня.
Організатором її виїзду з Одеси став активіст єврейського руху «Хабад» Ар’є Вольф із Херсона (син одеського рабина Авраама Вольфа), котрий уже неодноразово бував у Балті у складі пересувної синагоги. А разом з ним — студенти єврейських ієшив: двоє житомирян, ізраїльтянин та уродженець Самарканда (Узбекистан), що навчаються в Одесі. До них приєднався і наш земляк — учений, директор Одеського музею Голокосту Павло Козленко, який постійно підтримує зв’язки з Балтською єврейською общиною й бере активну участь у заходах з реставрації будівлі тутешньої синагоги.
Етнографічна зупинка
Щоб реалізувати мистецькі здібності, не завжди потрібна обладнана студія чи майстерня. Це довели депутат Балтської міської ради, голова фермерського господарства «Гольма» В.І. Радзілевич і майстер пензля з однойменного села О.Л. Маринчук.
За задумом першого та завдяки художньому втіленню другого сільська автобусна зупинка з тривіального об’єкта малої архітектурної форми перетворилася на мистецько-етнографічний об’єкт, який, з одного боку, дає можливість отримати естетичну насолоду, а з іншого — поринути у сиву давнину життя наших предків. Відтепер усі, хто проїжджає через Гольму, не кажучи вже про місцевий люд, обов’язково зазирають до зупинки, щоб помилуватися своєрідною картиною на стінах.
Козаки в Османській державі на межі XVIII та ХІХ ст.: офіційний і побутовий аспекти комунікації
Існування козацтва в землях Османської держави — одна з непростих сторінок історії козацтва. Активна розробка цієї проблематики розпочалася відносно недавно, з початку 90-х років ХХ ст. залучено вже чимало документальних матеріалів.
Зруйнування Запорозької Січі у 1775 р. призвело до переходу значної частини запорозького козацтва у межі Очаківської округи, Дністра та пониззя Дунаю, тобто територій, що належали на той час Османській державі. Інша частина козаків залишилася на південноукраїнських землях у складі Російської імперії. Тепер у межах двох імперій їм потрібно було визначити своє місце в нових умовах життя. За-значені землі були обрані запорожцями не випадково — з цією територією вони були знайомі вже з кінця XVIІ ст. внаслідок козацьких походів та російсько-турецьких війн. У другій половині XVIII ст. ці території Османської імперії найбільше відповідали умовам степового кордону, звичного для запорожців, і стали районами, де можна було б відновити традиційне господарство та власну організацію — Січ, втрачену в 1775 р.
На батьківщині Миклухо-Маклая
До 175-річчя від дня народження видатного вченого і мандрівника
16 липня в місті Малин на Житомирщині відбулася низка заходів, присвячених 175-річчю від дня народження відомого вченого, мандрівника Миколи Миколайовича Миклухо-Маклая (1846 — 1888).
Провідною установою з приймання численних гостей та учасників наукової конференції, які приїхали з різних куточків України, виступив Малинський фаховий коледж. І не випадково, адже цей сучасний навчальний заклад стоїть на землях, які колись належали родині дослідника, а в одній з уцілілих споруд маєтку Миклух на території коледжу розміщується історико-краєзнавчий меморіальний комплекс, до речі, єдиний в Україні. До складу комплексу входять Музей М.М. Миклухо-Маклая, експозиція «Родина Миклух і Малинщина», народознавча, історико-краєзнавча та боністично-нумізматична виставки, Музей повстанського руху, експозиції «Історія Малинського лісотехнічного коледжу» (попередника сучасного МФК) та «Історія лісового господарства».
Підполковник Армії УНР
Дмитро Неплій із Біляївки
Шість років тому, на виконання закону про декомунізацію, одному з провулків на Пересипу було присвоєне ім’я борця за незалежність України в 1917—1921 роках Дмитра Неплія.
Комуністична влада всіляко приховувала і спотворювала справжню історію. Недаремно багато архівів залишалися недоступними для фахівців упродовж майже всього періоду існування радянської імперії. Під такою забороною було й ім’я уродженця села Біляївки (тепер місто обласного підпорядкування), підполковника Дієвої армії УНР Дмитра Ілліча Неплія. Одними з перших про героя розповіли його земляк, уродженець Біляївки, працівник Одеського обласного архіву Сергій Крачков і професор-історик Тарас Вінцковський.
Бабак, їжак і К°
(Продовження. Початок у номері за 15-17 липня)
Колючі, але милі сусіди
Їжаків побільшало. Так стверджує директор Одеського звіринцю Ігор Бєляков, прямо пов’язуючи цей факт з кліматичними змінами. Мовляв, нинішні умови цим тваринам цілком підходять, бо є достатня кормова база.
Чи багато ми знаємо про життя цих милих звіряток, які насправді є хижаками й живуть на планеті вже багато-багато мільйонів років? До речі, як і бабак, їжак ушанований Національним банком України монетою у золоті.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206