Переглядів: 281

Від Чернігівщини до Буджаку

Як врятувати українське село?

Якось так збіглося, що на Чернігівщині я побував відразу після поїздки на Одещину. Символічно, бо це дві найбільші за територією області України. Найпівнічніша і найпівденніша. Полісся і Степ. А от сільські проблеми там дуже подібні.

Коли після повернення занурився у читання «Дня», то відразу звернув увагу на статтю Анжели Савченко «Чи вистоїть спадщина Чернігівського земства?» (номер за 4.06.2021). Навіть погляду не міг відвести від чорно-білого фото старої дерев’яної школи! Вона так нагадала школу в селі Тур’я Cновського району, яку закінчував батько! Запам’ятався і текст: «Практично кожна школа на Чернігово-Сіверщині веде свою історію з часу Чернігівського земства, яке поклало собі завданням освіту й просвіту сільської людності. Земські школи з’явилися як альтернатива церковно-приходському навчанню, закостенілому, догматичному, далекому від суспільних проблем...».

Не думаю, що Анжела Савченко перебільшувала, стверджуючи: «Із появою земських шкіл у селах почався відлік нової доби — доби освіченого селянства...».

Може, це і є відповіддю на питання, яке я раніше часто ставив сам собі: чому у батька був такий потяг до знань? І Шевченка любив, і Гоголя, і Достоєвського, і Толстого... Безмежно люблячи дітей, обрав собі фах вчителя. Може, й справді сільська школа заклала такий потужний фундамент? Тоді хвала першопрохідцям! Чернігівські земці — подружжя Русових, Іван Петрункевич, Ліндфорс, Галаган — бачили суть... А більшовики просто скористалися непоганою спадщиною.

Звісно, вони ще додали свою ідеологію. І вона впливала! Скажімо, в цій же тур’янській школі навчався і Герой Радянського Союзу, генерал армії Петро Лащенко. Свого часу він був першим заступник головнокомандувача Сухопутними військами СРСР. Тобто не останньою людиною в країні. Але на його совісті — і придушення угорського повстання в 1956 році.

А ось батько мені запам’ятався не лише потягом до знань, а й загостреним почуттям справедливості. Мабуть, такою ж була і тур’янка Ганна Кирієнко, мати відомого російського поета-дисидента Олександра Бившева. Вона вчилася у тій же школі, що й батько, тільки пізніше. Так ось: чи багато ви знаєте російських поетів, які насмілилися б критикувати полі-тику Кремля? А її син Олександр, живучи в провінційних Кромах (Орловська область), попри те, що перебуває під постійним наглядом ФСБ, пише про Україну так, що в кожному рядочку відчувається пульс волелюбної козацької душі:

Зёрна зла всюду
с щедростью сея,
Без паскудств
ты не можешь ни дня...
Будь ты проклята,
Раша-Расея!
И Господь да услышит меня!

Батько Олександра — етнічний росіянин, але істина для сина Ганни Кирієнко —— понад усе. Тому на його творчість час від часу звертають увагу такі ж світові правдолюби.

Сееш зло, няма да крия,
Без гаднярство
не можеш и ден...
Анатема теб, Раша-Русия!
Нека Господ чуе и мен!

Це за переклад творів Бившева взявся великий друг України, болгарський дисидент Ніколай Ганчев-Колєв. Теж твердий горі-шок! Свого часу він витримав голодування тривалістю 83 дні.

До речі, якщо вже мова зайшла про болгар... На Одещині я багато розмовляв з ними. Обговорювали досить делікатну тему: чому тепер, коли болгарську мову, після багатьох років ігнорування, нарешті почали вивчати в школах Південної Бессарабії (говорять навіть про відкриття болгарської школи в самій Одесі!), саме тепер над болгарами нависла реальна загроза асиміляції? Причому, не українізації, а зросійщення за «донбасько-приазовським» сценарієм. Де там зараз грецькомовні села? Невже щось подібне чекає і на болгар, молдован, гагаузів Буджаку? А виною всьому не мовна політика України, а депопуляція, вимирання села. Звісно, до Чернігівщини Буджаку ще далеко, але тенденції — ті ж.

Тому Одеська регіональна дирекція Національної суспільної радіокомпанії України замовила цикл з дванадцяти передач про зникаючі села Одещини. Займатися цим буде Тетяна Станєва (уродженка болгарського села Криничне) разом з однодумцями.

А тепер порівняймо. Анжела Савченко пише про Сіверщину так: «Закривається школа — помирає село... Закинуті школи — як пам’ятник народу, що позбавляє себе майбутнього...».

Як бачимо, зовсім без оптимізму. А звідки ж йому братися, коли Сіверщина поступово перетворюється на ведмежий закуток? І це не лише в переносному значенні: в 2019 році за 15 кілометрів від Тур’ї лісівники зафіксували сліди чималенького ведмедя! Вони часом туди заходять із сусідньої Брянщини. Вже й різниці особливої не відчувають між областями (а колись же відчували!). Тому й кажу: ведмеді — також показник.

Ні, звичайно, Одещина багата, сонячна, чорноземна! Чому ж тоді Тетяна Станєва не може похвалитися оптимістичними висновками? «Вважаю, — каже вона, — що зі школи починається село, на ній все й закінчується... Саме в селі Голиця показники зменшення учнів кричущі. Школа, яка розрахована на 600 осіб, з іще повним активним педагогічним складом, нараховує 51 дитину, разом із садочком. Така собі велика родина, де кожен — свій! Але цього року в селі не народилося жодної дитинки...».

Й ось іще цікаве спостереження: «Ми вивели певну закономірність: чим гірша дорога — тим більша проблема з демо-графією. В такі села не заїжджає нога жодного туриста, майже ніколи — репортера, а тим паче культурного діяча...».

Невже й тут села вимиратимуть, а молоді бессарабці шукатимуть щастя як не в зросійщеній Одесі, то в самій Болгарії? Якби не цей фактор, то нова освітня політика могла б суттєво наблизити молоде покоління болгар до України. Нам же так важливо, щоб усіх нас об’єднувала європейськість! І якщо вже болгарський дисидент береться перекладати вірші незламного Бившева, то для кого перекладені твори будуть ріднішими? Для патріотів маленької «української Болгарії» на території Одещини чи для вимушених асимілянтів? А тепер самі подумайте — як буде краще для України? Рятувати болгарські (молдовські, гагаузькі, албанські) села чи замовчувати проблему, тим самим сприяючи русифікації? До речі, українські села Буджаку асимілюються так само швидко — попри голослівні заяви проросійських діячів про «тотальну українізацію» Одещини. Важливий показник — якою мовою діти починають розмовляють на перервах.

Як на мене, світ настільки тісний, що й проблеми українського села треба вирішувати спільно. І чернігівського, і причорноморського, і приазовського, і черкаського... А от як саме — про це в наступних публікаціях.

Сергій ЛАЩЕНКО.
м. Львів.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua