Переглядів: 198

Спалена земля

(Закінчення. Початок у номерах за 24-26 червня та 1-3 липня)

Україна була ключовою ланкою гітлерівського Плану голоду (Der Hungerplan), який передбачав голодування жителів окупованих територій СССР для того, щоб отримати додаткові продукти харчування для німецьких військ і населення Німеччини.

Власне, цей план і втілювався після вторгнення у Радянський Союз. Окупанти грабували селян, обмежували постачання продовольства у міста, не годували полонених у концентраційних таборах.

Німецький генштаб у серпні 1940 року дійшов висновку, що Україна «у сільськогосподарському й промисловому плані — найцінніша частина Радянського Союзу». Герберт Бакке, один із чільних цивільних економістів, у січні 1941-го доповів Гітлеру, що «окупація України звільнить нас від усіх економічних проблем».

Значення сільськогосподарського потенціалу УРСР добре розуміли як радянське, так і німецьке керівництво. Цей фактор, серед іншого, дозволяє стверджувати, що війна Німеччини з СРСР була також і війною за Україну.

22 липня 1942 року мрія нацистів збулася: вони отримали всю українську землю, разом із людьми, що на ній працювали. На відміну від промислових спеціалістів (їх вивозили в тил разом із підприємствами), селяни просто не встигали виїхати. Бо радянська влада насамперед намагалася евакуювати із села важливіші для неї ресурси – врожай, трактори та худобу.

Мільйони українських селян залишилися в окупації зі своїми скромними запасами продовольства, на які у німецької армії були дуже великі плани. Як і на самих селян.

«Загальне напружене продовольче становище в Німеччині більше не дозволяє поновлювати склад обозів і постачання за її рахунок, – йшлося в наказі «Про постачання військ» від 16 червня 1941 року. – Про це повинен пам’ятати кожен командир і начальник під час окупації у країні ворога. Для збереження запасів у Німеччині війська повинні жити за рахунок місцевого сільського господарства».

Про масштаби пограбунку селян свідчить цифра: 11,6 млн продовольчих посилок надіслали додому до Німеччини німецькі солдати та офіцери зі східного фронту з початку вторгнення і до вересня 1941-го.

Однак окупанти швидко зрозуміли, що пограбунком довго ситий не будеш і взялися налагоджувати систему викачування ресурсів і використання робочої сили. Встановили таку послідовність розподілу продуктів харчування: «1) для діючої армії, 2) для решти військ на ворожій території, 3) для військ, що перебувають у Німеччині, 4) для німецького цивільного населення і, в останню чергу, для населення окупованих країн».

Зберегли й колгоспи, перейменувавши їх на «державні маєтки». Селян змушували працювати по 18-20 годин на день, за ухилення і спротив – били, спалювали хати або вбивали. А ще їх обклали податками – в райхскомісаріаті «Україна» таких було 12 видів: на всю худобу та власність, навіть за велосипед і домашнього кота треба було платити. Був серед них і податок «за звільнення від радянської влади». Ще дві форми пограбування селян: грошова реформа, в процесі якої радянські гроші практично конфіскували, та обов’язкове страхування людей і майна.

У загальній сумі прямих збитків (285 млрд. крб), заподіяних окупантами економіці і населенню України, прямі збитки колгоспів, радгоспів та МТС становлять майже 32,5%.

Після вигнання німецької армії українських селян чекали роки відновлення сільського господарства: знову рабська праця, надмірні плани хлібозаготівлі та голод.

Але попри тяжкі умови життя в окупації, серед селян були й ті, хто не радів поверненню радянської влади, що свідчить також про те, наскільки складним було життя до війни.

За час німецької окупації України було знищено понад 1370 населених пунктів. Жертвами по-дібних каральних операцій стали щонайменше 50 тис. осіб, зазначають укладачі анотованого покажчика «Спалені села» (Український інститут національної пам’яті, 2012 рік).

Найбільше населених пунктів спалено там, де діяли партизанські загони. Також багато сіл нацисти знищували під час відступу у 1943–1944 роках

Знищення українських сіл та їхніх мешканців було частиною плану «Ост»: стратегії винищення і поневолення слов’янських народів, яку провадив Третій рейх. Слов’яни, що проживали у країнах Східної Європи та європейської частини СРСР, почасти підлягали онімеченню, почасти – депортації за Урал, у Сибір та Центральну Азію (60–70 млн) або знищенню (20–40 млн). На включених до складу Великонімеччини територіях мало залишитися 20–30 млн рабів арійської раси.

«Слов’яни повинні працювати на нас, а в разі, якщо вони нам більше не потрібні, нехай умирають...» (Директива Гітлера про введення в дію генерального плану «Ост», 3 липня 1942 року).

Точно підрахувати, скільки вихідців з України потрапило і загинуло у нацистських таборах – неможливо, оскільки таких в’язнів і жертв рахували як радянських, польських чи угорських громадян.

57% з п’яти мільйонів полонених на радянсько-німецькому фронті загинули від голоду, холоду, знущань та хвороб у тимчасових таборах. Значна кількість з них – на території сучасної України, де під час окупації існувало 242 табори для військовополонених та 2 концтабори (Янів-ський у Львові та Сирецький у Києві).

Протягом 1941–1944 років нацисти також створили 78 таборів примусової праці для євреїв, деякі з них розташовувалися безпосередньо у гетто (а їх в Україні було 304); 7 виправно-трудових таборів, 15 таборів примусової праці та 23 пересильних табори, 66 гестапівських тюрем.

48% остарбайтерів з СРСР були з України в її нинішніх межах, тобто включаючи Закарпаття і Крим. Упродовж 1941–1944 років з України було депортовано 2 402 234 особи.

Перший потяг із 1117 остарбайтерами рушив 18 січня 1942-го з Харкова. Із Києва перші робітники виїхали 22 січня (1500 осіб). Це були ті, хто їхав до Німеччини добровільно – обдурені пропагандою, яка розповідала, як чудово там жити і працювати. Але вже через місяць-другий, коли просочилися додому звістки про рабську працю і нестерпне життя тих, хто поїхав, окупанти влаштовували облави, щоб виконати плани з відправлення робочих рук до Німеччини.

Там катастрофічно бракувало робочої сили: солдати, що мали б повернутися на свої робочі місця восени 1941-го, після стрімкого розгрому Червоної Армії, не повернулися. «План Барбароса» провалився, війна затягнулася. Нацисти рятували економіку за рахунок військовополонених, в’язнів концтаборів та цивільних осіб з окупованих територій. Українців, як і вихідців з Росії та Білорусі, називали «остарбайтерами». Вони носили на грудях синьо-білі нашивки «OST», їм платили вдвічі-втричі менше, ніж працівникам із за-хідних країн, утискали в правах, селили в жахливих умовах, погано годували та жорстоко карали за найменшу провинність.

«Остарбайтерів» відправляли до Німеччини аж до 1944 року. Вони працювали там до травня 1945-го: у сільському господарстві, у видобувній та хімічній промисловостях, на металургійних підприємствах, на будівництві та транспорті.

Друкується зі скороченнями.

Джерело: texty.org.ua
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net