Спалена земля

Із вересня 1939-го до червня 1941-го радянська влада депортувала 1,17—1,25 млн (за різними оцінками) мешканців новоприєднаних до СРСР територій на Заході України. Мільйони українців воювали у складі Червоної армії та армій союзників, близько сотні тисяч виборювали власну незалежність у складі ОУН-УПА.

Українською землею пройшлися фронти: спочатку — із заходу на схід, потім — зі сходу на захід, руйнуючи все на своєму шляху.

22 червня 1941-го для України — день початку нацистської окупації. Це було рівно 80 років тому.

«Гітлер, як і Сталін, бачив в Україні геополітичний актив, а населення республіки сприймав як інструмент обробітку землі, який можна при потребі замінити або просто зігнорувати, — пише Тімоті Снайдер, професор історії Єльського університету в США, у своїй книжці «Криваві землі: Європа поміж Гітлером і Сталіним». — ...Україна годувала й прикривала Російську РСФСР і решту Радянського Союзу. Гітлер мріяв про щедрі українські ґрунти і вважав, що німці на цій землі добуватимуть більше, ніж радянська влада».

Отже, на хліб і робочі руки мешканців України претендували і нацисти, і комуністи. До моменту початку війни селяни у Радянській Україні були розкуркулені, колективізовані і зведені до стану кріпаків. А під час Другої світової їх грабували і використовували їхню працю обидві армії: німецька — під час окупації, радянська — на початку і після війни.

Нацисти змушували українців до рабської праці, катували і морили голодом, вивозили працювати до Німеччини, розстрілювали і спалювали цілими селами, євреїв заганяли у гетто і знищували. Ті, хто уник насильницької смерті, часто гинули від голоду, холоду, тяжкої праці і хвороб.

Що було не так
з радянськими даними

Тисячі чи й десятки тисяч людей, загиблих за різних обставин під час війни у країні, що повторювала «никто не забыт», насправді забуті.

Дослідники з різних країн досі по крихтах збирають цифри з різних джерел, щоб пригадати всіх постраждалих від війни, хоча дискусії навколо людських втрат у СРСР, і в Україні зокрема, тривають. Найбільш поширеними у радянській історіографії щодо України були такі дані: 1,3 млн воїнів загинули на фронті, 3,9 млн мирних жителів винищили гітлерівці під час окупації, 2,2 млн примусово вивезли на роботу до Німеччини, 1,3 млн — загиблі військовополонені.

Ці дані викликають сумнів. Наприклад, цифра 1,3 млн загиблих подавалася не з Наркомату оборони чи Генерального штабу, а запозичена з Наркомату соціального забезпечення УРСР — це кількість виплат пенсій та грошової допомоги сім’ям загиблих після 22 червня 1941 року військовослужбовців, у складі яких були непрацездатні особи.

Але в це число не ввійшла величезна кількість загиблих, про яких є достеменні свідчення. По-перше, тут не враховані ті загиблі, члени сімей яких були працездатними. По-друге, ті, що «зникли безвісти» — їхнім сім’ям допомогу не надавали й від податків не звільняли. По-третє, у число загиблих не ввійшли й ті, що були членами сімей, в яких на фронті загинув не один, а кілька осіб (наприклад, батько і син, брати тощо). А таке горе було в дуже багатьох родинах. Отже, ця цифра не відображає дійсності.

Людські втрати України — понад 10 мільйонів

Загалом у цій публікації використані дані, наведені у 14 працях українських науковців.

Лише через 55 років після закінчення війни в процесі підготовки всеукраїнської «Книги пам’яті» внаслідок копіткої праці в архівах встановлено, що безповоротні військові втрати України становили 4,1 млн людей.

• На території України, окупованій гітлерівцями, загинуло понад 5,7 млн (4,148 млн ци-вільних людей, разом із Закарпатською областю та Кримом, і 1,571 млн військовополонених). Серед загиблих було також 1,5 млн євреїв.

• 2,4 млн українців було вивезено з України (якщо рахувати включно із Закарпаттям і Кримом). 400—450 тис. з них загинули.

Отже, лише безповоротні людські втрати України у Другій світовій війні становлять понад 10 млн осіб. У це число не ввійшли військовослужбовці з України, які загинули від 1 вересня 1939-го до 22 червня 1941-го на радянсько-польському і радянсько-фінському фронтах, загиблі вояки УПА, а також радянські партизани.

Лише 1990 року вперше з’явилася офіційна цифра втрат збройних сил СРСР — 8,6 млн. Нині вважається більш правдивою цифра у понад 10 млн, а німецька армія втратила 2,8 млн.

• Чисельність населення України у її сучасних межах на 1 січня 1941 року становила 42,9 млн осіб (з урахуванням Криму та частин західних областей, що були тоді у складі інших держав). Відновити цю чисельність Україні вдалося лише у 1960-у. Це один з найстрашніших наслідків війни.

• 1,5 млн із 6 млн євреїв, які стали жертвами Голокосту, вбито в Україні. Місця найбільших страт: Бабин Яр у Києві (понад 100 тис. осіб), Богданівка (40 тис.) та Дальник (більш як 18 тис.) Одеської області, Дробицький Яр у Харкові, Кам’янець-Подільський, урочище Сосонки у Рівному.

(Далі буде).