№ 47-48 (22266-22267) четвер-субота 17-19 червня 2021 року

У 1978 році Федеріко Фелліні зняв невеликий художній фільм. Це кіно й досі дехто вважає документальним. Не тому, що сюжет є збірником вигаданих інтерв’ю. Фелліні, описуючи драму стосунків музикантів і диригента, вгадав наше майбутнє. Раніше від однієї людини залежало, як буде прочитана партитура, сьогодні на гру оркестру може вплинути той, хто і в очі не бачив нот.

Америка повертається

Європейське турне президента США Джозефа Байдена у червні 2021 року є спробою зібрати політичний оркестр, розігнаний його попередником. Дональд Трамп, як справжній бізнесмен, добре рахував гроші. Його цікавили проєкти, що приносять прибутки. А глобальні закарлюки з ідеологічною або гуманітарною складовою були витратними і не давали прибутку. Їх 45-й президент США спакувався без вагань. На жаль, до таких проєктів Трамп відносив розкіш у вигляді «Великої сімки» і НАТО.

Потріскані під палючим сонцем чорноземи, засохлі стебла пшениці на тисячах гектарів угідь, обезводнені русла малих річок. Це не кадри фільму жахів, а жорстка реальність, з якою рік тому вперше зіткнулись тисячі аграріїв Одещини — південні степи України поволі стають напівпустелею без пісків. Щоб пристосуватися до змін, аграріям потрібно якомога швидше переходити від звичного господарювання в умовах степового клімату і навчитися вирощувати сільськогосподарські культури методами сухого землеробства.

Про те, чим зумовлені нинішні кліматичні зміни, які регіони України неминуче зазнають найістотнішого впливу глобального потепління і як адаптуватися до господарювання в нових умовах, — в інтерв’ю кореспондента «Укрінформу» (https://www.ukrinform.ua/) Михайла Аксанюка з ректором Одеського екологічного університету Сергієм Степаненком.

Сповнюється 30 років нашій незалежній Українській державі. І ми задумуємося: які у нас успіхи і які невдачі. Що зроблено, а що — ні. У якому напрямку нам рухатися далі. І постає питання: в чому полягає сучасна українська національна ідея, яка повинна об’єднувати наш народ і давати напрям розвитку нашого суспільства?

У 2004 році завдяки співпраці Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка (тоді я був головою обласного об’єднання «Просвіти») з державними установами в Одесі було проведено ІІ міжнародну науково-практичну конференцію «Українська національна ідея: минуле, сучасне, майбутнє» з виданням програми і тез доповідей цього зібрання.

За красивою назвою — про податкову амністію — «слуги народу» приховали закон, яким змусять людей заплатити від 5 до 9% податку на їхнє майно і заощадження.

«Це побори і приниження», — так голова партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко охарактеризувала ухвалений монобільшістю законопроєкт №5153.

Одеса стала п’ятим містом після Києва, Харкова, Черкас і Миколаєва, де Мінцифра відкрила центр для підприємців «Дія.Бізнес».

Відтепер підприємці Одещини можуть отримати безплатні консультації з питань переведення бізнесу в онлайн, маркетингу, фінансів, HR, продажів, юридичної підтримки, фандрейзингу тощо. Центр розташований за адресою: вул. Грецька, 1а.

Що ми знаємо про фізика Пулюя, чиєю малою батьківщиною є Тернопільшина? Якщо й чули щось, то небагато. А от науковці можуть розповісти набагато більше.

«Професор Вільгельм Форманн у 1968 році в передачі австрійського радіо з нагоди 50-ліття відходу у вічність великого вченого наголосив, що Іван Пулюй був однією із найвидатніших постатей науки кінця XIX – початку XX ст. Саме науки загалом, не лише фізики. Наш Пантелеймон Куліш назвав Пулюя «чоловіком-самоцвітом», а відомий німецький математик професор Ґергардт Ковалевський у своїх спогадах зазначив, що упродовж життя він більше не зустрічав такої особистості, як Іван Пулюй...». Це зі статті львівського науковця Романа Пляцка «Іван Пулюй: визнання».

У рамках XXII Всеукраїнської виставки-форуму «Українська книга на Одещині» в електронному читальному залі-медіатеці ОННБ відбулася презентація документально-художньої книжки Любові Ісаєнко «Прихисток людської душі» (Одеса, Бондаренко М.О., 2021).

Любов Миколаївна Ісаєнко — кандидат філологічних наук, доцент, відмінник освіти України, член НСЖУ. Народилася 26 березня 1952 року в чарівному селищі Макошине, на Чернігівщині, у родині службовців, інтелігентів у першому поколінні. Авторка книжок нарисів «Пам’ять і слово» (2004), «Пам’яті світле джерело» (2015), «Береги нашої пам’яті» (2018), життєпису «Дивоцвіт родоводу» (2018) та численних наукових статей.

Процес децентралізації органів місцевого самоврядування і державної влади на районному рівні, як відомо, завершився. У Болградському районі створено 10 територіальних громад.

У системі соціальних, економічних координат новостворених громад на цьому етапі найактуальнішими, як на мене, є підготовка програм соціального, економічного і культурного розвитку на нинішній рік і формування комунальної та іншої власності. Це дає можливість і право новопризначеним керівникам райдержадміністрацій та обраним головам об’єднаних територіальних громад презентувати свої наміри, плани щодо розвитку районів, ОТГ, вирішення ключових завдань соціальної та економічної політики.

Як уже повідомляли «ЧН», 27—28 травня в Одеському національному морському університеті відбулася I міжнародна науково-практична конференція «Міжкультурна комунікація в контексті глобалізаційного діалогу: стратегії розвитку».

Організували її кафедра довузівської підготовки, факультет по роботі з іноземними студентами ОНМУ за участі провідних учених, викладачів, аспі-рантів і громадських діячів, а також представників наукової спільноти вищих навчальних закладів із різних регіонів України та за сприяння Китайської академії соціальних наук (КНР), Одеської обласної державної адміністрації, Одеської національної наукової бібліотеки, Одеської регіональної організації Національної спілки журналістів України.

В одному класі вчились в школі
Лоша й рожеве порося.
Лоша старалось не поволі,
Як в їх сім’ї з прадідуся.

14 червня «Укрпошта» ввела в обіг поштовий блок серії «Краса і велич України» — «Севастополь».
Блок містить чотири художні марки: «Балаклавська бухта», «Севастополь. Набережна», «Херсонес Таврійський», «Пам’ятник затопленим кораблям». Наклад випуску — 20000 примірників, номінал кожної марки — 11 грн (це тариф на пересилання простого пріоритетного листа масою до 50 г у межах України). Використання кількох марок дає можливість оплатити відправлення за кордон.

Пізнаємо правду про нашу історію та відкриваємо її для себе і для світу. Про одну з найбільш драматичних її сторінок — ліквідацію Української греко-католицької церкви та про Львівський собор 1946 року, властиво — псевдособор, який мав завданням проголосити нечинною Берестейську унію 1596-го та заявити про перехід Греко-католицької церкви на православ’я, вповідає велика виставка «Нічого таємного, що б не стало явним». Це — документи й фотоматеріали з фондів Галузевого архіву СБУ, Державного архіву Львівської области та Львівського музею історії релігії, архіву Інституту історії церкви.

Щойно тиждень тому виставка відкрита в Одеській універсальній науковій бібліотеці ім. М.С. Грушевського. Разом з бібліотечкою відповідної літератури її привезли та виступили з доповідями науковці Українського католицького університету — професор Олег Турій та заступник директора Інституту історії церкви Роман Скакун. Вся ця інформація була суворо засекречена, і деякі документи й фото, за словами гостей зі Львова, вони в останніх часах буквально видобували з архівів.

Це історія про те, як мама з бабусею дивом залишилися живі, тому що їм не вдалося евакуюватися.

Вони повинні були виїхати з міста на пароплаві «Ленін», який підірвався на міні в Криму.

Завершився марафон історій «Мої рідні і Друга світова війна», що відбувався у рамках проєкту «Хранителі часу онлайн».

У Фейсбуці опубліковано 45 оповідей з хештегом #ріднідругасвітова. Зі старих світлин на нас дивляться очі тих, хто пройшов крізь вогонь війни. Фото документів, орденів, медалей… Історії, розказані їх дітьми та онуками, — дуже різні. І кожна з них — наче непрожитий біль...

Книжка поезій як документ історії війни з фашизмом

На цю невеличку книжечку поезій я випадково натрапив, працюючи в одній з поважних бібліотек нашого міста за тематикою краєзнавства. Її автор — Іван Гончаренко. Неабияк зацікавила як документ епохи сама назва: «Одеса, Севастополь (фронтові поезії): Українське державне видавництво, 1943». Судіть самі: книжка видана українською мовою під час війни, саме в той період, коли Одеса ще перебувала під окупацією. Безумовно, в ній присутній наліт тогочасної ідеологічної спрямованості, та, попри це, вона вразила щирістю почуттів і непохитною вірою у Перемогу.

Тут, наприклад, у віршованій формі автор наводить факт пошкодження від бомбардування фашистськими окупантами будинку по вул. Пушкінській, 13 (нині — філія Одеського літературного музею), згадує про відчайдушні «дальницькі бої», повідомляє про героїчну загибель бойового побратима Володимира Сивобородька. При цьому чітко зазначає день написання цього вірша — 30.08.1941 року, м. Одеса.

У середині липня 1941 року становище на Південному фронті різко погіршилося: румунські війська прорвали оборону в ра-йоні Тирасполя і розгорнули потужний наступ на Вознесенськ та Первомайськ. Військове командування сателіта нацистської Німеччини віддало наказ: «Одесу взяти до 10 серпня».

А тим часом Ставка Верховного головнокомандування 5 серпня поширила директиву: «Одесу не здавати й обороняти до останньої можливості, використовуючи і Чорноморський флот». Задля цього в Одесу почали перекидати резерв Ставки.

Одесо, до побачення!

Одесо, до побачення! До тебе
ми вернемось
з фронтів священної війни,
на вулиці твої,
під чорноморське небо,
як повертаються до матері сини.

Не все до Бога: треба й до розуму свого.
Українське прислів’я.

Думаю, що кожен бодай раз у житті чув, чи й сам за нагоди вимовляв, прислів’я «На тобі, Боже, що мені негоже» або «На тобі, небоже, що мені негоже». І тут завжди виникало питання: чому вони, за своєї подібності, містять такі різні компоненти, як «Бог» і «небіж»? Більшість українських користувачів схиляється до того, що присутність у контексті слова «Бог» недоречна, бо містить у собі некоректний зміст і вступає у гостре протиріччя з найважливішим принципом української народної етики — за жодних обставин не вдаватися до приниження гідності особистості.

І в зв’язку з цим, постає інше питання: як же це слово, за таких моральних настанов, взагалі потрапило у мовознавчому розумінні у це прислів’я?

Буває так: розгорнеш нову книжку з цілковито незнаним ім’ям на обкладинці. А для чого? Чи ж нема що читати — і в нашій літературі, і в перекладах? Так цікаво ж, про що люди пишуть. Надто — молодь. А пишуть вони про те саме, про що завжди писали поети всіх часів, справжні поети, як мовиться — від Бога. Про любов — особисту і в широкому тлумаченні поняття, про життя назагал — «за жисть», як то кажуть… Та в основному все-таки про себе. Хоч і пишуть, звісно, вже інакше, бо й часи інші нині, й досвід накопичується пос-тійно — творчий, а передовсім життєвий, — різний…

Отож, читаєш (коли нецікаво — книжку набік, на забавки нема часу), а тоді береш олівчика. Ставиш «галочки», щось і підкреслюєш, а подекуди й знаки оклику чи запитання лишаєш на сторінках. Нормальний процес. Та поступово стає все менше тих поміток, позначок та ремарок, а далі й зовсім зникають. Може, такий ідеальний текст трапився? Та ні, так не буває. І ця книжка також помережана трохи. Все тут простіше: читаючи, пізнаючи поетичний світ автора, заглиблюючись у його/її спосіб мислення, систему образів, мимохіть забуваєш про той олівець. І це означає, що вартісне трапилось читво, глибинне. В чомусь навіть співзвучне, можливо, твоїм думкам, твоєму сприйняттю поезії. І що захопила тебе новизна, авторські знахідки, спосіб мислення людини — поетичний, не поетичний, — воно все переплетене, так воно є в житті: творча людина завжди в цьому процесі — де б не перебувала і що б не робила.

Ще минулого року відповідальні за це люди взялися оновлювати і покращувати меню шкільних їдалень та буфетів Одеси, звідки прибрали сосиски, булочки і солодкі газовані напої, чого дітям вживати взагалі не можна.

Підхід до харчування вирішили організовувати по-новому, визнавши нарешті, що діти часто відмовлялися їсти те, що їм накладали у тарілку, або ж ледь торкалися тої їжі. Як наслідок — ходили голодні, перебиваючись, здебільшого, перекусами, принесеними з дому (цукерки, жуйки, щось із фруктів), натомість бюджетні гроші, витрачені на продукти, вилітали у велику трубу. Скажімо, торік на шкільне харчування було виділено 68 млн грн, про що повідомила на апаратній нараді очільниця департаменту освіти і науки міськради Олена Буйневич.

Це моє

Ми були, будем ще, ми стоятимем, поки світ.
Поки в київських жилах тектимуть води Дніпра.
Поки в серці лунатиме лопіт калинових віт,
Поки Єви плодитимуться з Адамів ребра.

Молодому татусеві з Китаю суд відмовив у праві назвати новонародженого сина символом @. Приводом для відмови стало те, що при виборі імені, за законами цієї країни, воно мусить писатися і китайською.

До слова… Знак @ (лігатура «at») у сучасному значенні найчастіше використовується в адресах електронної пошти і «згадках» у соціальних медіа.

Було це діло в 1977 році — саме тоді, коли народився мій єдиний син Сашко.

Жили ми тоді з дружиною в гуртожитку сімейного типу в селищі «ЗОР» (Завод імені Жовтневої революції) на розі вулиць Паркової та Братів Ачканових (зараз — Грушевського). Це якраз за мостом через залізницю, в одноповерховій будівлі поруч з перукарнею, яка й досі там є.

Одна кімната і кухня на дві сім’ї. Жінка моя була вагітною і перебувала в пологовому відділенні медичного інституту. Я тоді працював змінним майстром на ремонтно-механічному заводі (РМЗ), що на вулиці Промисловій, 31а (адресу досі пам’-ятаю), і вчився на вечірньому відділенні в Одеському політехнічному інституті. Часу, як завжди, було обмаль.