Переглядів: 830

Зрошувальне землеробство — шлях до збереження чорнозему

2020-й виявився не лише роком світової пандемії коронавірусу COVID-19, а й усіляких економічних та природних потрясінь. В Україні, зокрема, південь потерпав від небаченої посухи. Врешті стало зрозуміло, що без розвитку зрошення та відновлення системи меліорації нам не зберегти свій унікальний чорнозем та потужну аграрну галузь. Наразі у Верховній Раді триває робота над проєктом закону «Про об’єднання водокористувачів», який має створити підґрунтя для відновлення меліоративних систем в рамках реалізації Стратегії зрошення та дренажу в Україні на період до 2030 року, прийнятої наприкінці 2020-го. Пілотні проєкти у сфері меліорації планується запустити вже цьогоріч в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях.

В інтерв’ю «Укрінформу» із заступником директора Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» — виконавчим директором Північного міжрегіонального наукового центру Національної академії аграрних наук, доктором економічних наук Олександром НЕЧИПОРЕНКОМ мова про те, наскільки ж «всохли» вітчизняні системи зрошування та скільки грошей знадобиться для їх відновлення.

— Олександре Миколайовичу, у якому стані перебуває система зрошення та меліорації, якою колись так славилася Україна?

— Сьогодні зона ризикованого землеробства нашої країни, тобто площі сільськогосподарських угідь, які в більшій чи меншій мірі вимагають штучного зволоження, унаслідок змін клімату значно розширилася і, за різними оцінками вчених, досягає 18—20 млн га. Проте, фактично зрошуються останніми роками лише близько 0,5 млн га, а це лише 1,5% загальної площі ріллі, тоді як, для прикладу, у Росії та Казахстані — по 3,6% та 4,1% відповідно.

На жаль, за 30 років незалежності України поливний клин зменшився більш як уп’ятеро. У 1991-у під зрошенням було 2,6 млн га, з яких 111 тис. га займали багаторічні насадження, а нині штучно зволожуються лише 14,5 тис. га плодово-ягідних культур та винограду.

Значна частина меліорованих земель залишилася в анексованому Криму, де із 0,4 млн га зволожуваних угідь кожний восьмий гектар був під багаторічними насадженнями. Перед окупацією Україна зрошувала 140 тис. га, з яких у 2014-у залишилося лише 17 тис. га, котрі поливалися із місцевих джерел, а в наступні роки ситуація ще погіршилася.

Як наслідок, нинішній стан зрошуваного землеробства України не в змозі забезпечити гарантію продовольчої безпеки. Так, якщо меліоровані землі, займаючи майже 14% загальної площі сільгоспугідь, забезпечували в докризові роки виробництво 20% продукції рослинництва (овочів — 60%, кормів — 28%, рису — 100%, льоноволокна — 36%, зерна — 12,5%), то у 2020-у з политих земель підприємства зібрали лише 12,5% овочів та 2,2% зернобобових, у т.ч. 1,8% озимої пшениці, а про корми взагалі не йдеться.

— Які фінансові ресурси, за попередніми оцінками, необхідні для відновлення та модернізації системи зрошення і меліорації в Україні?

— Незадовільні технічні характеристики іригаційної інфраструктури й помпово-силового обладнання внутрішньогосподарських мереж, відсутність достатньої кількості дощувальних машин, загрозливий гідрогеологомеліоративний стан земель, а також порушення технологій поливу та вирощування сільськогосподарських культур, структури посівних площ, надто низький рівень ресурсного забезпечення господарств стали причиною того, що зрошуване землеробство втратило роль страхового фонду в сировинному та продовольчому забезпеченні держави. Зараз в Україні нараховується близько 4,5 тис. штук зрошувальних машин, при тому, що на початку незалежності їх було понад 33 тисячі. Тому, за оцінками наших фахівців, для відновлення зрошення на потенційно можливій площі, яка становить 1—1,2 млн га, необхідно до $3 млрд інвестицій. Причому йдеться лише про відновлення раніше залучених систем водної меліорації. Для розвитку галузі до науково обґрунтованих масштабів капітальні вкладення зростуть у рази.

Але варіантів нема. Зрошувальне землеробство — шлях до збереження українського чорнозему.

— З якими проблемами, зі світового досвіду, може зіткнутися Україна під час роботи над відновленням мережі зрошення та меліорації?

— Це проблеми обмеженості ресурсів, насамперед природних та енергетичних. Світова іригаційна політика нині націлена на виробництво більшого обсягу продукції на кожну краплю витраченої на полив води при менших витратах, а отже безупинно впроваджуються інновації, й не лише техніко-технологічні, а й організаційно-управлінські. У цьому сенсі, як показали дослідження, наріжними проблемами для наших агровиробників поки що залишаються облік та якість використаної поливної води, а також вартість енергоносіїв.

Скажімо, нині ми використовуємо на полив близько 1—1,2 куб. км води, переважно дніпровської, тоді як на початку 1990-х поливний об’єм сягав до 12 куб. км. Однак у зв’язку зі змінами клімату водність укра-їнських рік щорічно суттєво погіршується, а фільтраційні втрати води в іригаційних каналах сягають 40—50%. Окрім того, виснаженість поливного ресурсу характеризується не лише кількісно, а й якісно. За даними Держводагентства, в останні роки на 50—60% площ використовувалася зрошувальна вода обмежено придатна, а ще на 5—10% — непридатна для штучного зволоження, тобто родючості ґрунтів завдається непоправна шкода.

За оцінками науковців нашого інституту, з огляду на фінансову кризу та враховуючи світовий досвід іригації, оптимальним варіантом є поступова реабілітація зношеної поливної інфраструктури. А також передача сільгоспвиробникам управління внутрішньогосподарською мережею. При типовій моделі реалізації одноразових великомасштабних реабілітаційних державних проєктів зазвичай іде розвал інфраструктури. Адже в такому випадку вона залишається залежною лише від можливостей держави, а не водокористувачів, задля яких створена.

— Минулого року уряд затвердив план заходів з реалізації Стратегії зрошення та дренажу в Україні на період до 2030-го. Таким чином було дано старт залученню інвестицій у цю сферу. Який обсяг фінансових вкладень, за попередніми оцінками, буде достатнім для успіху?

— За нашими підрахунками, знадобиться десь $2,5—3 тис. на гектар, залежно від стану тієї чи іншої зрошувальної системи. Загальний обсяг інвестицій залежатиме від визначеної площі. Звісно, активними інвесторами повинні стати самі сільгосптоваровиробники, об’єднані в асо-ціації або ж інші корпоративні структури водокористувачів, яким мають бути передані в управління, а згодом й у власність, польові зрошувальні мережі. Такі об’-єднання спроможні щорічно інвестувати $400—500 на гектар у відновлення та підтримку іригаційної інфраструктури. Головна умова тут — законодавча гарантія захисту їхніх капіталовкладень.

— А яких законодавчих змін потребує запуск програми відновлення системи меліорації та зрошення?

— Доопрацьований законопроєкт №5202 «Про організації водокористувачів та стимулювання гідротехнічної меліорації земель» вирішує низку головних проблем, зокрема з об’єднанням агроводокористувачів та передачі їм польової інфраструктури. Про це в наукових колах говорять уже понад десять років.

Хоча треба йти далі та передбачити можливості капіталізації земельно-водного активу. Наприклад, шляхом випуску цінних паперів. Визначити у цих процесах роль місцевих громад. Доцільно врегулювати механізм оподаткування новостворених об’єднань та окремих агроводокористувачів. Наприклад, у Німеччині, Великобританії та інших країнах асоціації водокористувачів на період свого становлення звільнені від сплати ПДВ повністю або частково. Також варто взяти до уваги варіанти державно-приватного партнерства у зрошуваному землеробстві.

Окремо слід законодавством визначити право на воду, яке, відповідно до міжнародних норм, передбачає гарантію якості та доступності цього ресурсу.

Крім того, з метою забезпечення ефективного, екологобезпечного та високоінтенсивного ведення зрошуваного землеробства є необхідність доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення нормою відповідальності за відсутність та неналежне ведення Книги історії полів.

— На вашу думку, коли та в яких розмірах можна очікувати перші фінансові результати від відновлення зрошення в агросекторі? Чи будуть такі капіталовкладення взагалі вигідними, рентабельними?

— Урожайність культур при штучному зволоженні ґрунтів беззаперечно значно вища, ніж на неполивних землях. Проте зрошування вимагає й більших витрат. Тому рентабельність визначатимуть ціни на агропродукцію, а вони, як відомо, досить мінливі. Водночас розрахунки показують, що і за нинішніх умов аграрії можуть отримувати до $600 прибутку з кожного зрошуваного гектара. Отже, окупність інвестицій можлива впродовж 5—6 років. В окремих випадках цей термін буде тривалішим — залежно від вирощуваних культур та кон’юнктури ринку.

— У якій формі та розмірі потрібна державна фінансова підтримка для відновлення систем зрошення і меліорації? Наразі на придбання нового обладнання та зрошувальної техніки держава надає 25-відсоткову компенсацію. Чи достатньо такої допомоги для реалізації глобальних планів уряду?

— Нині, згідно з програмою державної підтримки, йдеться не лише про 25-відсоткову компенсацію за придбану техніку, а й про безпосередню підтримку зрошення в сумі 50 млн грн, тобто трохи понад 2 млн дол. Тоді як Ізраїль, маючи лише 533 тис. га сільгоспугідь, половина з яких потребують зрошення, субсидує фермерам 40% від вартості покупки та впровадження нових технологій. Щорічні інвестиції в агротехнічні дослід-ження та стартапи в цій країні сягають близько 300 млн дол. З них значна частина спрямовується на розвиток зрошення та водозбереження. Таким чином, ізраїльські компанії займають половину світового ринку крапельного зрошення.

Наразі такі країни, як США, Ізраїль, Індія, Індонезія, Ірак, Іран, Китай, споруджують й експлуатують зрошувальні системи виключно за державний кошт. А, наприклад, Болгарія, Греція, Іспанія, Італія, Португалія, Франція та Японія, окрім державних інвестицій, частково залучають вкладення фермерів.

— В останній тиждень травня з’явилась інформація про те, що Міністерство аграрної політики забирає повноваження у сфері зрошення та дренажу від Державного агентства водних ресурсів. Як це може вплинути на галузь?

— Цей крок виглядає логічним та послідовним. І на його користь говорить апробований світовий досвід реформ управління в галузі іригації. Держводагентство не може виконувати низку непритаманних йому управлінських функцій, особливо на локальному рівні. Адже насамперед необхідно провести інвентаризацію меліорованих площ та іригаційної інфраструктури, фінансовий, господарський та екологічний аудит задля визначення оптимальних обсягів зрошуваного землеробства та вирішити багато інших організаційних питань. Зокрема, у стосунках держави, місцевих громад та приватного бізнесу у виробничій сфері та у водокористуванні. А ще важливо відновити кадровий потенціал інженерів й агрономів-гідромеліораторів та наукові дослідження щодо адаптації галузі до інтенсивності кліматичних змін. Тож роботи попереду ще багато.

Ольга КИРГИЗОВА
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua