Переглядів: 717

Мій Гетьман

Рівно сто років тому в козацькому селі Маяки, що на березі Дністра, народився відомий український поет, патріот, мужня і красива людина — Володимир Петрович Гетьман. Тож — ювілей.

А для мене Гетьман — ще й мій Вчитель, людина, котра відіграла вирішальну ролю в тому, як склалось моє життя. Сьогодні мені не хотілось би барабанів і фанфар, офіціозу і загальників. Нині хочу згадати Петровича, «діда», як звав його я, і не лише я, а й старші од мене Толя Колісниченко та Олекса Шеренговий… І хотів би, щоб і ви, дорогі читачі, згадали цю світлу людину, навіть якщо особисто не знали. Це будуть дещо фрагментарні мої спогади про «мого» Гетьмана.

…1971 рік, лютий місяць. Я — учень дев’ятого класу Ананьївської СШ №1. Півроку тому почав писати вірші. І вже категорично вирішив, що час їх публікувати. А тут саме обласна газета «Комсомольська іскра», яку тоді редагував Борис Дерев’янко, оголосила поетичний конкурс. Ну, я послинив краєчки конверта і заклеїв листа до газети з одним — надрукованим на трофейній німецькій друкарській машинці — віршем. Вірш був заметафоризований, «імажиністський» і звався «Дощ».

І щастю моєму не було меж, коли невдовзі я побачив його надрукованим у газеті. На тому б, либонь, моє щастя і закінчилось, якби за кілька днів після публікації до моєї школи не надійшов лист. Я і через півсто-ліття пам’ятаю його дослівно: «Юначе Тарасе! Надішліть до журналу «Горизонт» на моє ім’я 10 — 15 віршів. Постараюсь надрукувати. Володимир Гетьман». Гетьмана тоді я не знав. Не знав і того, що цей коротенький лист і прихильне ставлення Петровича — змінить моє життя.

Старший поет знав, що треба робити, аби допомогти молодому поетові, і допомагав. Він — як я потім дізнався — захоплено говорив про мене всім і скрізь. Саме з його подачі мене, провінційного школяра, було запрошено на творчий звіт до Спілки письменників. Публікація в «Горизонті» також була справою його рук. І ще, ще, ще. От не знаю, що «дід» говорив Борисові Дерев’янкові, але з часом до моєї школи надійшов лист від редактора. А потім — і велика поблікація в «Комсомольській іскрі». А до того ж — Володимир Пе-трович «наказав» мені готувати книжку віршів для видавництва «Маяк», де він на той час працював редактором.

Тепер важко зрозуміти, що він побачив у тодішніх учнівських недолугих моїх віршованих намаганнях. Якби до мене зараз хтось приніс такі вірші, я б, їй-Богу, нічого би там не розгледів.

…Вчитель ніколи мене не повчав. Ніколи не правив вірші. Ніколи не розповідав, як і про що треба писати. Але всі його числені листи до мене закінчувалися: «Працюйте! Пишіть!».

…Мої батьки закінчували Одеський філфак, і мати казала, що в тому ж часі — на пару курсів старше — вчився і Володимир Гетьман. Він ще студентом мав надруковану книжку віршів «Рибальське щастя», за яку його звинувачували у «націоналістичному ухилі». У батьковій бібліотеці була ця книжечка, вірші в якій — осяяні величезною любов’ю до рідного краю і рідної землі. Як натоді — до-статньо, аби звинуватити.

…У Вчителя був «нюх» на молодих поетів. Саме він «звів» мене з молодим херсонцем Анатолієм Кичинським — тепер відомим поетом, лавреатом Шевченківської премії… І його Петрович «відкопав» у херсонських степах. І не тільки нас двох.

…Гетьман завжди і скрізь говорив українською. Принципово. І навіть в ті часи і в тих місцях, де українською не говорив майже ніхто. На партзборах у Спілці його виступи практично завжди — про викладання української мови і літератури в школах, про патріотичне (читай — національне) виховання молоді…

…І коли настали чорні часи реакції і посадок 1971—1972 років — це не могло не відбитися на долі Володимира Петровича. З редакторської посади у видавництві «Маяк» він змушений був піти. Книжечка моя тоді так і не вийшла, за що я дякую Богові, бо тепер було би соромно…

…В часи, коли мене майже ніде не друкували (а були такі часи) якось у коридорі Спілки зустрів мене Гетьман. «Як Ваші справи?». На «Ви» Петрович називав мене завжди. «Та от, Володимире Петровичу, звідусюди вірші завертають, ніде не друкують». «Тарасе! Пишіть! Бо прийде такий час, коли редакції у Вас будуть просити вірші, а Вам не буде що дати». Я недовірливо глипнув і подумки: «Аякже, прийде». Але Гетьман знав, що казав. А я даремно не вірив.

…На моєму першому з’їзді Спілки письменників у столиці, якось так сталось (тепер здогадуюсь, що не випадково), в готелі «Україна» мене поселили разом з Гетьманом у двомісному номері. Ну, в одномісних там і тоді жили «класики».

А що — з’їзд? Купа письменників з усіх куточків України. Поспілкуватись-почаркуватись цікавіше, ніж слухати офіційну нудоту з трибуни. Ну, я переважно і «засідав» з хлопцями, з’являючись в номері занадто пізно і занадто «веселий». «Дід» ніколи жодного кривого слова не казав, не зітхав і не повчав. А вранці: «Тарасе, пішли снідати!». «Ой, Петровичу, не хочу…». Голова болить, «вчорашнє» боком вилазить… Двері клацнули. Петрович пішов снідати. Я — як «сторозтерзаний Київ»… Аж за півгодини до номера заходить Гетьман і несе в руках дві пляшки сухого вина, ставить їх на тумбочку перед моїм носом: «Це Вам. Але все ж потім поснідайте». А сам — дістає з валізки вишиту сорочку (тоді, вже за Щербицького, це було не в «тренді») і розповідає: «Ото як Шелеста вигнали, то наші письменники були поприїжджали та попривозили вишиванки. І гадають: «Шелест і сам у вишиванці приходив на з’їзди, і ми всі у вишиванках, а що робити тепер?». І всміхається своєю щирою, затишною, доброзичливою посмішкою.

…Був він людиною тонкої іронії, та й самоіронії не цурався. На тому-таки з’їзді Гетьмана обрали до лічильної комісії. І там було що лічити! Бо — на відміну від фальшованого одностайного «одобрямсу» на загальних виборах в країні — у письменників все ж була демократія. І викреслювали зі списків часто та багато. А надто начальників і орденоносних класиків. Тож прийшов Петрович до готелю пізнувато, я вже «медитував» у номері. На моє запитання, чому так пізно, він загадково відповів:

— Та на лічильній комісії була придибенція — довго сперечались і ро-збирались.

— О, а яка ж? — зацікавився я.

— Та от, в одному бюлетені навпроти (я тепер не буду називати прізвища, людина давно вже не серед нас — Т.Ф.) хтось написав: «Сраколиз!».

— І що? — мені стало геть цікаво.

— От сперечались, чи визнавати бюлетень дійсним.

— І як же вирішили?

— З перевагою в один голос вирішили визнати дійсним! — урочисто промовив Гетьман і так лукаво посміхнувся, що у мене не було жодного сумніву, чий був той один голос.

…Останні роки Володимир Петрович хворів. Усамітнився. Мало з ким зустрічався. Він і за життя недолюблював галасливих велелюдних збіговиськ. У своїй останній прижиттєвій книзі він присвятив мені вірша, чим я горджусь.

…Володимир Гетьман — це уособлення кращих традицій українського письменства. Патріот. Поет. Вчитель. Вихователь. Оборонець мови й України.

…Якось він, зустрівши мене в Спілці, сказав: «Тарасе, ніколи не святкуйте своїх ювілеїв. Бо я помітив: тільки-но відсвяткував письменник свій ювілей — так і помер; тільки-но відсвяткував — так і помер». І сумно посміхнувся. Я, як і всі молоді, не завжди слухався старших, але тут — послухався. Не святкую.

І нині не святкуватиму, а згадаю свого Вчителя і старшого Друга теплим словом подяки і щирою молитвою.

Тарас ФЕДЮК.
НА СВІТЛИНІ: Зустріч Павла Тичини з одеськими письменниками. Володимир Гетьман, Олександр Уваров, Павло Тичина, Станіслав Стриженюк, Михайло Левченко, Віктор Бершадський. 1961 рік.
Фото з архіву Любові ІСАЄНКО.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua