Сергій ДМИТРІЄВ: «Я за те, щоб література несла добро»

Ось про що хочу сказати. Коли книга потрапляє до рук допитливій людині — вона одразу стає відкриттям, адже людина відкриває для себе світ письменника. Багато років я міркував над тим, чому одні люди читають, а інші не читають, чому так стається? І загалом, для чого читати? Крізь роки я збагнув, що людина читає, бере до рук нового автора тому, щоб ще одними очима подивитись довкола себе, очима ще однієї людини звірити свої сподівання, свої враження, свої уявлення про навколишній світ…

Знаєте, коли на межі 1980-х — 1990-х у нас з’явилася несподівано велетенська кількість літератури, до якої раніше ми не мали доступу, разом зі свободою книги прийшов і певний бруд, певні літературні нечистоти, з лихослів’ям, з пропагандою насилля тощо. Кожен обирає для себе свою книгу. Особисто я проти літератури, яка несе зло, проповідує приниження людини, руйнування особистості. Книга, як на мене, має вести до зірок, до зірок духовних. І ще важливо. Понад шість років я працюю в команді державної приймальної комісії НСПУ, через мої руки і руки моїх колег проходить вся сучасна українська література. З’являються нові імена, проте інколи мої колеги занадто суворі до деяких авторів, нерідко від них чую: «Це ж бульварний роман, бульварна книга!». А я кажу так: «Шановні, послухайте, у них є свій читач, буде краще, коли ми тому читачеві дамо професійного письменника. Нехай той жанр, та бульварна література стане вищою за рівнем, але буде близькою серцю читачів, які вже обрали цього автора за свого». Тому я за розмаїття, за різноманітність, але без агресії, без брудної лайки, яка, даруйте, сьогодні вилазить на нас із кожної шпарини. Я за те, щоби література несла добро.

— Ваші враження про літній читальний зал «Літера»?

— Справа, яку започаткували чотири роки тому організатори літньої читальні «Літера», важлива й потрібна. Знаєте, дуже багато самотніх людей є у світі, та й в Одесі зокрема. Тут ці люди знаходять друзів, і перші друзі — книги. Згодом вони діляться враженнями від прочитаного з іншими людьми, виникає окрема спільнота читачів, особлива верства Одеси — ті, хто читає. Скажу, що в повсякденності ми, на превеликий жаль, доволі часто стрічаємося з невіглаством і хамством. Основну причину цього, як фахівець, я вбачаю в тому, що люди не читають. Коли людина читає — вона не здатна до хамства, має імунітет до нього. Бо хамство — це зло, а зло може бути освячене лише в неосвяченій книгою душі.

— А як вам атмосфера в «Літері»? От я сьогодні спостерігав, як під час відкриття виступали друзі й читачі бібліотеки, а поміж ними неквапливо походжали котики — частина біорізноманіття ОННБ…

— Бібліотека розташована в історичному центрі міста. Місце, де понад сотню років стоїть ця прекрасна будівля, я назвав би одеським місцем сили. Навіть проходячи повз бібліотеку, відчуваєш її колосальну енергетику. Коти не йдуть туди, де погано! Вони горнуться сюди, до людей, які читають, у серці яких тепло від прочитаного, які надпивають запашну каву з філіжанки і з насолодою заглиблюються в сторінки книги. Знаєте, згодом, коли розширяться масштаби цієї локації — це буде місце культурного відпочинку в Одесі і, я вірю, місце туристичного паломництва.

— Коли вас слухав, в моїй уяві виринули світлини, де Ернест Гемінґвей зображений зі своїми котами, великий майстер слова блискуче їх описував. Чи наш Борис Херсонський, з яким приятелюю у соцмережах. Окрім неповторних рядків, пан Борис публікує серію дотепних зображень «Не залишайте читання! (І як же без котиків?)». Подобаються людям котики — то чому б їх не використати «у мирних цілях»?

— Чемпіон світу з шахів (1927-1935) та (1937-1946) Олександр Алехін (так, саме Алехін, а не Альохін) був великим любителем котів. Його сіамський кіт Чес (в перекладі з англійської — «Шахи») постійно був присутній на змаганнях як талісман. Під час матчу з Ейве кіт обнюхував ша-хівницю перед кожною партією.

Моя кішка, яку я колись знайшов маленьким тижневим кошеням і приніс додому, мене також надихала, бо я — майстер спорту з шахів.

— Я не знав, що ви серйозний шахіст...

— Так, учора вперше виступав на турнірі як ветеран і посів друге місце.

— Вітаю! Загальновідомо, що шахісти — люди мудрі...

— У першорозрядника IQ вище ста. Можете собі уявити, який потужний розумовий сплеск дає ця гра.

— Тоді спитаю вас як фахівця: який сьогодні стан одеських шахів?

— Стрімкий розвиток! На повну силу працює школа олімпійського резерву, й Олександр Семенович Фурер, голова Одеської міської федерації шахів, чудово працює. Завдяки Одеській федерації шахів та її натхненнику Олексієві Гончаренку відкриваються шахові клуби (два — минулого тижня і позаминулого на житломасиві Котовського). З дітьми проводяться заняття. Слід зазначити, що фільм «Хід королеви» вплинув на цю ситуацію. Є натхненники, які дають фінансову допомогу, я не знаю цієї кухні, бо є лише гравцем, але буквально за останні півроку «рвонули». Шахісти з Одеси і Чорноморська (де також сильні шахові традиції) посідають високі місця. Тобто одеські юні шахісти прямують до нових висот.

— Хочу додати, що саме зараз в Одеській національній науковій бібліотеці відбувається великий шаховий турнір…

— Саме так і серед них є мій семирічний учень, який за чотири місяці досягнув рівня четвертого розряду, це унікально.

— Бажаю успіху вашому вихованцеві. Щойно ми з вами поговорили про значення бібліотек, важливість читання, згодом перейшли на котів і шахи. Чимало нового я дізнався і про вас, пане Сергію, а все завдяки літній читальні «Літера»…

— Я дуже люблю людей і люблю розмаїття, українська душа — вона розмаїта. В мене — наука лінгвістика, культура, творчість, шахи і, звичайно, читання. Я людина не багата матеріально, але я щаслива людина, адже займаюсь тим, що мені подобається.

— До переліченого вами, достеменно знаю, що ви любите місто Одесу...

— Надзвичайно люблю. Я народився в Березівці на Одещині, я своє місто Березівку люблю, бо це колиска мого життя, але Одеса стала для мене рідною. Завжди повертаючись з далеких відряджень, моя душа починає тепліти. Я бачу рідні вулиці, бачу людей, бачу красунь одеситок, які в усьому світі незрівнянні.

— Як я вас розумію!

— Іноді сльози на очі навертаються, коли це повернення відбувається. Тож я люблю кожен камінчик, кожну вуличку, кожен промінь сонця. Я про це написав:

В Одеси все своє: і Глазго, і Париж,
Своя весна — закохана в акації.
Лягає ніжний бриз на вулиці твої.
Я хочу в почуттях тобі зізнатися.
 
Місто сонця моє!
України святе Ельдорадо!
Хай вплітаються хвилі
в твої золоті береги!
В гомін вулиць твоїх поринаю я радо,
Де купаються в сонці
сліпучих акацій сніги.
 
І куди б не пішов я —
мене не застане біда,
І куди б не поїхав — тебе не забуду!
Місто тисячі сонць, ти — плането моя!
Я до тебе у снах і думках
повертатися буду!

Розмовляв
Володимир ГЕНИК.

Післяслово. «Літера» — відкритий громадський простір, розташований у дворику ОННБ, дає можливість відвідувачам безоплатно знайомитися з поточними періодичними виданнями, з широким спектром нових регіональних та всеукраїнських газет і журналів, скористатися Wi-Fi, взяти участь у буккросингу тощо. Результати попередніх сезонів роботи залу продемонстрували високий рівень зацікавленості читачів і перспективність проєкту. Тут відбуваються лекції, зустрічі читацьких клубів, концерти, презентації книг, люди приходять сюди задля комфорт-ного спілкування. «Літера» — локація демократична, для входу сюди читацький квиток не потрібен.