Переглядів: 150

30 років разом!

Коли творчу біографію особи чи колективу вимірюють десятиліттями, то це вже категорія історії.

Минуло 30 років від того пам’ятного квітневого дня, коли повітря сцени Одеської обласної філармонії вперше розрядив помах палички запрошеного диригента, громадянина США Хобарта Ерла, і це сценічне хрещення стало новою віхою у житті музиканта та ввіреного йому колективу. На ознаменування цієї події відбувся концерт «Вечір в опері» за участі Національного одеського філармонійного оркестру під орудою народного артиста України Хобарта Ерла та народної артистки України Людмили Монастирської (Київ).

Хобарт Ерл приїхав як гастролер до Одеси із Відня, де керував інструментальним ансамблем. Приїхав у тоді ще Радянський Союз і потрапив у смугу турбулентності, опинившись зрештою у новій потенційно європейській країні… Депресивні 1990-ті: розпад системи, хаос в економіці, екстрим у політиці, невизначеність у культурі, напівпусті концертні зали… Але перспективному музикантові довірили високопрофесійний симфонічний колектив Одеси — міста з великими музичними традиціями. «Це був унікальний час... Не лише Україна, а й увесь світ дуже змінився, — за-значив якось Хобарт Ерл. — У житті потрібно завж-ди дивитися вперед. Звичайно, можна було б бажати більшого, але, на жаль, міра наших прагнень і сподівань не завжди збігається з реальністю (не співвідносність мрії та дійсності). Я не стверджую, що у мене були великі сподівання і що я збирався тут залишатися надовго. Адже нікому не дано передбачати хитросплетіння долі...».

Сьогодні у концертних програмках ми з гордістю читаємо про здобутки колективу, що став «першим українським симфонічним оркестром, який перетнув Атлантику й екватор», та «єдиним творчим колективом, який двічі за час Незалежності України підвищив свій статус, ставши спочатку державним, а потім — національним». Ці переміни відбулися буквально за одне десятиліття — упродовж 1992—2002 років.

Далі продовжу розмову про творче обличчя НОФО і його керівника, висловлюючи власне, суб’-єктивне бачення, на мені дає право п’ятнадцятирічна увага як журналіста до уславленого колективу.

Ця прелюдія до статті продиктована бажанням освіжити у нашій пам’яті деякі факти, які й сьогодні актуальні, адже до звань та регалій звикаєш, як і до зовнішньої краси, а усталений стан речей нині порушений руйнівною силою пандемії. І все ж її удар вдалося витримати — за першої ліпшої нагоди концертні зали заповнюються спраглою музики публікою. Так, через локдаун у квітні зустрітися не вдалося, й очікуваний концерт на вшанування події відбувся через місяць, 21-го травневого вечора. Відбувся він за участі нашої оперної діви Людмили Монастирської, яка неодноразово виступала у тандемі з НОФО під орудою маестро Ерла, зокрема під час Black Sea Music Fest.

Пані Людмила — одна із найзатребуваніших співачок, яка на Батьківщині виступає переважно у перервах між контрактами, тож її присутність в Одесі багато про що свідчить. Зміст концертної програми визначив її репертуар як лірико-драматичного сопрано: звучали арії з творів італійських композиторів Д. Верді, В. Белліні, Д. Пуччіні, Д. Россіні та П. Масканьї, які поперемінно змінювали інструментальні номери — увертюри, прелюдії й інтермецо до опер як названих композиторів, так і Р. Вагнера та М. Лисенка. Це дозволяло зосереджуватися на виконавській майстерності оркестру та його провідника, а вокалістці давало час на перепочинок.

Один із найяскравіших номерів того вечора — це, безумовно, каватина «Пресвята Діва» («Casta Diva») віщунки Норми з опери «Норма» Вінченцо Белліні, яка після гучного успіху на Берлінському фестивалі стала своєрідною візитівкою Людмили Монастирської, як згодом і її «Аїда» (генеральний директор Метрополітен-опера Пітер Ґельб визнав її кращою Аїдою за останні чотири десятиліття). Подібні визнання, на мою думку, аж ніяк не заперечують інших досягнень артистки, це лише суб’-єктивна думка, освячена авторитетом, але в рекламі це спрацьовує, змушує приглядатися до фаворита, задумуватися, робити порівняння.

Захоплює красивого тембру і широкого діапазону соковитий голос Людмили Монастирської, яким вона бездоганно володіє, виконуючи без видимих зусиль найскладніші пасажі. Звертає на себе увагу помітна пауза перед початком співу, яку робить артистка, вживаючись в образ, налаштовуючись взяти правильно першу ноту, особливо, коли це форте, як у «Нормі», адже від цього залежить успіх виконання всієї партії. З концертної програми в Одесі можемо судити і про ті вистави, яким останнім часом надає перевагу українська співачка, бо ж важливо в перервах між виступами тримати свій голос у режимі «звичних вібрацій». Нині, крім пані Монастирської, маємо цілу низку прекрасних артисток, які опанували бельканто: її старша колега Вікторія Лук’янець (Відень, Австрія), на жаль, ще мало відома в Україні, володарка широкого діапазону мецо-сопрано Інна Савченко (Лінц, Австрія) й іще одна мецо-сопрано, котра теж вибудовує свою кар’єру за кордоном Олена Белкіна (Лейпциг, Німеччина — Київ).

Увертюра до опери «Тарас Бульба», як завше, поставила логічну фінальну крапку в цій імпрезі, підкоривши епічною масштабністю, експресією й національним колоритом, що вкотре нагадало про започатковану Ерлом добру традицію включати українську класику в загальний контекст європейської та світової культури. Для Монастирської це закон, тож «на біс» артистка виконала запальну українську народну пісню «Ой, я знаю, що гріх маю», остаточно полонивши серця слухачів: розкута, енергетична, експресивна в сценічній подачі тут вона контрастувала з дещо академічним виконанням італійських творів.

Цей концерт укотре нагадав і про проблеми, пов’язані з акустичними вадами філармонійного залу — у стишених місцях сприйняття творів ускладнював надмірний вуличний шум.

Будемо сподіватися, що ми переживемо цю пандемічну смугу і подібні концерти відбуватимуться частіше, адже мистецтво — це завжди процес і «простої» паралізують розвій, завдають шкоди не лише професіоналізму, а й відкидають нас у культурному сенсі на десятиліття назад. Світ без культурного впливу стає приземленішим, жорсткішим, породжує кризові явища у гуманітарній сфері. Здається, нині стабільні лише війни. «Сон розуму породжує чудовиськ», — згадаємо іспанського класика…

Не претендуючи на повноту, спробую у загальних рисах охарактеризувати певні досягнення Національного одеського філармонійного оркестру за ці три десятиліття.

Як відомо, НОФО є продовжувачем філармонійної традиції, що формується в Одесі упродовж 84-х років, з 1937-го. У різні роки оркестром керували: Леонід Могилевський (1937—1941), Олександр Клімов (1947—1949),Олександр Пресич (1949—1964)… Безпосереднім попередником пана Ерла був Євген Шестаков (1990—1992). Отож Хобарт Ерл уже давно побив рекорд тривалості перебування на посаді головного диригента та художнього ке-рівника колективу. Свого часу маестро згадував: «Мій перший виступ з оркестром відбувся у квітні 1991 року, і дебютували ми увертюрою-фантазією Петра Ілліча Чайковського «Ромео і Джульєтта». Крім Чайковського тоді звучали твори Прокоф’єва і Стравинського. Як музикант я виріс на записах Артура Рубінштейна, здійснених у Чикаго в 1920-тих» (польський піаніст і композитор, учень М. Бруха, який у 1946-у прийняв американське громадянство. — В.К.).

Динаміка розвитку оркестру та географія його гастролей вражають. Можливо, повторюсь, але нагадаю, що Хобарт Ерл як диригент на обрії української культури унікальний у багатьох проявах і, перш за все, як носій традицій, мало типових для східнослов’янського ареалу музичних шкіл — прінстонської (США), лондонської та віденської. В Україні є чимало прекрасних диригентів, однак далеко не кожного можна назвати харизматичним. Ерл зарекомендував себе і як прекрасний творчий менеджер.

За роки Незалежності оркестр побував у 15 країнах світу, здійснивши загалом 23 поїздки у Західну Європу, США та Австралію. У цьому сенсі з ним може конкурувати тільки Національний академічний заслужений симфонічний оркестр України, який, зауважу, на 20 років старший від одеського. Сполучені Штати НОФО відвідав чотири рази, а в 1995-у побував з виступом на фестивалі в австралійському місті Перт. Під керівництвом Хобарта Ерла оркестр виступав на таких престижних концертних майданчиках, як віденський Мюзікферайн, Барбікен-хол у Лондоні, Бетховен-халле у Бонні, Карнегі-хол у Нью-Йорку, Кеннеді-центр у Вашингтоні, Оркестра-хол у Чикаго, Дейвіс-хол у Сан-Франциско та Великому залі Московської консерваторії. В означений період наш колектив зробив кілька ау-діозаписів, зокрема на студіях ASV та Naxos. У 1995-у на ASV записав твори Р. Глієра, Є. Станковича, згодом — М. Колесси та М. Скорика. У репертуарі НОФО є й твори такого визначного українського композитора-модерніста, як Бориса Лятошинський.

Варто згадати, як оцінював свою роботу з оркестром Х. Ерл десять років тому в інтерв’ю, яке я брав у маестро для газети «День» після успіху у віденському Musikverein. Слова актуальні й досі: «Наш оркестр має досвід виконання віденської класики. Потрібно визнати, що створений нами образ і манера виконання подібного репертуару, безумовно, відрізняються від гри, наприклад, російських оркестрів, але ці нюанси помічають хіба що фахівці <…> Можна з упевненістю стверджувати, що наш колектив у цьому репертуарі має своє обличчя... Очевидно й те, що моє розуміння слов’янської музики теж змінилося. Тепер під час зарубіжних гастролей мене спе-ціально запрошують, аби диригувати виконання, перш за все, слов’янської музики. Це, як ви розу-мієте, багато в чому є результатом мого спілкування з Одеським симфонічним оркестром».

Із 2014 року завдяки ініціативі пана Хобарта в Одесі проходив масштабний музичний фестиваль, який об’єднує симфонічний і хорові колективи — Black Sea Music Fest. Торік з відомих причин цей фестиваль не відбувся, і, ймовірно, цей прикрий прецедент може повторитися.

Не наводитиму повний перелік творів, якими збагатився репертуар НОФО, не нагадуватиму, свідками скількох одеських, всеукраїнських і світових прем’єр ми стали за ці три десятиліття, не називатиму імен всіх яскравих солістів, котрі брали участь у концертах з оркестром, — бо то довгий список, як і список запрошених диригентів, що співпрацювали з НОФО у ці роки — з України, Західної і Східної Європи та Північної Америки. Про це можна дізнатися із публікацій у газеті «Чорноморські новини» та на моїй авторській сторінці (на сайті odnb.odessa.ua), які здійснюють систематичну інформаційну підтримку діяльності Національного одеського філармонійного оркестру. Обмежуся лише побіжним викладом.

Своє диригентське мистецтво з числа зарубіжних майстрів демонстрували Паулюс Сондецкіс (Литва), Марк Горенштейн, Павло Коган, Юрій Ткаченко і В’ячеслав Валеєв (РФ), Берислав Скендерович (Сербія), Чарльз Ансбахер і Майкл Пратт (США), Валентин Реймонд (Швейцарія), Гюнтер Нойхольд (Австрія), Кирило Карабиць (Англія). Важливо підкреслити, що багато диригентів, які виступали в Одесі з нашим філармонійним оркест-ром, визнають, що мають справу з колективом європейського рівня.

Серед вітчизняних запрошених диригентів — Алін Власенко, Володимир Сіренко, Роман Кофман, Володимир Кожухар, Наталія Пономарчук, Вікторія Жадько, Віталій Протасов (усі — Київ), Юрій Луців, Олексій Юзефович та Андрій Юркевич (Львів), Ігор Шаврук (Одеса) та ін.

У період пандемії Хобарт Ерл здійснив кілька онлайн-трансляцій (Live Webcast). Перша з них відбулася 31 травня 2020 року, а друга — Live Webcast Verdi-gala — вже через п’ять місяців. Третя пряма трансляція — у передноворічний вечір, 31 грудня, із записом музики Штрауса.

Ще один концерт із записом фільму відбувся у серпні 2020-го і був присвячений 75-літтю створення ООН. Здійснювався він на відкритому просторі, перед будівлею Одеського оперного театру. Ця акція мала й політичне значення, бо привертала увагу до України як миролюбної держави, проти якої ведеться неоголошена війна.

У жовтні минулого року в онлайновому форматі Х. Ерл презентував власну унікальну версію «Зігфрід-ідилії» Р. Вагнера. А завершила цей складний у концертному сенсі рік груднева постановка «Carpe Diem» («Лови момент») нашого співвітчизника, композитора Олега Безбородька.

Насамкінець зроблю невеликий відступ і згадаю цьогорічні передкарантинні ініціативи Хобарта Ерла як художнього керівника НОФО. Це важливо як з огляду на те, що в пресі ці події мало ви-світлені, так і на те, що концерти зараз взагалі рідкість. За участі вже загаданих запрошених диригентів В. Протасова, А. Юркевича та І. Шаврука відбулася серія березневих святкових концертів, під час яких ми відкрили багато творів, що не часто виконуються. Як-от музика до драми «Тамос, цар єгипетський» В.-А. Моцарта (1756—1791), яка, зазначу, за життя композитора звучала лише раз, у 1774-у. Його ж Симфонія кончертанте для духового квартету взагалі за життя не виконувалася і була відновлена й уперше прозвучала лише наприкінці ХІХ ст. Тех-нічно складним, а отже й мало затребуваним є Концерт для контрабаса з оркестром італійця Дж. Бортезіні (1821—1889), уродженця Мілана, титулованого ще за життя як «Паганіні контрабаса» (цьогоріч сповнюється століття від дня його народження). Виконання іншого твору — увертюри із «Чарівної флейти» Ф. Шуберта (1797—1828) — за життя автора було скандально провалене через невдалу постановку опери. Збагатила програму Сюїта № 4 П. Чайковського, відома під назвою «Моцартіана», — один з перших романтичних зразків «старовинної музики у сучасній обробці», що є циклом, побудованим на популярних п’єсах австрійського композитора. Неповторний характер одній із вечірніх програм святкового циклу надали твори сучасного італійського композитора Р. Маріно, написані спеціально для одеської саксофоністки Анни Степанової — «Латинська сюїта» і «Скерцо» для сопрано-саксофону та симфонічного оркестру. Включення у програму Концерту для маримби з оркестром сучасного французького композитора Е. Сежурне значно розширило наші уявлення про виконання творів на цьому ударному інструменті.

Діяльність НОФО на чолі з народним артистом України Хобартом Ерлом забезпечує фахова і дружня підтримка злагодженої команди — адміністрації оркестру. Вітаємо маестро Ерла і весь колектив з цією подією і зичимо нових досягнень на музичній ниві.

Володимир КУДЛАЧ.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua