Переглядів: 213

Заполонений творчістю

На відзнаку 90-річчя Станіслава Стриженюка

Під завершення ХХІІ Всеукраїнської виставки-форуму «Українська книга на Одещині» у великій читальній залі Одеської національної наукової бібліотеки відбулася презентація книжки, яка лише щойно з друкарні. Й тому більше говорили про славний ювілей автора, властиво, про феномен Станіслава Стриженюка. Про його, назагал, 90-ліття, до якого знаний український поет, автор багатьох збірок, підготував знакову книжку «Судний день», визначивши для неї жанр «драматична козацька дума».

Книжка ця, перша частина якої «Судний день. Батурин», ще 2008 року перемогла на Всеукраїнському конкурсі «Коронація слова» із врученням «Золотого пера» та спеціальної відзнаки журналу «Україна» за «кращий історико-патріотичний твір», увесь цей час, аж до нинішнього — уперше здійсненого — повного видання, йшла важким шляхом поневірянь — немовби душа в небесах за невідь-які гріхи. Містичне, мабуть, це слово: Батурин… І траплялося, що потенційний меценат говорив щось на кшталт: «Еслі би другая тєматіка…». Кожен українець — кожен громадянин України — мусить знати все про трагедію Батурина, яка завжди болем відлунюватиме в українських наших генах…

Кілька тижнів тому одна з газет оприлюднила знімок: подружжя Стриженюків — Станіслав і Тетяна — сфотографовані перед будинком, табличка на якому засвідчує, що це «районное отделение ЗАГС». Фото датоване 1 березня 1980 року. Обоє — молоді, красиві, з просвітленими обличчями; обоє — у майбутньому.

Саме так: молоді і красиві — як тоді, так і тепер, 41 рік по тому, бо не лише роками визна-чається людський вік, а тим особливим внутрішнім станом, який називають зазвичай молодістю душі.

Ось вони утрьох з внучкою сидять на узвишші, а зала напхом напхана, адже прийшли не лише чисельні друзі цієї прекрасної родини, їхні знайомі й не дуже, а також великим числом бібліотечні працівники, щирі шанувальники поетичного і людського таланту Станіслава Стриженюка. Зі стрункою поставою і зовсім не ювілейними жестами — наче й не його то снопочок десятиліть за плечима, жваво, та все ж поважно подає якісь репліки, відповідає чи не кожному, хто бере слово, впо-відає якісь історії зі свого життя. Їх у нього безліч, слухати їх — не переслухати, аби лише не заплутатись у фантастичному плетиві думок, спостережень, цікавих фактів.

Мовити своє слово про Станіслава Савича, особисто привітати ювіляра багато було бажаючих — якби ж то дозволяли регламент і формат події.

«Вся книжкова родина прийшла вшанувати ваш талант, для нас це велика честь і невимовна радість», — це з упровідного слова генеральної директорки ОННБ Ірини Бірюкової.

— Слухаю й думаю, що ви перебільшуєте… Тому що є світочі. А я відношусь до інших… Я люблю слово.

І Слово любить його — оте важуче, завжди наче вмите вранішньою росою, його вкраїнське слово. Для нього — світлиця його душі. З ним нерозлучне все його творче життя. А нетворчого у нього просто нема. Він творить свій поетичний світ повсякчас, і це — безугавна праця. На прогулянці і в маршрутці, в час якихось побутових, господарських клопотів, перед сном і щойно вставши. Його муза не знає спочинку, і втоми так само не відає. Це подивовує всіх, і всіх захоплює. Бо, сказати б, не кожному дано.

«Вишукане слово, — сказав голова письменницької організації Сергій Дмитрієв, котрий виокремив у книжці тему жінки. — Українська жінка була рівною з чоловіком, ніколи не знала гендерного приниження… Автор відкриває нам багато несподіваного у цій книжці».

Вочевидь, створюючи свої жіночі образи, письменник і не згадував цього модного нині слівця; поряд з ним, перед його очима, зримо й незримо завше — його Тетяна, дбайлива і мудра дружина. Та все ж одне визначення з цього виступу-привітання зацікавило багатьох. А саме: «Мабуть, писалося авторові у якомусь трансі». Так це чи ні, але приклади в історії літератури відомі.

Про тернистий шлях книжки — від урочистої «Коронації слова» до її щасливої презентації — розповів Йосип Бурчо, головний редактор редакційно-видавничої фірми «Прес-кур’єр», у якій, властиво, ця книжка вийшла друком. Дуже драматичні події, що тривали роками, передували цій щасливій події. Сказано ж бо: Мазепа, Батурин… Повернення історичної правди… За цей час ізслизнуло з Одеси видавництво «Маяк», серйозно підвівши автора, чомусь зникла вона з видавничої програми «Української книги», якась «мацапура» видала першу частину, та краще б вони цього не робили — порушено було всі мислимі видавничі й поліграфічні норми, та ще й анотацію написали чужою мовою… Презентована книжка — це ще лише, як кажуть, сигнальні примірники. Видавець плекає надію ще до 30-річчя Незалежности випустити у світ поетичний збірник Станіслава Стриженюка.

Будь-яка святкова подія в наш далеко не радісний час обов’язково нагадує нам про все те, без чого вона виглядає не такою святковою — попри весь позитив. Як завжди, проблемно, критично говорив Анатолій Глущак, поет, публіцист, перекладач, громадський діяч. Бо й справді, «не видно тут професорів філології, хоча в місті два гуманітарні ВНЗ… Навчати студентів потрібно було б на поезії Стриженюка… А наклад 100 примірників — це знущання над здоровим глуздом, книжка так і помре в Одесі… Треба, щоб був рік Стриженюка на Одещині, повезти його в Ізмаїл, Подільськ, на Кіровоградщину… Він працює, як двигун. Може зателефонувати вранці: «Ось послухай, щойно написав…».

Давній приятель Валерій Токарев, художник, директор мистецько-художньої школи №1 ім. К.К. Костанді, спочатку засоромився говорити українською мовою — після виступів визнаних її знавців, та все ж за підтримки зали відважився і чудово впорався. Для художника і педагога, чиї вихованці здобувають всі мислимі призи на найбільших творчих конкурсах, Станіслав Стриженюк — «легенда, енциклопедія поезії, розмовляти з ним — смачно. А яка пам’ять!».

Про пам’ять ювіляра можна багато говорити. Її він продемонстрував і тоді, коли доцент-філолог Любов Ісаєнко вручила йому групове фото — знов-таки давню знимку з далекої молодости. Фотокартка нагадала той день, коли молоді одеські поети зустрілися тут з тоді вже знаним Павлом Тичиною. Спогадуючи той приїзд класика української літератури до Одеси, Станіслав Стриженюк прочитав напам’ять вірш Тичини «Здоров був, Пушкін мій!».

А ще ювіляра вітали Володимир Павліченко — член Одеської обласної ради миру, Валерій Демиденко — поет, військовий волонтер з міста Чорноморська, гагаузький поет Віталій Бошков… Підсумкове слово мовила Ганна Єфімова — заслужений працівник культури України. Запам’яталися слова: «Назвіть мені ще поета, котрий у 90 років може творити поезію, їдучи в одеському транспорті».

І, звісно ж, де поезія, там і музика. Гарною піснею у фаховому виконанні привітала ювіляра молода талановита співачка, лавреатка міжнародних конкурсів Анна Нейковчена — до слова, донька працівниці ОННБ Тетяни Іванової.

Фотографування, автографи, і квіти, квіти…

Будемо читати.

Роман КРАКАЛІЯ.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@gmail.com