«Приймай, Левадівко кохана...»

Музей відчинив свої двері 3 квітня 1983-го, в день народження художника жалючого сатиричного слова. Поступово шкільний музей перетворився на самобутній просвітницько-мистецький заклад національного рівня. Перші роки ним опікувалася сестра письменника, сільська вчителька Оксана Іванівна. Після неї естафету підхопила молода викладачка укра-їнської мови та літератури Левадівської загальноосвітньої школи Валентина Панкова. Уродженка Романової Балки, що в Первомайському районі на Миколаївщині, особисто стояла біля витоків створення у Левадівці музею, а з 1985-го ревно береже пам’ять про видатного левадівця, натхненно збагачує літопис його життя новими фактами.

За її спогадами, відразу після смерті Степана Івановича 11 січня 1982 року, вже у березні, у селі зібралися родичі, земляки, друзі, щоб подбати про гідне вшанування його пам’яті. Особливо опікувався створенням музею одеський літературознавець Іван Дузь. І впродовж 1983—1994 років саме він орга-нізовував на Одещині Олійниківські читання і керував їх проведенням. Привозив на батьківщину Сміхотворця великі бригади письменників-сатириків і гумористів, акторів з усієї України.

Потрапивши під юрисдикцію Одеського літературного музею, левадівський отримав, як мовиться, друге дихання. До 100-літнього ювілею від дня народження Степана Олійника приміщення було відремонтоване, а музейна експозиція наповнилася новим змістом та оформленням. На вікнах з’явилися вишукані штори, а зали освітлюють парадні люстри. Досить прискіпливо підійшли до своєї справи провідні одеські музейники під керівництвом директорки Тетяни Ліптуги.

Вони кардинально змінили експозиції і осучаснивши їх, зробивши презентабельними, щоб відвідувачі могли детальніше познайомитися з довоєнним сільським побутом, нелегким життям глибинки, трудовими і ратними подвигами місцевого люду, що гармонійно переплелося із життям і творчістю всенародного улюбленця письменника-гумориста. Відродили і його садибу. А цьогоріч музей нарешті отримав цент-ралізоване опалення та електропостачання.

До весни 2019-го веселе колесо олійниківських святкувань, очолюване донькою поета-гумориста Лесею Степанівною, починало свій рух саме у Левадівці. Численні гості, земляки, колеги по перу, артисти — поспішали до музейної світлиці, де незмінна очільниця культурного закладу артистично, захоплююче, з молодечим запалом розповідала про життєвий і творчий шлях Степана Олійника. Традиційно слова директорки доповнювали її вихованці, юні екскурсоводи. Три фоліанти відгуків бережуть безцінні записи численних гостей із багатьох куточків України та зарубіжжя, які висловили велику вдячність усім, хто створив музей, береже пам’ять про видатного митця.

Є там і запис професора, доктора філологічних наук, члена НСПУ, заслуженого працівника культури України Івана Михайловича Дузя: «Слово Степана Олійника, його безсмертя — в безсмерті народу. Він жив зі своїм народом, працював в ім’я свого народу, своєму народу він віддав весь свій талант, все своє життя. Це добре, дуже добре відтворено в стендах, в експозиції музею. Спасибі вам, земляки Степана Івановича, вам, учителі та учні, за те, що ви створили музей і своїм словом озвучили його. У ньому ваша душа, ваше серце, ваша пам’ять... А пам’ять — то вічність».

Варто відзначити, що подвижницька творча праця завідувачки Левадівського музею Валентини Панкової у 2015 році відзначена почесним званням «Заслужений працівник культури України».

Юрій ФЕДОРЧУК.
Березівський район, с. Левадівка.