Якщо усім править любов...

Утім, як зауважує Наталя, вона не хотіла б, аби читач побачив у них якусь кришталево ідеалізовану сім’ю, бо їхнє життя не встелене червоними доріжками. У них усе, як і в інших родинах, — чого в житті не буває?! Головне ж, каже, мама й тато — це не погодинний обов’язок, це — назавжди, без вихідних та відпусток, і чим більше дітей, тим більше переживань за кожного, тим більше праці — фізичної й духовної.

Наталя і Сергій

Наталя і Сергій — люди, можна сказати, народжені в різних світах. Сергій родом із с. Олександрівки Кодимського району на Одещині, Наталя (у дівоцтві — Тяско) — із містечка Тячева на Закарпатті. Понад 35 років тому вони поєднали ці світи і, судячи з уже прожитого, вдало.

Як донька гір опинилася у лісостепових подільських краях — окрема історія. А пов’язана вона з тим, що мати, в якої було шестеро дітей, хворіла на бронхіальну астму й лікарі порадили їй змінити клімат. Батько багато їздив на сезонні будівельні роботи по Україні, хоч за фахом був художником. Саме у тих поїздках і вибрав місце, яке за кліматичними умовами найкраще підходило коханій — село Олександрівку на Кодимщині.

Для мешканця гірського регіону, де нелегко знайти роботу, нове місце стало ще й справдженням мрії про постійне працевлаштування. Лишень тутешні чорноземи чого варті! Звісно, Закарпаття має свої принади, свої традиції, але заради здоров’я дружини і матері сім’я погодилася на переїзд.

Наталя тоді навчалася у технікумі, й уперше приїхала в Олександрівку під час канікул. Спочатку її вразила якась невлаштованість, занедбаність: розбиті дороги, хати та клуні під солом’яними дахами, які вона наяву побачила вперше у житті. Сільське Закарпаття, хоча й жило незаможно, та завдяки історичній належності до кількох європейських країн мало впорядковані й охайні садиби, тамтешні люди відзначалися побожністю, а пияцтво в них вважалося великою ганьбою.

На щастя, клімат Одещини зробив свою справу: в матері поліпшилося самопочуття, припинилися напади ядухи. І це було найголовнішим для родини. А як виявилося, ще й доленосним у житті Наталі.

Коли одного дня Олександрівкою поширилася новина, що з армії повернувся десантник Сергій, дівчину це зовсім не зачепило. Вона бувала у селі наїздами і практично нікуди з дому не виходила, вважаючи все тут для себе незнайомим і чужим. Але доля дивним чином звела цих двох молодих людей.

Якось проходячи повз сільський клуб, побачила через вікно гурт юнаків, які грали у більярд. Один з них стояв до неї спиною, і, глянувши на високу постать парубка, серце дівчини тьохнуло… Й донині Наталя не може пояснити, як так сталося, що вона, навіть не побачивши обличчя хлопця, відчула споріднену їй людину. Це був той самий десантник Сергій, який повернувся зі служби і до якого ще вчора їй було байдуже.

Познайомилися, а згодом й одружилися. Відтоді обоє ні на мить не пошкодували про свій вибір. Вони створили надзвичайно гармонійну й добропорядну сім’ю, в якій панує любов до Бога, одне до одного, до дітей і до всього світу.

У повсякденному житті Сергій і Наталя звикли розраховувати на власні сили. Збудували дім у селі, завели підсобне господарство, доглядають городи, теплицю з квітами, а тепер ще й купили будинок у Кодимі, утримують магазинчик, де продають ви-плекану їхніми руками тепличну красу.

— У нашому суспільстві вже при згадці про неблагополучні сім’ї більшість охоплює жах. Люди впевнені, що за нинішніх умов неможливо створити нормальну велику родину, — каже Наталя. — Справді, так і є. А чому? Бо кілька поколінь виросли у безбожності, а інстинкт материнства зникає, як в інкубаторських курей. При живих батьках переповнені інтернати і дитбудинки… В нашій сім’ї щодня виникають якісь проблеми, є певні негаразди, є сварки. Але все це ми перемагаємо вірою, надією і любов’ю Божою. Всі ми вчимося просити пробачення одне в одного, домовлятися, аналізувати вчинки. У нашої родини є традиція майже щовечора згадувати, як минув день, відкриватися одне одному. За гарні, добрі вчинки — хвалити, за неправильні — вибирати собі «штраф». І всі ці негаразди ми долаємо, читаючи Біблію і довіряючи Богу.

Наталя зауважує, що створити сім’ю — легко, а ось утримати її — велика і тяжка праця. Але ніколи не треба поступатися, коли виникають труднощі, знати, що завжди є вихід. Якщо довіряєш Богові.

Діти

Дім Чумаків уже 35 років наповнений дитячим галасом. Зараз нащадки, які підросли, один за одним покидають батьківське обійстя, створюють свої сім’ї, народжують власних дітей — у Наталі й Сергія вже п’ятеро внуків. Найстаршому синові Чумаків — 34 роки, найменшенькій донечці — 10. Шестеро мешкають у батьківській оселі, з них п’ятеро — школярі.

Діти постійно зайняті чимось корисним і пізнавальним: спорт, кулінарія, музика, рослини, тварини… І всі — талановиті та працьовиті. Як зазвичай серед дітвори, тут також не обходиться без суперечок, але загалом малі Чумаки — дуже дружні, вміють постояти одне за одного, за певних обставин гуртуються і стають командою, хоча всі — абсолютно різні, зі своїм характером-темпераментом, своєю індивідуальністю.

У родині звична традиція — всі справи робити разом, допомагати одне одному, піклуватися одне про одного. У цій сім’ї діти не знають, що таке злість, жорстокість, жадібність чи інші негативні почуття. Вони вже народилися з обіцянкою на щастя, талановитими від природи, з відкритими до світу й людей серцями.

Усі молоді Чумаки мають схильність до співу, музики, грають на різних інструментах: фортепіано, сопілці, гітарі, мандоліні.

Одна з доньок захопилася фото- та відеозйомками, й у неї це виходить дуже непогано. Інша прагне оволоді-ти майстерністю візажу. Старші діти вже здобули вищу освіту — біолога, історика-археолога, викладача музики. Щоправда, не всі зі зрозумілих причин працюють нині за фахом.

З молодших одна з дівчаток малює і пише музику, інша вправується в художньому слові, ще інша, мабуть, буде лікаркою, бо прагне всім надавати першу допомогу, а поки що попутно займається кондитерською справою — уже навіть виконала перші замовлення на святкові торти. Наймолодший син має нахил до фермерства і блискуче з цим справляється.

Сім’я зареєструвала свій канал на YouTube, де розміщує ролики на тему «Життя багатодітних на селі». З відео можна дізнатися, як вони гуртом до-глядають за теплицею, які рослини культивують під плівкою й на городі, чим харчуються, що купують у супермаркетах, як розважаються у вільний час, тобто ведуть літопис своєї великої родини.

Одне слово, усі тут при своєму ділі й одночасно при спільному — у теплиці, яка, наче магнітом, притягує їх у царство краси та гармонії. І ту красу-гармонію вони створюють самі.

Квіти

Вижити зараз у селі нелегко всім, а тим паче — багатодітній сім’ї, особливо без постійного заробітку дорослих.

Сергій спочатку утримував невеличкий магазин, але торгівля, з огляду на безгрошів’я місцевого люду за відсутності роботи, почала занепадати.

Тоді родина й зайнялася предметніше теплицею. Попервах вирощували овочі, а згодом переключилися на квіти. За словами Наталі, переважив потяг до краси й душевної насолоди.

Квітами захопилися й опікуються всі Чумаки. Діти залюбки готують ґрунт, висівають насіння, розсаджують рослинки в горщики, доглядають, поливають. Сергій стежить за температурою в теплиці, яку опалюють дровами. Взимку доводиться обігрівати її цілодобово, щоб, бува, квіти не померзли. Про це родина навіть зняла відеоролик, як за дзвінком будильника батько встає з теплого ліжка, виходить з хати на мороз і по скрипучому снігу прямує прочищеною доріжкою до теплиці, як розпалює піч, у якій потріскують дрова й палає вогонь.

Вирощують розкішні тюльпани, цинерарію, примулу, крокуси, гіацинти, віолу, петунію, зокрема й ампельну (сурфінію), сальвію, алісум, газанію, чорнобривці, хризантеми, лілійники та безліч інших. Багато квітів розходяться на весняні свята, потім — висаджуються у відкритий ґрунт.

Наталя зізналася, що квіти — це саме те, що потребує душа їхньої родини: краси, витонченості, барв. Звісно, існує й економічний бік проєкту, але гроші вирішують не все, бо в цій сім’ї красу й духовні засади не звикли вимірювати ними.

Випробування і надії

Нині вся сім’я Чумаків очікує одужання Наталі, в якої виникли проблеми із серцево-судинною системою через схильність до утворення високого рівня холестерину, що осідає на судинах і може будь-коли перекрити кровотік.

Одного такого моменту жінка опинилася на межі життя через тромб, який розірвав стінку судини, й лікарі, на жаль, не одразу розпізнали причину. Наталя кілька днів корчилася від болю, а потім впала у кому, і якби не диво, то, як і тисячі людей з таким діагнозом, не вижила б.

Перебуваючи на межі світів, вона все відчувала й розуміла, що ось-ось має відійти за поріг буття. Каже, що їй не було ні боляче, ні страшно — навіть навпаки. Але повернув до життя плач, розпач і молитви дітей до Бога, їхнє прохання врятувати маму. Відбулося неможливе: Наталя прийшла до тями, усвідомлюючи, що на терезах опинилася материнська відповідальність за дітей. І материнська відповідальність перемогла.

Потім їй зробили стентування, але його, як з’ясувалося, вистачило на короткий термін. За кілька років стент забився холестерином, і, на жаль, очистити його, як це роблять в інших країнах, неможливо. Тож постала потреба у його видаленні та проведенні іншої серцевої операції — шунтуванні, що повинно відновити повноцінний рух крові.

Зараз Наталя готується до нової операції. Віра у Бога, любов до сім’ї, дітей та квітів, як і рані-ше, переважують на терезах її життя. Вона прагне вийти переможцем із цього двобою, бо у неї багато ангелів-охоронців, багато планів та мрій.

Друга історія випробувань торкнулася одного з онуків Чумаків — маленького Андрійка.

Від народження він уже пройшов десять кіл пекла, щоразу прагнучи вийти з них переможцем. Проблеми малюка побачили ще в утробі. Спочатку у матері діагностували центральне передлежання плаценти, а в дитини — ваду серця. Жінці запропонували перервати вагітність, бо, за показаннями, такі діти живуть лише кілька днів. Але невістка Чумаків Леся не наважилася на це, хоча продовження вагітності загрожувало життю і їй, і дитині. Для матері це небезпека фатальної кровотечі, й коли така на 26-у тижні вагітності сталася, лікарі вирішили робити кесарів розтин.

Серед діагнозів новонародженого найпростішими було розщеплення губи та незрощення піднебіння. Значно важчою — вада серця під назвою тетрада Фалло з гіпоплазією стволу й гілок легеневої артерії. Вона потребувала лише оперативної корекції, й у віці двох тижні в Інституті Амосова малюкові зробили перше в Україні стентування у легенях, щоб він міг дихати.

У десять місяців у хлопчика виявили виразку шлунка, яка дала кровотечу. Коли її загоїли, зробили складнішу операцію на серці — «велику корекцію». Після неї дитина на три тижні впала у кому, потім від серцевої недостатності перенесла інсульт, почали відмовляти всі органи, в тому числі й нирки, і по черзі відкривалися шлункова, легенева, кишкова кровотечі. Маля було на межі життя і смерті: кінцівки посиніли, тільце набрякло, дихання — через апарат ШВЛ. Родину готували до найгіршого.

Це було неймовірне випробування долі. Але згодом настало й просвітлення. Загалом Андрійчик пролежав у реанімації три місяці, й Леся дякувала Богові за кожен його подих. Хоча кровотечі не припинялися, все ж, спасибі Господу і лікарям, дитина потихеньку поверталася до життя.

Наслідки коми позначилися на загальному стані. У хлопчика погано працює одна ручка, до нуля впав зір (на щастя, зараз покращився), на ніжках не згинаються ступні. Якщо не прооперувати, страждатиме на сильну кульгавість або й зовсім не зможе ходити.

Наразі у Львові вже зробили одну операцію на обличчі, а невдовзі з виправленням вади ступні допоможуть турецькі лікарі. Кошти на це збирають волонтери та благодійні орга-нізації. В Андрійка є всі шанси стати на ноги і розвиватися, рости.

Усі ці випробування сім’я долає мужньо і дружно.

Мрія

Чумаки багато разів бували у су-сідньому Подільську, де вулиці й площі вкриті квітковими композиціями. З весни й до пізньої осені там на клумбах, міксбордерах, рабатках ці оази радують зір містян та гостей. Тамтешнє підприємство з озеленення має справу з приватною особою, яка у своєму тепличному господарстві вирощує для цього розсаду та квіти.

Чумаки, придбавши дім у Кодимі, також живуть мрією прикрасити своє місто. Вони вже навіть бачать його у своїй уяві в новому образі й переконані, що саме квіти додадуть Кодимі шарму і зроблять її справжньою перлиною півночі Одещини. Цього року Наталя домовилася з місцевою владою, і родина на спонсорських умовах має намір виростити свою красу й перенести її на вулиці та площі. Сподіваються, що це їм вдасться. А поки крокують до великої мрії, дівчата втілюють свої маленькі благодійні проєкти. Так, 8 березня вони відвідали притулок для людей похилого віку, де кожній жінці подарували вирощені власними руками квіти.

Історія Чумаків — це зразок, коли всім у житті править любов, це приклад того, що не слід боятися народжувати багато дітей, якщо в серці панує це абсолютне почуття.

Звісно, кожна сім’я сама вирішує, скільки мати дітей і як їх виховувати. Головне — не жити за поширеними штампами. Один з таких — спочатку самим влаштуватися, потім пожити для себе і лише після цього народжувати дітей. Така позиція не завжди виправдана. Поки людина визначається в житті, набуває якихось статків, настає вік, коли вже тане здоров’я і сил на нащадків просто не залишається.

Батьки великих нормальних родин, як ось Чумаки, вважають, що з дітьми життя набуває особливого сенсу. У такому житті панує культ сімейних цінностей і традицій, де кожен відчуває внутрішній захист і взаємоповагу, де кожен готовий у будь-який момент підставити плече іншому, знаючи, що, коли знадобиться, його теж підтримають усі члени великої дружної родини.

Віра ТИХОНОВА.
Балта — Кодима.