Щастя в тім, аби бути собою

— Владиславо, про що мріялося з дитинства?

— У мене, як у будь-якої дитини, були свої мрії. Серед безлічі простодушних та щирих плекалася й найзаповітніша — стати лікарем і дарувати свою працю людям. Зараз навчаюся у Вінницькому національному медичному університеті й впевнена, що стою на правильному шляху, бо займаюся тим, до чого прагне моя душа.

— Важко було простій, сільській дівчині вирушати з рідного дому?

— Звичайно, але переїзд до чужого міста став новим етапом у житті і ще однією цікавою сторінкою біографії. За навчанням нема коли і вгору глянути. Особливо бракує мені нашого вокального жіночого ансамблю «Бобричанка», тих емоцій, які там отримувала. З теплотою згадую наші репетиції та виступи. За що щиро дякую художньому керівникові Тетяні Іванівні Осипенко, яка відкрила в мені артистичний талант і допомагала його розвивати. Дякую безмежно!

А зараз не до художньої самодіяльності. Я сконцентрувалася винятково на навчанні. Інколи приділяю годинку своєму хобі: зв’яжу якусь цікаву річ, щось намалюю, але публічно ще не виступала. Можливо, найближчим часом запишуся у якийсь цікавий університетський гурток.

— Який профіль медицини вибереш і чи плануєш працювати у Любашівці?

— Чесно кажучи, зі спеціалізацією остаточно не визначилася. З цим важливим питанням поспішати не варто, часу маю ще достатньо. Як на мене, то професія патологоанатома — непогана, бо пацієнти завжди мовчазні й не вередують (посміхається).

Щодо роботи у Любашівській лікарні, де створені прекрасні умови і для хворих, і для медиків, то нічого проти не маю.

— Як живеться у час карантину?

— Важко і незвично. Хоча у селі пандемію легше пережити, ніж у місті. Як будь-який студент чи школяр, зіткнулася з дистанційною формою навчання. Мушу визнати, що воно неефективне, а з технічних причин — недоступне, насамперед для сільських дітей. Наші села, де відсутній або «млявий» інтернет, ще не готові до таких нововведень. З нетерпінням чекаю відновлення зручного для всіх режиму життя та навчання А одноліткам як майбутній медик хочу порадити: підтримуйте свій загальний імунітет, правильно харчуйтеся, боріться із шкідливими звичками — і ніякі хвороби вас не здолають!

— Владиславо, що корисного тобі хочеться зробити саме зараз?

— Є велике бажання відкрити притулок для тварин, щоб він став для них затишним домом. Тема бродячих тварин — дуже важлива. Вона спричинена ганебним ставленням людей до братів наших менших. На жаль, трапляються серед нас такі, хто, завівши кішку чи собаку, невдовзі позбувається їх. Залишає безпомічними на дорогах, зокрема на Балтській трасі, у лісосмугах, біля чужих домівок. Прикро, що є такі і в нашому селі. Вірю, що добра у світі набагато більше. Знаю небайдужих земляків, які підгодовують чи й забирають покинутих тварин до себе, даруючи їм друге життя. Цим вони заслуговують на повагу суспільства і є гідним прикладом для інших. Переконана, настане час, коли на вбивць тварин дивитимуться, як на людиновбивць…

— Чи вистачає часу на особисте життя?

— У Вінниці надбала чимало нових друзів, а ось справжнього кохання ще не віднайшла. Наразі цілковито за-глиблена у пізнання медичних премудростей, щоб стати справжнім фахівцем. Не хочу осоромити ні рідну матусю Тетяну Олександрівну, яка одна ростила мене, ні бабусю Людмилу Володимирівну з дідусем Олександром Васильовичем. Я дуже ціную їх за безмежну любов, за бажання виростити мене справжньою людиною, за розуміння, за те, що дали змогу добре навчатися та вступити до бажаного вишу. Дякую всім рідним, що вони є у моєму житті. І щиро дякую вчительському колективу рідної школи села Бобрик Другий за здобуті знання та навички.

— То ти щаслива людина?

— У чому щастя — на сто відсотків я досі не знаю. Напевно, у тім, аби могти обирати, що робити зі своїм життям. Учитись і працювати, де сама хочеш. Одружитися і народити діточок. Бути тою, ким себе бачиш, а не просто дівчиною з українського села. Але, якщо відверто, я щаслива вже тому, що народилася і живу в Україні, на рідній Любашівщині, а поряд є найрідніші у світі для мене люди.

Юрій ФЕДОРЧУК.
Любашівська територіальна громада Подільського району.