«Буду я навчатись мови золотої...»

Й ось, нарешті, закон щодо захисту української мови прийнятий! Толерантний і розтягнутий у часі, він таки зрушив з місця мовну тему. Та не всім це подобається. Багато критиканів і просто безсовісних людей продовжують бити по найболючішому — по нашій мові, духовності! Треба пережити і це вороняче каркання щодо змін.

Бо ж є закон — і його доведеться виконувати! Необхідно спілкуватися українською мовою! Перед громадянами постало питання: як бути? Для молодих це не проблема — просто треба звикати до усного мовлення. Багатьом старшим — Столярчукам, Биченкам, Балицьким — просто згадати своїх предків і рідну мову! А от декому з чорноморців середнього віку таки слід опанувати мову під керівництвом педагога. Відтак, розуміючи це, міський відділ культури в особі Юлії Крістанової, надав можливість відкрити курси з вивчення української мови в приміщенні бібліотеки.

Мене не треба було умовляти вести ці курси безплатно: я — вчителька, письменниця, просвітянка. А для просвітян процвітання України — головна винагорода! Тим більше, що вже вела такі курси для портовиків. Знаю, що до розуму йдуть через почуття. Це правило працює і для школяра, і для пенсіонера.

Зараз українську вивчають двадцять чорноморців різного віку й різних професій. Бібліотекарі гостинно прийняли слухачів. Директорка Євгенія Лещенко сказала їм напутнє слово. З початком занять привітала методистка відділу освіти Антоніна Молодецька.

Намагаюсь вести заняття динамічно, цікаво. Спочатку — мовна розминка: переклад з російської на українську і навпаки, коригування словосполучень та речень, читання текстів, заохочення до діалогу й монологу.

Українська народна творчість — безмежна скарбниця для вивчення мови, розуміння душі нації. Загадки, прислів’я, приказки, скоромовки збагачують словниковий запас слухачів, розвивають зв’язне мовлення, вчать мислити. «Земля дає все і забирає все», «Не той козак, що за водою пливе, а той, що проти води», «Не все те золото, що блищить»…

Ефективною є робота з творами письменників, зокрема чорноморських та одеських, роздуми над афоризмами видатних людей. Скажімо, вислови філософа Григорія Сковороди змушують замислитися, шукати істину: «Світ ловив мене, та не впіймав», «Я ніщо, поки стану щось, а як стану щось, то перетворюсь у ніщо», «Коли я хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю»…

Допомагають на заняттях і матеріали з газет «Чорноморські новини» та «Україна молода».

У День рідної мови нашими гостями були чорноморські автори Олена Калита, Олександр Кривошапка та Валерій Демиденко. Кожен з них — цікава особистість. Крім ознайомлення зі своєю творчістю, вони говорили про активну громадянську позицію, волонтерство, участь у роботі «Просвіти».

У вивченні правописних моментів керуємося настановою Василя Стуса: «Освіта — це вид гігієни. Письмо з помилками — то невмиті руки чи зуби».

Десь на п’ятому занятті я попросила слухачів написати коротенький роздум на тему «Я вивчаю українську мову». Наводжу з них уривки. «Я не вивчала мову в радянські часи, тому зараз спілкуюся в побуті російською. Але подумала: я народилася в Україні, це моя Батьківщина. Вивчення укра-їнської мови необхідне для мого особистісного й професійного зростання» (Т. Бражнікова).

«Я громадянин України, працюю інженером у порту, тому прийшов на курси, щоб удосконалити своє мовлення. Вважаю, що керівники на всіх рівнях влади повинні просувати українську мову у всіх сферах»( Ю. Сакара).

«Все своє життя я живу в Чорноморську, і російська мова стала моєю рідною. Але мої батьки родом із За-хідної України. Я в дитинстві проводила багато часу у бабусі й дідуся, вбирала всім серцем чарівну українську мову. На курсах я вчуся по-справжньому любити мову моїх предків» (А. Коповська).

«1971 рік. Я приїхала з Росії, багато чого не розуміла по-українськи, а хлопець на першому побаченні раптом заспівав «Червону руту». Потім був концерт В. Зінкевича в портклубі. Укра-їнська пісня навіки увійшла в моє життя. Довгі роки, працюючи керівником відділу, я звикла сама приймати рішення. Хочу так вивчити українську мову, щоб оформляти документи грамотно без допомоги комп’ютерного перекладача» (Г. Матвійчук).

«З дитинства рідну мову чула від бабусі й дідуся, який служив у Дунайському козацькому війську. Вони співали «Два кольори», «Черемшину», читали онукам книжки. В школі №2 вчителька Г.І. Савельєва прищеплювала любов до українського слова. Я прийшла на курси удосконалити своє мовлення. Коли розмовляю українською, то співає моя душа, відчуваю зв’язок зі своїми предками. (Н. Попова).

«Наша вчителька, крім різних правил, навчає любити Україну. Я маю знати українську мову!» (В. Дмитрієва).

«Кожен з нас повинен добре знати мову, бо це формує націю. Я ставлюся до вивчення української мови дуже серйозно, бо добре розумію, що це майбутнє моє, моєї сім’ї. Багато моїх друзів починають спілкуватися українською мовою, тож я сподіваюся якнайшвидше долучитися до них» (Є. Адаменко).

«На курси української мови я прийшла тому, що мені необхідно вести документацію державною мовою. Навчання дається мені важко, бо я не вивчала мови в школі, не маю практики спілкування. Сподіваюся, що знатиму добре мову. Вже зараз вивчаємо абетку з п’ятирічним онуком» (В. Слободянюк).

«Чому ніде не чути української мови? Навіть гуртки всі ведуться російською мовою» (В. Калина, єдиний школяр на курсах).

«Я — мама інваліда-бійця АТО. Постійно доводиться відвідувати чиновницькі кабінети, оформляти документи. Хочу писати грамотно» (А. Затолоцька).

За час навчання була можливість пошанувати пам’ять Героїв Небесної Сотні, добровольців, відзначити ювілей Лесі Українки, День письменника, День народження нашого Пророка — віршами, матеріалами в ЗМІ, участю в урочистос-тях біля горельєфа Тараса Шевченка. Життя змушує ще й ще раз пояснювати суть слова «націоналіст». Краще, ніж Слава Стецько, не скажеш: «Значення слова «націоналіст» можна пояснити чотирма словами: чуже поважаю, а своє люблю».

На жаль, через локдаун не можемо відвідати театр.

Дуже добре, що заняття проходять у читальному залі бібліотеки: тут нам на підмогу виставки, потрібні матеріа-ли, ксерокс.

Посилення карантинних обмежень припинило заняття на певний час, але, сподіваюся, не надовго.

Закінчити ж хочу словами Олеся Гончара: «І коли скажемо про незалежність, то це ж найперше — мова, мова! Без неї незалежність — пусті слова…».

Валентина СИДОРУК,
відмінниця освіти України, член НСПУ,
керівниця курсів української мови.
м. Чорноморськ.