Одеському «Крокодилу» — 110, або Маленька книжечка з великою історією

Видавець журналу і художник Федір Сегаль (пізніше узяв собі псевдонім Крокодилов) та його компаньйон — редактор Борис Фліт, відомий журналіст, який виступав під псевдонімом Незнайомець, залучали до співпраці талановитих одеситів: художників Бориса Антоновського, Лазаря Митницького, Сандро Фазіні (Олександр Файнзильберг, старший брат Іллі Ільфа), літераторів Юхима Зозулю, Семена Кесельмана (Ескесс), Кирила Левіна (Карл Карлов), Еміля Германа (Кроткий), Миколу Топуза та ін.

У той час вони — студенти університету та учні художнього училища. Дивовижно, але цій компанії молодих людей, сповнених творчого натхнення, азарту й запалу, вдалося створити таке ефектне видання!

Їхні біографії завжди привертали увагу істориків, літераторів і журналістів. Зокрема, про декого з них писали Сергій Лущик, Ростислав Александров (Олександр Розенбойм), Оксана Киянська, Олена Яворська, Олександра Ільф.

«Крокодил» був кольоровим журналом і виходив з великою кількістю ілюстрацій. Друкував прозу й вірші з розмаїтою тематикою: від побутового гумору до гострої політичної сатири. Епіграми, гуморески, сценки, байки, коротенькі діалоги, анекдоти, літературні пародії, кумедні цитати тощо. Увесь журнал оформ-лювався дотепними ілюстраціями: малюнками, карикатурами, шаржами, невеличкими замальовками.

Протягом двох років вийшло 63 номери «Крокодила». Окремі збереглися в бібліотеках, музеях, приватних зіб-раннях, а от єдиний повний комплект журналу можна побачили лише в Одеській національній науковій бібліотеці, у відділі рідкісних видань та рукописів.

У 1998 році під егідою ОННБ було підготовлено мініатюрне видання «Одеський журнал «Крокодил» та його автори: вибрані сторінки (1911—1912)».

Ця мінікнижечка відкривається словом Євгена Голубовського, журналіста і культуролога, віце-президента Всесвітнього клубу одеситів, про природу й особливості одеського гумору. Основна частина видання — добірка матеріалів журналу (невеличкі розповіді, вірші, байки, епіграми, короткі діалоги), що супроводжується значною кількістю ілюстрацій, веселих малюнків побутової та міської тематики. Завершальний акорд — солідна стаття знаного краєзнавця, дослідника й літератора Сергія Лущика. Описана ним історія журналу та біографії його авторів ґрунтуються на архівних документах, рідкісних рукописах та свідченнях очевидців подій.

Про книжкову новинку писала місцева преса. Цікаво, як така маленька книжечка отримала такий гучний резонанс.

Про задум і втілення цього проєкту розповідає авторка ідеї та упорядник видання Тетяна Щурова, завідувачка відділу мистецтв Одеської національної наукової бібліотеки, заслужений працівник культури України.

— Тетяно Василівно, про журнал «Крокодил» знову заговорили лише наприкінці ХХ століття. Завдяки вашим зусиллям його вдалося повернути у читацький актив. Розкажіть, будь ласка, як виникла ідея створення видання, про краєзнавчі знахідки і літературні відкриття під час роботи.

— У 1995 році ми видали мініатюрну книжку «Григорій Григорович Маразлі. Меценат і колек-ціонер». До речі, про цю постать в історії Одеси теж було мало відомо. Видання дуже сподобалося читачам і мало неабиякий успіх. Це стало, так би мовити, першою ластівкою, і ми вирішили зробити наступну книжку в подібному дизайні. Ідею створення саме мініатюрного видання запропонував Мирон Романович Бєльський.

Сергій Зенонович Лущик давно займався історією журналу, у нього було багато цікавого матеріалу. Він зберіг архів одного із журналістів «Крокодила» Семена Кесельмана, який друкувався під псевдонімом Ескесс. Серед багатьох рукописів, малюнків, публікацій, фотографій знайшлися і документи про «Крокодила»: декілька номерів журналу, окремі вирізки, рекламний плакат, посвідчення, оригінали замальовок Фазіні та багато іншого. А головне — знайшлася колективна світлина працівників «Крокодила» від 23 травня 1912 року, яка репродукована на форзаці нашої книжки. На фото — одинадцять не відомих нам тоді юнаків, найстаршому не було й 30.

Євген Голубовський, віце-президент Всесвітнього клубу одеситів і наш друг, написав чудову передмову до видання «Смех, помогающий выжить».

Робота була дуже цікава, захоплива і копітка, адже гумор 85-річної давнини з часом застарів і став незрозумілим сучасному читачеві. Серед величезного масиву матеріалу ми вибирали те, що було б доступним і цікавим нині.

Оформлення і макет книжки зробив чудовий художник Володимир Тимофійович Міненко, дизайнер, поет та публіцист, який підготував сотні публікацій та оформив понад п’ятсот книжок. Він був майстром книги. Взагалі, з бібліотекою його пов’язує багаторічна співпраця. Він брав участь у багатьох видавничих проєктах нашої книгозбірні. Ілюстрував «Старопечатные издания кириллов-ского шрифта», мініатюрне видання «Маразли», а згодом і «Крокодил». На вшанування пам’яті художника і друга бібліотеки у 2009-у наші фахівці підготували видання «Володимир Тимофiйович Мiненко. Збiрник матерiалiв про митця».

У книжці «Крокодил» ми подали біографії його авторів. Серед них — художник-фотограф, член Товариства незалежних художників в Одесі Сандро Фазіні, з яким пов’язана окрема історія і зустріч з цікавою людиною — його племінницею і донькою Іллі Ільфа Олександрою Іллівною Ільф (1935—2013). Вона — перекладачка, редакторка, упорядниця зібрання творів І. Ільфа та Є. Петрова. На той час досліджувала генеалогію своєї родини, біографію рідного брата свого батька Фазіні. Наше видання і знайомство стало їй у нагоді. Згодом Олександра Ільф видала книжку, присвячену Сандро Фазіні, талановитому графіку і живописцю. Із кінця 1990-х вона приїздила до Одеси двічі (а то й тричі) на рік, востаннє — 1 квітня 2013-го...

Приємно, що мінікнижка сподобалася, отримала схвальні відгуки і навіть стала популярним сувеніром. Багато хто, виїжджаючи з Одеси, брав наше «малятко» з собою на пам’ять про рідне місто. Мініатюрне сувенірне видання швидко розлетілося по світу в дорожніх сумках «одеситів усіх країн». Наклад у дві тисячі примірників виявився замалим, адже історія міста і досі цікавить багатьох.

Світлана ГЕРАСИМОВА.