№ 25-26 (22244-22245) четвер-субота 1-3 квітня 2021 року

Минулого тижня три з чотирьох учасників так званої «нормандської четвірки» фактично припинили підтримувати Мінські угоди, хоча не заявили про це публічно. Президент Франції Еммануель Макрон, канцлер ФРН Ангела Меркель і президент Росії Володимир Путін погодилися зустрітися в режимі відеоконференції без Президента України Володимира Зеленського.

Ховати небіжчика передчасно

На віртуальній зустрічі, як повідомив прес-секретар Путіна Пєсков, обговорюватимуть широке коло питань, зокрема й укра-їнське. Але, судячи з дипломатичної артпідготовки з боку Кремля, саме українське питання займе в переговорах центральне місце. З боку європейських лідерів фактично йдеться не про існування «нормандського формату», а про те, як, не втрачаючи обличчя, організувати цьому формату пристойні похорони.

Українці готові до самоорганізації, але покладають відповідальність за свій добробут на державу

Незважаючи на сталий рівень громадянської активності та готовність об’єднуватися для вирішення важливих для них справ, українці вважають, що влада повинна піклуватися про добробут громадян. Такий висновок можна зробити за результатами останньої хвилі національного опитування щодо громадського залучення, яке програма «Долучайся!» провела взимку 2021 року.

У вівторок на брифінгу для журналістів голова облдержадміністрації Сергій Гриневецький зазначив, що ситуація з поширенням COVID-19 на Одещині залишається складною. На це, окрім іншого, впливає ігнорування громадянами карантинних обмежень.

В ОДА є певні претензії і до активності поліції, яка «не помічає» порушень, хоча проблема не лише у роботі правоохоронців, а, насамперед, у великій кількості порушників.

Приймай, Левадівко кохана,
І привітай сьогодні знов
Гостей Олійника Степана,
Що бережуть його любов.

Ці слова, написані знаним поетом, лауреатом премії імені Степана Олійника Василем Кравчуком про невеличке село Левадівку, уславлене на всю Україну та ближнє зарубіжжя своїм самобутнім літературно-мистецьким фестивалем гумору й сатири «Степанова весна».

На Одещині це свято завжди є епіцентром вшанування пам’яті неперевершеного майстра гострого сатиричного пера Степана Івановича Олійника (1908—1982). Село, де з 1909 по 1926 роки він жив, набирався життєвої мудрості, щоб потім сміхом лікувати недоліки нашого суспільства.

Відомо, що людина, яка читає, має жвавіший, гостріший розум. Той, хто читає книжки, доведено теоріями лідерства в управлінні, керує тими, хто дивиться телевізор, «висить» у соцмережах, вдовольняється «кліковою» інформацією…

Не лінуйтеся читати, залучайте до читання дітей та онуків! Сьогодні, погодьтеся, не кожному по кишені купити книжку. А тому запрошуємо до читання «Чорноморських новин», на сторінках яких ви завжди знайдете інформацію про перипетії в суспільному, економічному та політичному житті Одещини й нашої держави, а також літературні новинки від письменників-земляків, усілякі цікавинки зі всього світу, життєві історії, різні поради та роз’яснення-підказки від правників і вповноважених інституцій.

Фахівці Книжкової палати України імені Івана Федорова опрацювали обов’язкові примірники друкованих видань, які надійшли до наукової установи, та оприлюднили дані про випуск газет у 2020-у.

Загалом минулого року виходили друком 1529 газет, серед них — 467 загальнодержавної сфери розповсюдження, 214 регіональних (обласних) та 752 місцеві (207 міських, 360 районних та інші). Загальний наклад усіх газет склав за рік 1155243,4 тис. примірників.

Коли пишуть про багатодітні сім’ї, часто вдаються до поширених у суспільстві штампів. Є якесь упереджене ставлення до великих родин, особливо до тих, у кого не троє, а п’ятеро, шестеро й більше дітей. Але серед багатодітних, усупереч усім упередженням, — чимало сімей, які заперечують стереотип проблемних, неблагополучних. Такі батьки свідомо вибрали за мету створити велику й міцну родину і досягають у цьому успіху, стають прикладом для інших. Як-от Сергій і Наталя Чумаки, з Кодимщини, котрі не побоялися відповідальності і дали життя шістьом дівчатам та трьом хлопцям.

Чумаки самі звели будинок і започаткували власний, так би мовити, естетично-економічний проєкт, який відповідає їхньому баченню творити добробут родини на основі краси. Це означає, що крім звичного присадибного господарства, яке складається з городу та всілякої живності, вони ще займаються парниковим квітникарством. Таких тепличних господарств на півночі Одещини — одиниці.

Ще раз пишу про життєве питання — про воду, яку п’ють мешканці нашого села. Бо, як відомо, без якісної води нема здорового життя.

У Широкому ще за радянських часів пробурили дві свердловини. З однієї, що в нижній частині села, постачали воду до школи, яка розташовувалася в історичному будинку панів Шаповаленків, а після його зруйнування (бо в 1968-у збудували школу в Калинівці) — до приміщень так званої ферми ВРХ, що стоїть на березі лиману, тобто поза законом! Друга свердловина, споруджена у верхній частині села, по двох гілках водогону живила селянські двори. Але в 1991-у прийшов новий господар КСП і перекрив подачу води у водопровід. Сказав, що ви, люди, не знаєтеся на бізнесі, що нема чого платити за електро-енергію, і наказав возити воду бочкою. Так було багато років.

Кожна людина — це цілий світ знань, досвіду, творчості, любові та мрій. Нині, коли в зв’язку з діджиталізацією, відходять у Лету цілі пласти культури, дуже важливо зберегти найцінніше для нащадків, оцифрувавши його.

В Одесі стартує проєкт, пов’язаний з історичною пам’яттю міста.

26 березня 1944 року розпочалася Одеська наступальна операція, яка тривала до 14 квітня.

Війська 3-го Українського фронту (командувач — генерал армії Р.Я. Малиновський) у взаємодії з 2-м Українським фронтом (командувач — маршал Радянського Союзу І.С. Конєв) завдали нищівного удару по позиціях 6-ї німецької та 3-ї румунської армій, які окопалися на правому березі річки Південний Буг. Бойові підрозділи 57-ї, 37-ї, 46-ї та 8-ї гвардійських армій 3-го Українського фронту, форсувавши водну перепону, захопили плацдарми. Плани гітлерівців створити стійку оборону по лінії Південного Бугу провалилися.

Із 1 квітня відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 16 грудня 2020 року №1278 «Деякі питання організації виплати пенсій та грошової допомоги» змінюється порядок виплати допомоги на поховання та недоотриманої пенсії у зв’язку зі смертю пенсіонера органами Пенсійного фонду України.

Віднині такі виплати здійснюватимуться винятково через банківські установи.

Згадую осінь 1956 року. Тоді я, закінчивши навчання в училищі, вже понад два місяці, майже щодня, як то кажуть, оббивав пороги в нашому пароплавстві. Більшість випускників, кому відкрили візу (а декого, хто ще й не закінчив училища), вже давно забрали на судна, бо тоді (нагадаю, то був 1956-й) пароплавство почало одержувати багато суден, які треба було укомп-лектовувати командами. А ті, що залишилися на березі, зокрема і я, дуже сердилися на… дюка Рішельє, бо він (якщо йти бульваром з боку теперішньої міськради) лівою рукою, в якій тримав сувій, наче показував нам: ось вам віза! І дивитися нам на нього було не тільки образливо, а й навіть непристойно.

Й ось одного дня я прямо запитав інспектора групи суден: чи є в мене надія на візу? «Якщо так хочеш працювати, — сказав він, — то йди на каботажні судна». Тобто ті, що ходять лише у водах Чорного моря. Мені нікуди було діватися, і я погодився.

Владислава Орлинська з Арчепитівки — справжня юна леді: вродлива, граціозна, веселої вдачі із вишуканими манерами. Й не дивно, бо ця сільська двадцятирічна красуня походить з прадавніх родів Лісньовських та Орлинських, від яких, власне, й перейняла найкращі риси характеру.

За сімейними легендами, її далекі пращури, дрібні дворяни, ще 300—400 літ тому в пошуках кращої долі переселилися з Польщі на береги мальовничої річки Кодими. Тут розорювали віковічні степи, сіяли і косили жито, гарно ґаздували, народжували й ростили дітей… Владислава пишається своїм корінням і, як предки, всім серцем прагне розвивати рідну Україну.

Буду я навчатись мови золотої
У трави-веснянки, у гори крутої,
В потічка веселого, що постане річкою,
В пагінця зеленого, що зросте смерічкою…
      Андрій МАЛИШКО.

Не можна сказати, що в нашому Чорноморську не думали зовсім про захист і впровадження державної мови. У 2007-2010 роках навіть діяла відповідна міська програма. І хоч завдання ставилися благородні, як-от «створення належних умов для розвитку української мови та повноцінного впровадження в усі сфери суспільного життя», результати не дуже тішили. Всі розуміли: доки найвищі владні структури не почнуть працювати по-справжньому, не почнуть захищати державну мову, нічого не зміниться.

У статті Вадима Рижкова «Коли не знаходять спільної мови» («День» від 5.02.2021) викладені деякі думки стосовно ро-сійської мови та патріотизму. Автор заторкнув морально-етичний бік проблеми: чи можна забороняти те, що захищене Конституцією? Тема дуже актуальна, адже не так давно й у Львові стався «мовно-пісенний» прецедент. Реакція соцмереж (принаймні, проукраїнського її сегменту) була такою: оскільки у Львові діє мораторій на російську пісню, заборона співати в громадських місцях є виправданою.

Але як же бути з Конституцією? Промосковські «яструби» стрепенулися і пожвавішали. Буде і для них робота, бо дедалі голосніше в соцмережах (а їм більшого й не треба) лунають голоси про повну заборону як російської мови, так і відповідного пісенного продукту зокрема. Кремль задоволено потирає руки: граючи на протиріччях усередині українського суспільства, українізацію легко можна буде згорнути. Принаймні, Південь та Схід України Росія нізащо не віддасть.

(До 70-річчя замітки «Чорноморське сонце»)

Я стерплю, коли мене назвуть поганим літератором,
але не стерплю, коли мене назвуть поганим рибалкою.
             Костянтин ПАУСТОВСЬКИЙ.

Чудовий письменник-романтик і мариніст Костянтин Паустовський запитав молодого літератора-початківця Юрія Бєляєва, який приніс йому на рецензію своє оповідання:

— А скажіть, чи любите ви риболовлю?

— Іноді балуюсь…

— Та яке ж це баловство. Це діло серйозне. Скажу вам по секрету: якби я не мав можливості вудити, я б не зміг писати.

Захисна маска, рукавички, антисептик, дотримання соціальної дистанції, посильні фізичні і психологічні навантаження, вакцинація, — у час розгулу пандемії коронавірусу ці речі стали рятівними для людства.

Інфекціоністи припускають, що захисні маски ми носитимемо і в 2022-у, і в 2023-у. Що буде далі — невідомо. Дехто з песимістів взагалі пророкує, що людство уже не зніме їх ніколи.

У пункті пропуску «Кучурган», повідомляє сектор інформаційної політики Одеської митниці, припинено спробу нелегального вивезення за кордон стародруку церковнослов’янською мовою.

За орієнтуванням УСБУ в Одеській області митники провели поглиблений огляд вантажного автомобіля, яким керував громадянин Молдови. У кабіні водія в одній із ніш під робочим одягом та інструментами вони і знайшли пакет зі старовинною книгою. Стародрук — з металевими застібками і дерев’яною палітуркою, обтягнутий, скоріш за все, телячою шкірою з барельєфним тисненням.

110 років тому, 2 квітня 1911-го, в Одесі вийшов друком перший номер знаменитого гумористичного журналу «Крокодил», що став непересічним явищем в історії журналістики.

У життєписі цього видання — багато яскравих подій і харизматичних особистостей, завдяки яким воно стало дуже популярним.