Переглядів: 470

Її простір — Україна

Жінка-мрія Лариси Дем’янишиної

Час і простір, наповнені змістом національного мистецтва, — такими категоріями мислиш, коли знайомишся з творчістю Лариси Дем’янишиної, художниці южненської щодо прописки, одеської — за живописною школою та професійною ангажованістю й україн-ської — за духом.

Митець у широкому сенсі — це не лише його картини, хоча у них — квінтесенція його особи, хисту, устремлінь, ідей, світобачення, розуму, смаків і просто вміння. Картина — це, за великим рахунком, матеріальна сублімація автора, продовження його «Я», вершина айсберга, яку наша кмітлива душа здатна явити світу зусиллями таланту, інтелекту й волі. За твором — цим інтригуючим явищем — завжди стоїть діалектична істота, реальна людина, яка може викликати захоплення або ж розчарування.

Лариса Дем’янишина приваблює цілісністю своєї натури, природніс-тю, відкритістю, здатністю співпереживати, розділяти вашу радість, що, у сукупності, вмотивовує її творчість, яка йде з глибин єства художниці — «легка, як пір’їнка» (за висловом її колеги Віктора Гоманюка), не поверхова і, водночас, до-ступна. Як спів, мелодія тісно пов’язані з інтонаціями, словом, так і живопис Лариси у своїх витоках, значною мірою, вербальний, літературний, про що свідчить як велика кількість проілюстрованих нею прозових й, особливо, віршованих творів українських письменників, так і станкові картини, навіяні поезією.

Відповідаючи на запитання: що більше визначає її роботу — зовнішній поштовх, наприклад, замовлення, чи внутрішня мотивація, Лариса пояснила: «Я — натура імпульсивна. У Южному з мене сміялися, коли я наприкінці дня, прихопивши етюдник, кудись поспішала і на здивовані запитання відповідала, що хочу спіймати останній промінчик сонця. Це дуже красиво! Я у захваті від краси природи, і мені хочеться зупинити мить. Коли я ще не захоплювалася малюванням, то, пригадую, мій старший брат, на той час студент-математик, ще юнкою брав мене у походи. Ми з ним протилежні, як «інь» та «янь». Як менша йду попереду і любуюся хмаринками десь там, у горах. «Ти під ноги дивися!». А мене аж розриває від захоплення, хочеться, щоб і ті, хто позаду, теж розділили мою радість, замилування. Мабуть, тому я й стала художницею, щоб донести усім моє здивування світом. Мистецтво — це мій спосіб спілкування з людьми. Друге: я дуже люблю хорошу поезію, книги, музику, і це теж дає поштовх на переосмислення засобами образотворчого мистецтва…».

Хочу звернути увагу на те, як Лариса себе позиціонує у переважно російськомовному середовищі півдня України. Знаю її вже два десятки років, ще коли фундували южненську «Просвіту», яку вона впродовж останнього десятиліття незмінно очолює. Залежно від оточення, пані Дем’янишина розмовляла то українською, то російською мовою. Однак у певний момент її природа збунтувалася проти нав’язаних обставинами мовних кліше, і вона повернулася до своїх витоків, дала простір духу, заговорила, як мислила, і тим самим вибудувала власну ідентичність. У цьому не було пози, нічого колючого і викличного, тож оточення прийняло цю переміну. Звернення до рідної мови, «коренізація», не означало розриву з росій-ською культурою, тим більше, що її творили українці також. Та й перші кроки у професійному навчанні робилися російською. Задля справедливості зазначу, що у певний період Лариса вважала російську другою рідною мовою...

«До Одеси мене привела мрія стати саме справжнім художником, — згадує. — А це для мене, малої, означало малювати реалістично, як я бачила уже на той момент у музеях. Тому на пропозицію батьків учитися трохи ближче від дому (Вижниця, Косів, Чернівці, Львів) — категорично відмовилася. У своєму виборі бу-ла впевнена, мо-же, ще й тому, що шкільний учитель малювання закінчив наш, одеський, худграф. Наразі сама дивуюся, як у моїй творчості поступово визрівають й утверджуються декоративні якості, ніби самі по собі. Але це, мабуть, теж не просто так, адже з часом я відкрила для себе красу українського народного розпису, іко-ни, вишивки і вже сама почала мислити лаконічніше, узагальнююче. Мені, наприклад, дуже близька монументально-живописна і графічна система бойчукістів. Хоч зараз, як і колись час від часу біжу, щоб «зловити колір сонячного промінчика...».

У невимушеній розмові ми торкалися різних тем, життєвих смислів, дійшовши такого, на перший погляд майже банального, резюме: у кожної людини є шанс залишитися в пам’яті сучасників і майбутніх поколінь через свій земний шлях і діяння. У цьому контексті Лариса, зокрема, зазначила:

— На продовження нашої розмови про пам’ять після того, як нас не буде фізично, згадала, як на конференції до 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка відомий літературознавець Володимир Сподарець сказав дуже важливі, образні слова, що Шевченкове слово і взагалі Слово — це капсула історичної пам’яті людей. Слово Шевченкове, Лесине, народні пісні, приказки переживають не одне покоління і несуть найважливіше — неперехідні цінності, ніби машина часу, з одних просторово-часових координат в інші.

* * *

Як видно зі сказаного, Лариса Дем’янишина постійно перебуває в орбіті національної культури і, як результат, почала продуктивніше працювати на ниві національного мистецтва. Серед досягнень останніх п’яти років — низка цікавих картин, ілюстрацій та видавничих проєктів.

Нині вона є чи не єдиною серед одеських митців, котрі працюють у вільному розпису акрилом по шовку. Її твори принципово відрізняються від робіт інших майстрів, вирішених, здебільшого, у декоративному ключі, адже стилістика Лариси — синкретична, балансує на грані акварельного живописного письма, графіки і декоративно-прикладного мистецтва. Надзвичайно цікавою є серія робіт у згаданій авторській техніці, навіяних творчістю Лесі Українки і представлених в Одеській національній науковій бібліотеці в експозиційному ряду «Стояла я і слухала весну…» — спершу у 2016-у і тепер, у лютому 2021-го, вже з нагоди 150-річчя від дня народження Лесі Українки.

Особливо захоплюють зображення Мавки: її образи ліричні, мрійливі, одухотворені, здаються неземними й осяяними невидимим внутрішнім світлом. Ці чисті ство-ріння ніби прийшли зі світу первозданного і таємничого. Є така притча: коли Господь створив жінку, первісно Він зробив її неземною істотою, але згодом, подумавши, змінив жіночу природу, надавши їй більше сенсу земного. У нашому випадку через образи Мавок художниця повернула жінку-мрію, яку на зорі зародження людства побоявся впустити у цей світ Творець.

Техніка вільного розпису по шовку, з її легкістю і прозорістю, надзвичайно органічна для по-дібних образів. У цій техніці авторка виробила свою мо-ву, яка враховує властивості мате-ріалу: вона лаконічна, побудована на кількох тональних і колористичних контрастах, а також протиставленні широкої плями і лінеарно вишуканих силуету та дозованих деталей, які надають композиції акцентів. Виникає враження, ніби світлоносна фарба проступає через полотно, насичує й одухотворює його чутливу до дотиків плоть…

Образи, навіяні поетичною твор-чістю Лесі Українки (Лариси Косач), — захоплюючі, її світ безмежний, епоха, в якій жила велика поетеса, — бурхлива, життя її — трагічне. Вона із тих яскравих талантів, чиє гравітаційне поле втягує вас до останку. Ще п’ять років тому Лариса Дем’янишина заявила, що хотіла б глибше зануритися в поетичний світ Лесі. Й ось цьогоріч, на вшанування її ювілею, в Одеській національній науковій бібліотеці художниця представила образ поетеси: романтичний, одухотворений, бароково-народний, душевно теплий — «Барвиста квітка» (повна назва — «Я на вбогім сумнім перелозі буду сіять барвисті квітки...», 2021).

Звернення Лариси Дем’янишиної до циклу «Подорож до моря», безпосередньо пов’язаного з Одесою, подарувало художниці моменти духовного єднання з Лесею Українкою. Серія лінійних малюнків-ілюстрацій до цього циклу, лаконічних, емоційних, стала своєрідним щирим дарунком «Ларисі від Ла-риси»…

Щодо «Барвистої квітки», створеної темперою на полотні, то автор цих рядків із перших уст знає про напружену працю над картиною, багаторазове її переписування, пошуки відповідної колористики, еволюцію стилістики у напрямку від плакатності до помірно живописного рішення. Основний меседж: Лесина душа — своєрідна квітка, що розкривається, даруючи спраглим радість і життєвий трунок. Полотно, окремо представлене в Музеї книги ОНББ, мало переконливий успіх.

Лариса — багатогранна, і зміна матеріалу, форми вираження чи стилістики створює передумови до її творчого зростання, пластичного мислення.

Дещо відступаючи від щойно презентованої картини, а водночас — на підтвердження тези про україноцентричність Лариси Дем’янишиної, нагадаю, що серед останніх її досягнень — багаторічна праця над розкішним альбомом «Україн-ська вишивка. Північно-західне Причорномор’я». І робота над ним триває.

«Є ідея, — каже мисткиня, — нового, розширеного видання, зробити альбом змістовнішим, повноціннішим. Хотілося б охопити всі землі України. У цьому проєкті була задіяна пані Лідія Бебешко з Умані. Вона працює над схемами. Чим вони цінні? Тим, що по них можна вишивати, адже не всі майстрині можуть це робити за фотографіями».

«Недавно побачили світ збірки поезій Сергія Мефодовського та Надії Любки з моїм оформленням, але через карантин заплановані презентації наразі не відбулися, — зауважує Лариса. — Готова до друку збірка поезій для дітей Наталії Чамлай «Киця в білих чобітках» з моїми малюнками. Приємно, що дизайн цих книжок робила моя донька Катерина».

Крім роботи за уявою, значне місце у творчому спадку Лариси Дем’янишиної займає праця на пленері, яка збагачує її колористичну палітру. Тільки впродовж останніх десяти років під час групових поїздок вона побувала в кількох містах переважно північно-східної та східної  Польщі: Краків, Гданськ, Торунь, Хеньчини, Лопушне, Бартошице, Решель, Демброво, Кравчики, а також в Україні – Володимир-Волинський, Львів, Ворохта, рідна Одеса та її околиці, Коблєве та Караліно-Бугаз, які проводили галереї «Ракурс» і «Underground».

Окремої уваги заслуговує й участь мисткині в монументальних проєктах — настінних розписах і меморіальній скульптурі. За її високоідейними ескізами створені пам’ятні знаки Героям Небесної Сотні у Южному та жертвам Голодомору у Доброславі (у співавторстві з К. Степановим). Стилізація виконана з урахуванням особливостей матеріалу (листовий метал), завдяки якому поєднання площини і лінії доповнює об’єм графічною виразністю.

Чарівна якість духовної природи і творчої принадності Лариси Дем’янишиної, мабуть, у її наступності й певному ідеалізмі, про що свідчить таке зізнання: «Все треба робити з врівноваженою світлою душею або, як у Лесі Українки чи Тараса: коли болить душа — роби з ЛЮБОВ’Ю! Ну і професійність ніхто не скасовував! Моя бабуся Марія всю роботу робила з піснею на устах. Для мене це важливо. Вірю, що навіть камінь відчуває і зберігає енергію».

Розмовляв і ділився міркуваннями

Володимир КУДЛАЧ.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net