Те, що нині звичне, доводилося виборювати

Повна назва — Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир. Це щорічне свято (затверджене резолюцією Генеральної асамблеї ООН 1977 року) є символом боротьби за права людини для жінок, проти сексизму та гендерної нерівності і відзначається 8 березня.

Зазвичай «Гендерні студії» збирають чисельну аудиторію — тут завжди цікаво. Ось і цього разу поглянути без стереотипів на улюблене весняне свято, дізнатися більше про його ґенезу та особливості відзначення у різних країнах прийшло чимало люду.

Існує розхожа думка, що 8 березня — радянське свято, «червоний день календаря». Насправді воно прийшло до нас із Заходу і має американське коріння. Масові жіночі протести вперше виникли у США ще за 60 років до революції 1917-го в Росії. Саме 8 березня у 1857 та 1858 роках робітниці низки те-кстильних фабрик вийшли на вулиці вимагати рівних прав з чоловіками та десятигодинного робочого дня. Рух за права жінок стрімко ширився Америкою і Європою на рубежі ХІХ і ХХ століть (детальніше про це дізнаємося згодом з презентації та книжкової виставки).

Атмосфера дружня й демо-кратична. Залишився у минулому стіл із суворою президією, зате є вимушена ознака сьогодення — дотримання вимог карантину. «Ми тут у масках, але я достеменно знаю, що за цими масками — щирі посмішки впевнених у собі жінок, які роблять потрібну й важливу справу — захищають не лише свої права, а й права читачів на доступ до інформації, до знань, до самоосвіти», — зазначила у вітальному слові генеральна директорка ОННБ Ірина Бірюкова.

Зібрання привітала також голова обласної Ради миру, депутатка Одеської облради Таміла Афанасьєва — одна із співзасновниць і надійна партнерка проєкту «Гендерні студії».

За професіоналізм та відданість грамотою Української бібліотечної асоціації відзначено Ліну Арюпіну — заступницю гендиректора з наукової роботи та інформатизації ОННБ.

«У нас чимало висококласних спеціалістів, якими пишається не тільки ОННБ, а й уся бібліотечна спільнота нашої країни. Почесно працювати в такому колі, з такими людьми, як Ліна Володимирівна. Не можу зараз говорити про кожного із 273-х, але кожен з вас, жінка чи чоловік, є неоціненним для бібліотеки», — наголосила під час вручення відзнаки Ірина Бірюкова.

Наше свято набирає обертів. Складні й динамічні музичні композиції натхненно виконали Анна Степанова (саксофон) та Аліна Падалка (фортепіано). Зал аплодує.

Перед концертом Анна Степанова розповіла, що вона — лауреатка міжнародних конкурсів, засновниця і президент єдиного в Україні міжнародного конкурсу саксофоністів «Золотий саксофон». Викладає в Південноукраїнському національному педагогічному університеті ім. К.Д. Ушинського. Її колега — Аліна Падалка — також лауреатка міжнародних конкурсів, провідний концерт-

мейстер того ж педуніверситету. Разом вони грають упродовж останніх трьох років.

Дует виконав твори двох видатних композиторів ХХ століття — шведа Ларса-Еріка Вільнера Ларссона (Концерт для саксофона з оркестром, друга і третя частини) та аргентинця Астора П’яццоли «Танго ескуало» («ескуало» в перекладі — акула). Після віртуозної гри Анни Степанової стереотип про те, що саксофон — чоловічий інструмент, розтанув, як березневий сніг.

Але повернімося до книжок. Світлана Герасимова, провідний бібліограф відділу соці-ально-культурної діяльності ОННБ, у своїй доповіді про виставку «Я — покоління рівності: реалізація прав жінок», підготовлену колегами з науково-довідкового відділу, ознайомила із сучасними актуальними гендерними дослідженнями, які стануть у пригоді тим, хто цікавиться історією боротьби жінок за права і бажає поглибити знання та розуміння теми гендерної рівності.

Серед експонатів — настільний календар на 2021 рік «Українські жінки ХХ століття», який випустив Інститут національної пам’яті. Тут історії жінок, котрі у різний спосіб вплинули на становлення та розвиток української державності або зробили вагомий внесок у розвиток нашої науки, культури, освіти чи мають інші визначні досягнення. Героїнь календаря об’єднує громадянська проукраїнська позиція, це, здебільшого, активістки жіночого руху, правозахисниці та політичні діячки, які виборювали право відбутися і ставали взірцем для інших. Кожен місяць у календарі присвячений одній персоналії, серед них — політик Олена Левчанівська, освітянки Христина Алчевська й Софія Русова, військова Софія Галечко, громадські діячки та письменниці Дніпрова Чайка, Олена Теліга, Марія Бачинська-Донцова.

А ось і обіцяний сюрприз — унікальна фотовиставка «Я жінка, і я — профі». Форма екс-позиції — незвична: учасниці розвішали свої світлини за допомогою прищіпок для білизни на мотузки. Вийшло душевно й по-домашньому, як в одеському дворику, де і себе покажеш, і на людей подивишся. На знімках — чарівні, часом несподівані образи працівниць нашої книгозбірні за улюбленою роботою, і не тільки. З фантазією та креативом у наших усе гаразд! Є світлини серйозні й безтурботні — на роботі, в чудових старовинних інтер’єрах бібліотеки, з подругами, з малечею в родинному колі, з домашніми улюбленцями (де коти переважають), на березі моря і в снігу, в чарівних закутках теплого південного міста, в подорожах — усього не перелічити, бо краще раз побачити.

«Мені приємно, що ідею фотовиставки «Я жінка, і я — профі» підтримали та розвинули, що ви залюбки ділитеся своїми креативними знімками, що другий рік поспіль ми влаштовуємо це свято та бачимо зростання інтересу до нього. Я хочу, щоб Одеса й Україна побачили ці світлини, побачили, наскільки важливою є праця бібліотекарки. Це сьогодні наша професія вважається однією з найбільш жіночих, але те, що в наші дні звичне й буденне, не так давно було недосяжним для жінок і за це доводилося боротися. Будете здивовані, але в ОННБ, історія якої налічує майже два століття, попервах працювали винятково чоловіки. Лише 1883 року на службу до бібліотеки була прийнята перша жінка — Мальвіна Миколаївна Пфейфер, яка виборола це право й трудилася тут до 1906-го. З її портрета і починається експозиція. А нині у нашій книгозбірні жінок понад 90%, і ми будуємо цей світ, спілкуємося, дружимо й живемо тут інколи більше, ніж у власних родинах, це треба визнати. Тож вітаю зі святом, моя бібліотечна родино! Зі щирою любов’ю та щирою повагою — Ірина Бірюкова».

Володимир ГЕНИК.