Переглядів: 509

Незворотний процес, або Про одеський та інші мовні фронти

Мовний закон — у дії. Ки-плять пристрасті, але, схоже, все недаремно — є вже й результат. Причому позитивний. Корінний одесит Сергій Бригар, який нерідко засмучував багаточисленних шанувальників негативною (хоч і стовідсотково правдивою) інформацією, дедалі частіше радує оптимістичними дописами.

Як ось таким: «Повертаюся сьогодні додому, заходжу в «Сільпо» (Одеса, вул. Довженка, 4) і відразу ж складається враження, що живу в нормальній, українській Україні: ВСІ касири обслуговують ВСІХ клієнтів українською мовою! Жодних винятків — УСІ! Спеці-ально пройшовся, послухав. Як насправді мало потрібно, щоб змінити ситуацію — просто не мовчати! Поки що в мережах до мене дослухаються без жодних питань. Я навіть скарг не пишу — просто ставлю до відома керівництво і прошу усунути проблему...».

І якщо пости Сергія Бригаря я читаю з 2018-го, то з Іриною Медушевською у соцмережах ми «перетнулися» зовсім недавно. Виявляється, вона — ще той боєць! Знайомий киянин, людина не без гумору, дав одеситці досить високу оцінку: «Ну справжній Нельсон Мандела в спідниці... Молодець!». А втім, що я про неї розповідаю? Краще дати слово самій Ірині:

«Я тут пару часов назад пост наваяла, как в магазине продавец приказала мне (именно приказала!) говорить по-русски — и это на моё обращение к ней на украинском. Комментов — тьма! И тут заходит в мой профиль хозяйка самого известного в Одессе паба на Дерибасовской… В ходе диалога меня оскорбляет и пишет: «Не приходи больше, а увидишь меня на улице — не здоровайся... Ты этими провокациями вызываешь не любовь к украинскому языку и культуре, а только ненависть. И в первую очередь — к себе...». Говорить соловьиной, оказывается, провокация? Интересно, на каком языке в этом пабе официанты и бармены обслуживают гостей? Дело перехода на мову долгое, тут с разбегу никак нельзя… Только личным примером, только со спокойной выдержкой можно постепенно овладеть украин-ским в Одессе! А Одесса — это Украина! Крапка!».

Як бачимо, проблеми є... І було б дивно, якби Одеса, про яку її корінний мешканець Павло Ковальов десять років тому писав статтю-застереженя «Вільне місто та загроза мракобісся» («День», 22.02.2011), українізувалася легко і без опору. У згаданому матеріалі навіть назви розділів були красномовними: «Полігон для українофобів створено» та «У передчутті великого вибуху...». Цікаво: російські неонацисти, про яких писав Ковальов, вони вже покинули Одесу? Може, асимілювалися за цей час? Чи всі, як один, перевиховалися, стали демо-кратами? Великий вибух, про який попереджав інтуїтивний Ковальов, усе ж таки, стався. Щоправда, поки що в Севастополі, Луганську, Донецьку... В Одесі могло б бути те ж саме, якби не героїчний опір проукра-їнських містян. Тому спротив бодай якоїсь частини проро-сійських одеситів і тепер є неминучим. Про це з болем пише Жанна (одеситка у другому поколінні):

«Ну от, і мені вже заборонили розмовляти в магазині рідною мовою. В моїй Одесі! А ще мого знайомого висадили з таксі за те, що розмовляв українською. Йому таксист так і сказав... І категорично відмовився везти далі. На мою сестру накричав відвідувач дорогого ресторану на Дерибасівській за те, що вона розмовляла українською по телефону, а йому (сидів за сусіднім столиком) ця мова заважала...».

І хоч це було ще до офіційного запровадження закону, інформація Жанни лише підтверджує мою тезу, що в Одесі не так потрібні мовні квоти, не так українізація шкіл, як «точкові», але системні, послідовні арешти і «посадки» російських неонацистів. А про те, що Павло Ковальов у 2011 році був правий і що одеські шовіністи-мракобіси нікуди не поділися, в Одесі не знає хіба що ледачий. Але СБУ наразі ніхто не надихнув на системну роботу.

А варто б, адже народ по-стійно сигналізує. Зокрема, згаданий уже Сергій Бригар пише:

«Українофоби впевнені у своїй безкарності. Я неодноразово спостерігав за їхньою реакцією в ті моменти, коли ро-змови російсько-шовіністичного змісту переривалися людьми з твердою українською позицією. Шовіністи не зляться! На їхніх обличчях завжди домінує одна емоція: здивування. Їх дуже і дуже дивує, що абориген взагалі посмів відкрити рота... Мовляв: «Стоп. Что-то здесь не то... Почему это ты не боишься?». Розумієте, в чому справа? Вони впевнені, що спротиву не буде!».

Думаю, мудріше підтримати не тих, хто руйнує державу, а тих, хто намагається її зберегти. Тому СБУ відмороженими нациками-українофобами повинна б займатися. Ковальов що — даремно статтю писав?

А поки що доводиться сподіватися на активність небайдужих.

До речі, підтримка Медушевській не забарилася:

«Не подобається їм українська? Тоді нехай в ірландському пабі глаголять ірландською! До речі, з мовою у цій країні приблизно, як у нас: володіють нею лише 15% ірландців, а розмовляють — лише 3%».

У зросійщеній Одесі ситуація з мовою близька до ірландської: 6% україномовних і 15% двомовних. Загалом же по Україні з цим набагато краще: українською розмовляють 48,3% громадян, російською та українською однаковою мірою — ще 23,7%. Отже, разом набирається 72%. До того ж, далеко не всі російськомовні поділяють кремлівські «хотєлкі». Я ж недаремно цитую всі пости мовою оригіналу. Серед російськомовних — багато наших друзів!

Один з мешканців причорноморської перлини так описує ситуацію: «В Одессе живут представители 114 национальностей, и только «исконно русские, коренные одесситы в 25-м поколении» все стонут и стонут... Никто больше не возмущается!».

Активістів підтримують люди з інших регіонів: «Навіть у Слов’янську та Святогірську крига скресла — вже нормально заговорили, а в Одесі чомусь досі суперечки…». Або: «У нас, у Дніпрі, все нормально! В магазинах люди охоче українською спілкуються!».

Емоційно описує процес власної українізації харків’янка Ірина Вовк:

«Я на улице пока ещё не говорю, а вот моя знакомая взяла и решительно перешла на украинский. И это в нашем русскоязычном Харькове! Уже год, как перешла. Я с ней по-русски, а она мне — на мове. Я не привыкла еще, но охотно учусь... Зато какой кайф потом на кассе отвечать по-украински или, скажем, заказывать такси. Я просто кайфую — это же так приятно!».

Завершив дискусію Ігор Федорчук з Миколаєва, причому з неабияким оптимізмом: «Крок за кроком, крапля по краплі прийде до нас рідненька, співуча... Це процес незворотний!».

Сергій ЛАЩЕНКО.
м. Львів.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net