№ 18-19 (22237-22238) четвер-субота 11-13 березня 2021 року

У середу, 10 березня, українські та американські полі-тики, експерти, дипломати і громадські діячі у рамках Київського безпекового форуму презентували «12 пунктів стратегічного партнерства США та України», повідомляють «Букви» (https://bykvu.com/ua).

Передусім, українські та американські діячі звернулися до урядів Сполучених Штатів та України з рекомендаціями щодо порядку денного партнерства двох держав.

9 березня 2021 року біля пам’ятника Т.Г. Шевченку в Одесі

Традиційне покладання квітів чільними особами чинної обласної та міської влади, представниками, як віддавна заведено говорити, громадськости…

Оркестр, Державний Гімн України… А ще від тієї ж нечисельної громадськости з-під Державного Прапора — актуальні гасла «Слава Україні!», «Слава нації! — Смерть ворогам!», «Україна — понад усе!»…

Молебень, здійснений ієрархами Православної церкви України…

Кілька виступів декого з тих, котрі з року в рік приходять сюди на поклін до «свого Тараса»… Читання його віршів.

Спогад поета Станіслава Стриженюка, безпосереднього учасника подій, про історію встановлення цього пам’ятника — історію, хоч і не вперше розказану тут, але завжди інформативну й цікаву, бо все на світі забувається, навіть те, як за совка люди ходили до Тараса Шевченка під прицілом злісних поглядів та фотооб’єктивів сторожових псів імперії. Забувається навіть те, до чого, власне, закликав нас усіх Тарас Шевченко.

За результатами 2020 року у більшості громад Одещини спостерігається покращення фінансових показників, каже Олеся Голинська, радниця з питань муніципальних фінансів та управління регіонального офісу Програми «U-LEAD з Європою».

Найбільший прорив тут показала Яськівська територіальна громада, піднявшись у загальноукраїнському заліку на 43 позиції (із 197-го на 154-е місце).

Кілька вихідних днів поспіль призвели до того, що святкові, тобто пусті, новини відтіснили важливі політичні новини на задній план. А проте, перед вихідними відбулися події, що вимагають пильної уваги й осмислення.

Вашингтонський обком діє

5 березня почався реальний наступ на корупцію в Україні і на політичну систему, яка цю корупцію породжує і підтримує. Наступ почався не в Києві, а у Вашингтоні із заяви глави Держ-департаменту Ентоні Блінкена про те, що Ігор Валерійович і члени його сім’ї внесені до санк-ційного списку. Їм заборонений в’їзд до Сполучених Штатів. Операції з активами осіб під санкціями неможливі за звичайними процедурами. Але історія на цьому не закінчується. У зв’язку з діями осіб, підозрюваних у корупції, в США будуть порушені кримінальні справи.

На початку березня на засіданні колегії Міністерства освіти і науки України були представлені результати дослідження «Що думають про якість роботи школи і якість освіти директори шкіл, учні, їхні батьки та освітні експерти».

«Директор школи є управлінцем, а отже й відповідальним за все, що відбувається в закладі, зокрема щодо результатів, яких досягають учні та вчителі. Однак реальність інша: лише 32% директорів вказали на свою вирішальну роль у забезпеченні якості освітньої діяльності школи, а 39% взагалі переклали її на вчителів. Отже, у школах потрібно дійти спільного розуміння якості освіти, визначивши стратегічну функцію директора як партнера вчителя, учнів, їхніх батьків в освітньому процесі», — зазначив голова Державної служби якості освіти України Руслан Гурак.

Інтригу з оголошенням імен лауреатів найпрестижнішої премії України — Шевченківської — цьогоріч тримали до останку: комітет, на якого покладено функ-цію обирати найдостойніших з-поміж літераторів, митців і журналістів, оголосив своє рішення саме в день народження Тараса Григоровича.

Переможцями у номінаціях названі:

«Література» — Оксана Луцишина, письменниця — роман «Іван і Феба»;

Дивлюсь з горба: неначе на долоні
Село у тремкім досипає сні.
Дрімає тиша ще на оболоні —
Хотілося вже розбудить мені.

Спогади остарбайтерки

Одну з неприкрашених історій Другої світової війни «писали» своєю рабською працею, потом та кров’ю мільйони остарбайтерів — молодих дівчат і хлопців, яких фашисти вивозили на примусові роботи в Німеччину. Масштабне використання робітників з України розпочалося 1942 року і тривало до 1945-го.

Колишня остарбайтерка Надія Григорівна Нагасюк з Вишневого, яка 15 березня святкуватиме 95-річчя, прожила довге і важке життя.

Україна відзначила річницю вже другого «зеленого» прем’єра. Черговий рік повної некомпетентності в управлінні країною, свідомої антисоціальної політики, зубожіння українців і розвалу економіки, провалу в боротьбі з коронавірусом. Річниця цинічних корупційних «схем» влади на людському горі. Ось головний підсумок спільної діяльності нинішнього Кабміну, «зеленої» монокоаліції у ВР і президента. Про це пише на своїй сторінці у Facebook політолог Дмитро Корнійчук.

Найцинічніше, додає експерт, що влада з чесними очима продовжує розповідати: в країні все добре. І тарифи нібито знижуються, і ціни на продукти не збільшуються, і зарплати-пенсії підвищуються, і вакцини від коронавірусу повно, й економіка зростає. Людям, загнаним за межу бідності, «чорне» називають «білим». Цілковитий театр абсурду. Українці остаточно переконалися: на «зелену» владу надії нема. Більше того, в перспективі — тільки продовження епохи бідності.

Математик за освітою, людина з чималим досвідом роботи в комерційних структурах, батько трьох дітей — це якщо зовсім коротко про директора Одеського обласного комунального підприємства «Видавництво «Чорномор’я» Олександра Володимировича Парамоненка (на знімку), який уже більше шести років на цій керівній посаді.

«Чорномор’я» — наш багаторічний партнер, адже друк газети — то невід’ємна ланка досить складного редакційно-видавничого процесу, інтелектуально, технологічно та й фінансово затратного, який сьогодні практично повністю перейшов на «цифру». Ми разом переживали відносно спокійні часи і час економічної розрухи в країні, за якої намагалися встояти…І нині дуже непросто, але ми маємо перспективу й надалі працювати, бути корисними людям, громаді.

Технології, що з кожним роком розвиваються та стають розповсюдженішими й доступнішими, вже захопили світ. Але гаджети та смарт-технології, націлені на покращення життя своїх користувачів, несуть й нові загрози та небезпеки. Як же їх уникнути?

Інтернет-безпека — поняття складне та багато-гранне. Адже небезпеки можуть бути як технічними, так і психологічними, вони дуже відрізняються за своєю сутністю, та шкоду завдають однаково тяжку.

Шахраї створюють сайти, які дуже схожі на сайти відомих кампаній, і розміщують оголошення на зразок: пройди опитування та отримай грошову винагороду або пройди опитування та візьми участь розіграші iPhone.

Завдання просте: потрібно відповісти на 5—10 нескладних запитань. Суть запитань: оцінити рівень сервісу, вказати товари чи послуги, яким ви надаєте перевагу, зазначити вік, стать тощо.

Учителька початкових класів Гвоздавського НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів —дитсадок» Тетяна Сергіївна Тоніна добрий десяток літ навчає дітей людяності та сіє поміж ними добре, вічне, мудре. Щедро засіває в душі малюків перші зерна знань, поваги, справедливості, які допоможуть знайти їм правильну дорогу в житті.

Сільська вчителька Нової української школи походить з простої родини. Тетяна Тоніна (дівоче прізвище Сирота) з’явилася на світ Божий 1988 року в славному місті Гайворон, що на Кіровоградщині. У перший клас пішла на Миколаївщині, коли її родина переїхала в село Сирове, а дев’ятирічку закінчувала вже на Одещині, в нашій Іванівці. З дитинства допитлива Тетянка визначилася зі своєю майбутньою професією. Коли її перша вчителька запитала, хто ким мріє стати, дівчинка відверто сказала: як ви — вчителькою, бо хочу бачити радісні й щасливі дитячі очі.

Жінка-мрія Лариси Дем’янишиної

Час і простір, наповнені змістом національного мистецтва, — такими категоріями мислиш, коли знайомишся з творчістю Лариси Дем’янишиної, художниці южненської щодо прописки, одеської — за живописною школою та професійною ангажованістю й україн-ської — за духом.

Митець у широкому сенсі — це не лише його картини, хоча у них — квінтесенція його особи, хисту, устремлінь, ідей, світобачення, розуму, смаків і просто вміння. Картина — це, за великим рахунком, матеріальна сублімація автора, продовження його «Я», вершина айсберга, яку наша кмітлива душа здатна явити світу зусиллями таланту, інтелекту й волі. За твором — цим інтригуючим явищем — завжди стоїть діалектична істота, реальна людина, яка може викликати захоплення або ж розчарування.

Лариса Дем’янишина приваблює цілісністю своєї натури, природніс-тю, відкритістю, здатністю співпереживати, розділяти вашу радість, що, у сукупності, вмотивовує її творчість, яка йде з глибин єства художниці — «легка, як пір’їнка» (за висловом її колеги Віктора Гоманюка), не поверхова і, водночас, до-ступна. Як спів, мелодія тісно пов’язані з інтонаціями, словом, так і живопис Лариси у своїх витоках, значною мірою, вербальний, літературний, про що свідчить як велика кількість проілюстрованих нею прозових й, особливо, віршованих творів українських письменників, так і станкові картини, навіяні поезією.

Як часто ми чуємо слова «нечоловіча» або «нежіноча» професія. Ця гендерна ди-скримінація проникла в усі сфери нашого життя і стала буденністю. «Нечоловіча професія?» — фотовиставка, що демонструє: фах не має статі.

Ця виставка відкрилася напередодні весняного свята 8 Березня в Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М.С. Грушевського у рамках проєкту «Татохаб». Головна мета заходу — подолати стереотипи суспільства про так звані жіночі й чоловічі професії. Як зазначає сама фотографка Марина Шестакова, експозиція засвідчує те, що чоловіки мають право працювати у сферах, які досі вважалися суто жіночими.

Міжнародний жіночий день з «Гендерними студіями»

Весна, сонячне 4 березня 2021-го. У подвір’ї Одеської національної наукової бібліотеки розквітли підсніжники, а у великому залі працівники книгозбірні разом з читачами відзначали Міжнародний жіночий день/International Women’s Day.

Мовний закон — у дії. Ки-плять пристрасті, але, схоже, все недаремно — є вже й результат. Причому позитивний. Корінний одесит Сергій Бригар, який нерідко засмучував багаточисленних шанувальників негативною (хоч і стовідсотково правдивою) інформацією, дедалі частіше радує оптимістичними дописами.

Як ось таким: «Повертаюся сьогодні додому, заходжу в «Сільпо» (Одеса, вул. Довженка, 4) і відразу ж складається враження, що живу в нормальній, українській Україні: ВСІ касири обслуговують ВСІХ клієнтів українською мовою! Жодних винятків — УСІ! Спеці-ально пройшовся, послухав. Як насправді мало потрібно, щоб змінити ситуацію — просто не мовчати! Поки що в мережах до мене дослухаються без жодних питань. Я навіть скарг не пишу — просто ставлю до відома керівництво і прошу усунути проблему...».

«Чорноморські новини» щиро радіють новодруку відомого прозаїка, давнього друга й автора нашої газети Василя Полтавчука «Таємниці амурних історій» (Одеса, «Астропринт», 2020), що увібрав як свіжі, так і вже опубліковані, зокрема й на шпальтах «ЧН», оповідання про любов — почуття (цитуємо з анотації) «одвічне і щораз нове, яке окрилює людину, вивищує її над буденністю, утверджує в ній віру в непроминальність краси єднання закоханих сердець». Ідеться в книжці і про те, як зрада любові переростає у зраду людиною самої себе, стає джерелом душевних потрясінь і трагедій.

Нижче ж, шановні наші читачі, пропонуємо вашій увазі передмовне «Слово про книгу Василя Полтавчука «Таємниці амурних історій».

Суботнього вечора в обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М.С. Грушевського відомий кінорежисер, голова правління Одеського відділення Національної спілки кінематографістів України Ярослав Лупій показував свій давній фільм (2001 рік) «На полі крові. Aceldama» — за мотивами творів Лесі Українки на біблійну тематику.

Через півтора століття після народження Лесі Українки ми все ще у великому боргу перед нею. Перед усім тим, що вона зробила для України, і перед її пам’яттю теж. Понад те, ми дуже погано знаємо її творчість, а відтак не завжди розуміємо, що вона хотіла сказати нам. Що вона хотіла донести не так до сучасників (хоч саме до них — передовсім), як ще більшою мірою наступним поколінням. І до нас, нинішніх, теж. Без сумніву, Леся Українка має сказати нам набагато більше, ніж можемо собі уявити.