Феномен «культури скасування»

Як усе починалося?

Впливовий продюсер Голлівуду (фільми «Кримінальне чтиво», «Володар кілець», «Дуже страшне кіно» тощо), неодноразовий лауреат премії «Оскар». Про нього кажуть: «Людина, що змінила світове кіно, яке тепер від нього відвернулося».

Мова — про Харві Вайнштейна. Газета New York Times у 2017 році опублікувала результати свого розслідування, яке зчинило гучний скандал навколо культового кіномитця. Десятки випадків сексуального домагання з його боку, вчинених упродовж десятиліть, сколихнули суспільство. На підтримку жертв насилля в інтернеті завірусився хештег #MeToo, під яким жінки могли поділитися своїм гірким досвідом. Так понад 80 жінок звинуватили Вайнштейна у сексуальних домаганнях. Відтак успішний 67-річний голлівудський продюсер перетворився на відщепенця. Суспільство його «скасувало».

Що ж означає бути «скасованим»?

«Скасована» людина, звичайно ж, не зникає буквально — її просто заносять у чорний список користувачі соціальних мереж. Через це вона втрачає передусім свою аудиторію (підписники, фанати), далі від неї відмовляються рекламодавці, бренди, руйнується кар’єра, втрачаються гроші, а найголовніше — повага. У такий спосіб громадськість притягує до відповідальності ме-дійну персону за моральні, соціальні чи правові порушення. Якщо коротко, то це означає, що в інфопросторі та суспільстві загалом такої людини більше не існує.

Здавалося б, «культура скасування» — прекрасний спосіб притягнути до відповідальності винних. Але не так усе солодко. Саме з розвитком технологій та інтернету «скасування» почало набувати масовості й стало доступним для кожного. Адже десятки років тому воно також існувало, але застосовувати його у житті було важко. Зараз же — це дуже просто.

Зворотний бік медалі

Аби потрапити до списку «скасованих», потрібно вчинити щось справді негативно шокуюче та серйозне. Утім, це не завжди так. «Культура скасування» зручно розташувалася на майданчику соціальної мережі «Твітер» за допомогою розповсюдження хештегів та дописів її користувачів.

Приводом для «скасування» неодноразово ставав необережно написаний твіт, жарт, притягнуті за вуха звинувачення або слова, які людина сказала десятки років тому. Чому? Це можна пояснити завдяки дослідженню з Бейханського університету в Пекіні. Промо-ніторивши пости китайської платформи «Weibo», науковці дійшли висновку, що емоції розповсюджуються мережею нерівномірно: радість є швидшою за сум і гидливість, а найшвидшою емоцією виявився саме гнів. Він, у свою чергу, спричиняє ланцюгову реакцію, якою користувачі заражають одне одного. Тому одна людина, якій щось не сподобалося, легко може запустити конвеєр під назвою «публічне засудження». До певної міри «культура скасування» через надмірну злість з боку користувачів перетворилася на ще один спосіб цькування в інтернеті.

Конкретний приклад

Популярна YouTube-блогерка Дженну Марблс улітку 2020-го була засуджена за розважальне відео 10-літньої давнини. Дівчину, канал якої налічує понад 20 мільйонів підписників, звинуватили в расизмі через ролик, у якому вона пародіювала реперку Нікі Мінаж (Дженна використала автозасмагу, за що й отримала звинувачення у блекфейсі). Через булінг та погрози Марблс закрила всі старі відео та покинула свій канал.

Таких прикладів існує безліч. Під «скасування» потрапляють не тільки медійні персони, а й бренди, книги та фільми.

«Культура скасування» в Україні

В Україні випадків «скасування» менше, ніж на Заході. Гучним прецедентом із недавнього «скасуванням» медійної особи є історія, що трапилася з українською телеведучою, яка проживає в Росії, Регіною Тодоренко. Під час інтерв’ю вона сказала, що не розуміє жінок, які розповідають про домашнє насилля. «А що ти зробила, щоб він тебе не бив?» — заявила теледіва. Це викликало настільки потужну хвилю обурення у соцмережах, що кілька брендів розірвали з Тодоренко рекламні контракти, а журнал Glamour позбавив її премії «Жінка року». Сама ж Регіна вибачилася, записавши відеозвернення, та пожертвувала кошти в благодійний фонд «Насиллю — Ні!», таким чином виправдавши себе.

Чи існують межі?

По кілька разів на рік запускаються нові хвилі «скасувань». Під удар уже потрапили відомі особи: ведучий Джимі Фелтон, якого звинуватили за скетч 20-річної давнини, де той пародіював темношкірого коміка Кріса Рока; музиканта Joji намагалися «скасувати» через його іро-нічного персонажа Filthy Frank, якого вважали расистським; Кріса Еванса засудили за підтримку сіонізму тощо.

На тлі цих подій користувачі поділилися на дві групи: за та проти «скасувань». На «культуру скасування» масово полилася критика. Блогерка Наталі Вінн у ролику на власному YouTube-каналі засудила феномен цієї культури, прокоментуваши це так: «При «скасуванні» знаменитості її вина завжди вважається вже доведеною, але цим дуже часто зловживають. Учинок «скасованого» часто стає абстрактним. Так, пародія на Ніккі Мінаж перетворюється у створення расистського ролика. Незабаром люди перемикаються із вчинків «скасованого» й починають атакувати його особистість, підміняючи оригінальну тезу на свої ідеї».

«Культура скасування» викликає багато питань і суперечностей, тож дуже важливо не за-блудитися у сучасному інформаційному просторі й тверезо оцінювати все, що вас оточує.

Анастасія ГИЖИЦЯ.
студентка факультету журналістики, реклами
та видавничої справи ОНУ ім. І.І. Мечникова.