Світло крізь драму

Вустами своїх героїв поетеса закликає читачів мислити і бути духовно сильними та стійкими.

Якщо проаналізувати репліки головних драматичних образів, то можна створити певний духовний заповіт, який вона передала нам, читачам.

Її героїня — віща діва Кассандра з однойменної драми — у розмові з братом Деїфобом проголошує: «Над всіх старших найстарша Правда, брате». Цареві Ономаю, який хоче взяти її за дружину і водночас використати віщий дар проти ворога, відповідає: «Герой користі не шукає зроду». Коли ж ахейці дарують троянцям сумнозвісного коня, попереджає: «Дурно не дає дарунків ворог». На жаль, Кассандру люди не чують, адже, як відомо з давньогрецьких міфів, бог Аполлон покарав її так, щоб ніхто не вірив її прорацтвам.

Мудрі слова чарівника-віщуна згадує головний герой «Осінньої казки» Лицар:

Хто визволиться сам, той буде вільний,
Хто визволить кого, в неволю візьме.

Однією з улюблених тем Лесі Українки є мистецтво. Драми «Оргія», «У пущі» хвилюють читача важливим питанням взаємозв’язку митця і суспільства.

Митець Антей із драми «Оргія», грек за походженям, не бажає продавати свій хист римлянам-завойовникам. Учневі Хілону, який не хоче жити в бідності, як учитель, і йде від нього до латинської школи Мецената, він каже:

Бач, спів, музика й слово — мій зарібок,
Та хист мій я таки ціную вище,
Ніж тії гроші, що приходять з нього.

Роздуми про мрію та хист втілені в образі головного героя Річарда із драми «У пущі». «Хай згине світ, а хист хай буде» — це улюблене прислів’я скульптурського гурту у Венеції, де навчався митець. Пуританська громада, до якої приїхав Річард, не сприймає молодого скульптора. Він ліпить статую жінки. Люди ж нещадно розбивають зліпок. Не пуща природна засмучує і лякає Річарда, а те, що «тут між людьми ростуть лихії терни». Не сприйнятий ні рідними, ні громадою, він каже: «Я ніколи невільником не стану в себе в хаті» — і йде від усіх. Роздуми про мрію його не полишають до кінця драми: «Певне, в світі ніхто живий без мрії не прожив».

Енергійний та рішучий Річард на початку твору, втілюючи свій задум, переживає внутрішню боротьбу і в кінці стає вимученим та безсилим. Антоніо, колишній вчитель, пояснює ж йому:

Життя і мрія в згоді не бувають
І вічно борються, хоч миру прагнуть.
А в скутку боротьби — життя минає,
А мрія зостається. Се ж то й значить:
Хай згине світ, а хист хай буде.

Неофіт-раб із драми «В катакомбах», шукаючи у християнстві справедливості й рівності між людьми, виголошує Єпископу, що людині «…мало самого хліба й слів, їй треба волі». Майстерна побудова діалогів між Єпископом та Неофітом-рабом, смислове навантаження на кожному слові показує, що інколи релігію перетворюють на ідео-логію як засіб маніпулювання людьми.

Тема волі є однією із найяскравіших у творчості Лесі Українки. Так, співець Елеозар із драматичного твору «У полоні» промовляє до поневоленого єврейського народу, який працює на Вавилон:

Терпіть кайдани — то несвітський сором,
Забуть їх, не розбивши, — гірший стид.

Незабутньою є давньоєврейська пророчиця Тірца із драматичного твору «На руїнах». Ходячи знищеним і поневоленим Єрусалимом, вона за-кликає людей єднатися, працювати та відбудовувати зруйноване. Вогнем і холодом свого слова будить їх:

Хто раб? Хто подоланий? Тільки той,
Хто самохіть несе ярмо неволі.

Але люди люто проганяють пророчицю, прирікаючи себе на довге рабське існування.

Непростим є образ Меріам із драми «Одержима», яка не здатна зрозуміти, як люди могли допустити, щоб Месія кривавий викуп дав за їхні душі. Героїня свідомо жертвує своїм життям. Як відомо, цю драму Леся Українка творила біля смертельно хворого друга Сергія Мержинського. Потім Іванові Франку вона писатиме у листі: «Якби мене хтось спитав, як я з того всього жива вийшла, то я б теж могла відповісти: «я з того створила драму».

Як зазначає Ярослав Поліщук, «Трагізм виявляє загальний, родовий, уселюдський, інтертекс-туальний шар творчості Лесі Українки», хоча свої драми письменниця ніколи не називала трагедіями. Можливо, тут доречно згадати про поняття «катарсис», коли втілення конфлікту, емоція потрясіння не пригнічують своєю безвихідністю, а «очищують» глядача чи читача. Про це ще писав Арістотель, наголошуючи, що трагічне очищує людину, звільняє від поганого.

Заглиблюючись у розмови головних героїв Лесиних драм, уважний читач пізнає душевні нюанси, вчиться мислити. А саме цього мисткиня найбільше і прагнула. В одному з листів до Ольги Кобилянської вона тривожилася важливим — «щоб театр і у нас, як у інших народів, розширював наш розумовий виднокруг, освітлював ті питання, що турбують душу інтелігента наших часів».

Орієнтуючись на найкращі зразки світових драматургів, Леся Українка створила свою неповторну драму з майстерними діалогами, монологами, смисловими навантаженнями на кожному слові, з тонкою драматизацією, в якій є боротьба ідей, характерів.

Герої Лесиних драм продовжуть жити віками і просвітлювати нас.

Адже в їхніх словах втілена глибока думка, якась невидима духовна сила, яка щоразу воскресає, коли читач поринає у дійство.

Улюбений образ Мавки, який найчастіше оживає в уяві читача та на сценах театрів, і досі промовляє нам про сокровенне:

Ні! Я ще жива! Я буду вічно жити!
Я в серці маю те, що не вмирає.

Ірина ТОМА,
член НСПУ.

Ірина ТОМА

Лесина пісня

Лесина пісня у серці моєму ожила —
Мавка чарівно мені наспівала любов.
Світлом летіла вона, стоголоса й стокрила,
Вільною птахою без перепон і оков.
 
Світом ширяла і душі людські ворушила,
Сіяла квіти, мов зорі, вона у лісах.
Мрії сплітала барвисті, в яких була сила.
Греблі гатила, коли потрапляли на шлях.
 
Лесина пісня — то ніжна, мрійлива сопілка,
Що виграває, немов чарівлива весна.
А то — мов доля примхлива, відірвана гілка,
В душу вростає так щемко й надовго вона.
 
Лесина пісня сягає думки і простори
Й ніби гукає: «Прокинься, послухай, агов!».
Дякую, Лесю! Що з нами співаєш-говориш
Про найсвятіше — про волю людську і любов!