Довгограюча новина

Є рішення РНБО України про застосування санкцій в рамках опору агресії. Санкції діють із 2014 року, коли ця агресія почалася, і застосовні до тих, хто з-за кордону її здійснює. До українських організацій та фізичних осіб положення про такі санкції не стосуються. Але є виняток. Цей виняток — тероризм і сприяння терористичній діяльності на території нашої держави в інтересах ворога.

Чи можна вважати терористичною діяльністю поширення ворожої пропаганди через засоби масової інформації? Очевидно, так. Така пропаганда деморалізує армію і населення, завдає навіть більшої шкоди, ніж обстріли з людськими втратами на лінії фронту. Але є одне «але». Для юридичної чистоти аргументів слід офіційно визнати, що Україна перебуває в стані війни з Росією, а громадяни України, які співпрацюють з окупантами, підлягають суду як колабораціоністи.

Уявляєте, яку кількість підозр за тяжкими статтями Кримінального кодексу належало б оголосити вищим посадовим особам, обранцям народу і найбагатшим людям країни в цьому випадку? Калькулятор зламається. Одне слово, як і в боротьбі з корупцією, підозрюваних доводиться висмикувати навмання і призначати винних, гадаючи на кавовій гущі. Санкції до формального власника компаній (куди, в тому числі, входять телеканали) народного депутата Тараса Козака застосовані, з одного боку, обґрунтовано, з іншого боку — довільно. І через причини, що мають відношення до тероризму тільки на перший погляд.

На трьох майданчиках ТБ, пов’язаних, як тепер висловлюються, з Віктором Медведчуком, у великих дозах справді була присутня ідеологічно забарвлена кремлівська пропаганда. Через це NewsOne і «112.Україна» (ZIK раніше не входив до медіаімперії) на Банковій хотіли прикрити ще за Порошенка перед президентськими виборами. Але, уникаючи звинувачень у зазіханнях на свободу слова і не бажаючи сваритися з електоратом Медведчука, бій з «терористами» відклали.

А потім на виборах переміг Зеленський. З політичним порідком денним «просто перестати стріляти». Це на перших порах цілком влаштовувало кремлівських пропагандистів. На трьох «терористичних» телеканалах із задоволенням і за повного схвалення представників «зеленої влади» півтора року «мочили» Петра Порошенка та «Європейську солідарність». Але шляхи Банкової і гвардії Медведчука потім розійшлися. Почасти тому, що Зеленський не зважився на капітуляцію перед агресором, почасти тому, що в «ОПЗЖ», де повно бізнесменів, багаті люди не могли змиритися з некомпетентністю «зелених» економістів.

Відлуння «свободи слова»

Одне слово, коли рейтинг Зеленського почав танути, спе-ціально навчені пропагандис-

ти приєдналися до спільного хору критиків президента і «Слуг народу». Це, на думку частини політтехнологів, стало приводом, щоб у РНБОУ за підказкою Банкової знову поцікавилися — звідки у Тараса Козака величезні гроші на утримання телеканалів. Версія РНБОУ і СБУ полягає в тому, що за участі і за сприяння низки фізичних осіб та українських компаній в Україну надходили великі обсяги вугілля, видобутого на окупованих українських територіях. Частина грошей від поставок вугілля йшла на підтримку терористів, частина — на утримання телеканалів, яких у Тараса Козака не три, а вісім.

Документів, які підтверджують версію РНБОУ, поки що не пред’явили, а до суду на згаданих осіб і компанії ніхто не подавав. Більше того, генеральна прокурорка Венедіктова нібито відмовилася оголошувати підозри компаніям та особам, що попали під санкції. Тобто історія з «вимиканням» телеканалів далеко не закінчена, а її продовження може вплинути на політичний ландшафт України.

Маса співвітчизників-патріотів зі схваленням та ентузіазмом зустріли факт припинення мовлення прокремлівських телеканалів. А частина йде далі і вимагає закриття всіх телеканалів, запідозрених у недостатньому патріотизмі. Починаючи з «Інтера» і «Нашого». Підставою для подібних вимог є попередження та зауваження, винесені Національною радою з питань телебачення і радіомовлення. Але, знову ж таки, йдеться про примусові заходи в позасудовому порядку.

При цьому до суду і навіть незалежно від його рішення мовлення електронних засобів масової інформації, що підпали під санкції чи позбавлені ліцензій, не відновиться. У такій ситуації представники чинної влади зможуть виграти парламентські або президентські вибори фактично без конкурентної боротьби. Тобто іншими методами, але з тим же результатом Україна прийде до того, що сталося вже в Росії.

Патріоти таку небезпеку ігнорують. Зате детально обговорюють «зміну курсу» Зеленського та оголошення ним реальної війни агресору. Якщо переглянути інтерв’ю Володимира Олександровича, дані останнім часом закордонним ЗМІ, і відкинути словесне лушпиння, то про жодні конкретні дії, спрямовані на боротьбу з російською агресією, у висловлюваннях президента не йдеться. А закриття прокремлівських телеканалів, як і вся радикальна риторика, використовується ним як інструмент для підняття рейтингу.

Після «закриття» телеканалів політичні акції Банкової в ціні на внутрішньому ринку справді зросли. Але зросли в ціні й акції так званих захисників свободи слова, серед яких почесне місце займають прихильники Віктора Медведчука і Тараса Козака. Клієнти Кремля із задоволенням це використовують, додаючи в програму політичного цирку ініціативу імпічменту президента та випускаючи на манеж Вадима Рабіновича.

Втім, на зовнішньому ринку «ОПЗЖ» застосовує інші, сер-йозніші методи. Дзвінок Віктора Медведчука заступникові голови російського Радбезу Дмитру Медведєву, без сумніву, в Москві почули. Й «атака на свободу слова в Україні» відгукнулася відновленням боїв на Донбасі.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.