UME сірих китів

Сірі кити здійснюють щорічні міграції між місцями нагулу в Беринговому, Чукотському та Арктичному морях і місцями розмноження від затоки Південної Каліфорнії до лагун уздовж тихоокеанського узбережжя Нижньої Каліфорнії. Упродовж літнього сезону годування, з травня по жовтень, вони накопичують великі запаси енергії, в основному у вигляді жиру, щоб підтримувати енергетичні витрати на міграцію і під час проживання в місцях розмноження. Достатні запаси енергії мають вирішальне значення для відтворення і виживання цих ссавців, які не харчуються під час міграції та продовження роду.

Перші дослідження і моніторинг сірих китів Мері Лу Джонс і Стівен Шварц проводили в лагуні Сан-Ігнасіо в Нижній Каліфорнії в 1977—1982 роках. У 2006-у разом зі своїм колегою доктором Хорхе Урбаном вони ініціювали програму екосистемного вивчення цієї лагуни — LSIESP.

У 2017-у доктор Фредрік Крістіансен з Орхуського інституту перспективних досліджень та кафедри зоології Орхуського університету і професор Ларс Бейдер з Гавайського університету в Маноа приєдналися до LSIESP для вивчення стану сірих китів за допомогою безпілотної фотограмметрії. Методика включає в себе вимірювання довжини і ширини їх тіла за вертикальними фотографіями, зробленими дронами, що дає змогу судити про відносний стан (вгодованість) окремих тварин Уже на другий рік відбору проб дослідники виявили помітне погіршення стану тіла молодих і дорослих сірих китів, які відвідували лагуну Сан-Ігнасіо. Таке погіршення помітили і в 2019-у, на початку поточного UME. До того ж це збіглося зі зменшенням числа пар мати-дитинча, помічених у цій лагуні, що вказувало на зниження репродуктивної здатності самок.

Схожий UМЕ спостерігався у 1999—2000 роках, коли уздовж західного узбережжя Північної Америки зареєстрували 651 мертвого сірого кита. Протягом цього дворічного періоду популяція цих тварин скоротилася десь на 25% — із приблизно 21000 особин у 1998-у до 16000 у 2002-у.

Хоча нинішнє дослідження доктора Фредріка Крістіансена та його колег і показує, що зниження виживання та репродуктивних показників сірих китів спричинене голодуванням, основні фактори, що викликали це зниження, досі не визначені. Той факт, що в 2018 і 2019 роках тварини прибули на свої мексиканські місця розмноження вже із значно гіршим станом тіл, вказує на те, що це зниження мало відбутися або під час попереднього сезону годування, або під час міграції на південь.

«Схоже, що велика кількість сірих китів залишає свої кормові угіддя вже в поганому стані, і до того часу, коли вони завершують сезон розмноження в Мексиці, виснажують свої енергетичні запаси і вмирають від голоду», — каже доктор Фредрік Крістіансен.

Отже, найвірогіднішим поясненням нинішнього UМЕ є зниження доступності харчування на основних кормових майданчиках. З кінця 1980-х спостерігається зменшення чисельності та біомаси амфіпод — основного корму сірих китів, у центральній Чириківській улоговині, головній кормовій зоні сірих китів у Беринговому морі. Вважається, що це, в свою чергу, спричинено потеплінням арктичних вод у результаті природної та/або антропогенної зміни клімату. Якщо це так, то подібні випадки можуть стати ще часті-шими, а це призведе до скорочення чисельності сірих китів у найближчі десятиліття.

Дослідники LSIESP готуються до польового сезону 2021 року в лагуні Сан-Ігнасіо, щоб, як сподіваються, ще на один крок наблизитися до розуміння всієї повноти нинішнього UME сірого кита.