Переглядів: 901

Рішельєвська, 47

На початку грудня минулого року в Одесі відбулося кілька протестних акцій, учасники яких виступали проти планів влади знести старовинну будівлю міської друкарні Євтима Фесенка та вигнати на її місці чергового залізобетонного монстра.

Чим же знаменита ця друкарня і як послужив нашому місту й українській справі Євтим Іванович Фесенко?

За родинною легендою, рід Фесенків у середині XVII ст. заснував заможний козак Сава Супрунов із села Головеньки, що на Чернігівщині. У першій половині ХІХ ст. Супрунови стали Фесенками. Пов’язано це з бабусею Євтима Івановича — Феодосію, яку по-сільському називали Фесинькою. Оскільки тривалий час вона була вдовицею, то і її синів почали йменувати Фесиньчиними. Та під час запису на військову службу батько нашого героя з «Ивана Степанова, сына Фесинькина» перетворився на Фесенка.

Народився Євтим 1 квітня 1850-го у вже згаданому селі Головеньки, що існує й дотепер у Борзнянському районі Чернігівської області. У дев’ять років самостійно навчився читати, а в тринадцять — уперше побачив лубочні картки-малюнки, які справили на нього колосальне враження. Підліток був енергійним, рухливим і допитливим. Із 15 років почав задумуватися про заробіток: щоб не лише родині допомогти, а й світ побачити. У 19 він залишив батьківську хату й пішов до Києва, а звідти — до Одеси. Ідею про місто біля Чорного моря підказав батько, коли син, врешті, переконав його відпустити з дому: «Ну, гаразд. Певно, підеш до Одеси, там, здається, можна діло знайти швидше, ніж будь-де». Хлопець же мріяв заробити копійчину й викупити відданий у заставу сінокіс.

Діставшись до Одеси, Євтим деякий час працював в аптеці та на парфумерній фабриці, а невдовзі влаштувався до однієї з кращих у місті друкарень Петра Францова. Кмітливий юнак швидко оволодівав усіма видами робіт на підприємстві, від крутильника колеса машини до комірника, і вже через кілька років став одним з помічників відомого одеського видавця, який друкував, зокрема, журнал «Епархиальные ведомос-ти», поліграфічну продукцію для Російського товариства пароплавства і торгівлі, Одеської залізниці і навіть для Афонського монастиря.

 У 1880 році разом із сином власника друкарні Еммануїлом молодий прикажчик побував на Афонській горі. Там під час одного з урочистих богослужінь, коли читали Євангеліє, з-поміж багатьох мов почув й українську. Після цього у Євтима виникло тверде бажання розпочати власну справу, щоб друкувати й українські книжки.

У 1883-у в будинку Маврокордато на Грецькій вулиці відкрилася друкарня Фесенка. Спочатку вона складалася із семи працівників і двох господарів — самого Євтима Івановича та його дружини Віри Феодосіївни. Справи пішли успішно. Видавець бачив перспективи розвитку, за потреби ризикував і вдало користувався можливостями отримати великі замовлення та розширити виробництво. Незабаром друкарня переїхала у двоповерхівку на Рішельєвській, 47. Реконструкцією будівлі займався Л.Ф. Прокопович, який більше спеціалізувався на церковній архітектурі.

Пізніше Фесенко добудував третій поверх, докупив нове обладнання, яке разом із синами ретельно підбирав у Європі. На початку ХХ ст. його типохромолітографія стала відомим в Одесі видавництвом, продукція якого виходила тисячними накладами. Згодом слава про друкарню поширилася по всій Російській імперії. Її продукція отримала чотири медалі на зарубіжних виставках, зокрема й перший приз за представлені літографії на Всесвітній виставці 1897 року в Мілані.

Характер поліграфічної продукції був різноманітний: від розкішних, дорогих книг та ікон до вперше випущених Фесенком зошитів у лінійку й маленьких дешевих образків. Євтим Іванович видавав лубочні картини в українському стилі, листівки з текстами народних пісень і нотами, ілюстровані художником Амвросієм Ждахою, книжки етнографічно-побутового змісту, роблячи вагомий внесок у розвиток української культури.

Євтим Фесенко відрізнявся особливою прихильністю до української літератури. Першим значним й успішним проєктом стало видання у 1885 році першої в Одесі української літературної збірки «Нива», віддрукованої на високому поліграфічному рівні (навіть привіз спеціальний шрифт зі столиці). Замовлення від «українського літературного товариства» зробив журналіст Михайло Боровський, який разом з письменником Дмитром Марковичем виступили укладачами альманаху, запросивши до співпраці у ньому Бориса Грінченка, Петра Ніщинського, Дніпрову Чайку, Івана Нечуя-Левицького, Михайла Старицького та інших. Твори трьох останніх авторів того ж року побачили світ й окремими книжечками.

Велика частина українських видань Одеси до 1917 року вийшла саме з друкарні Фесенка, причому багато з них — його власним коштом. Так, до 75-літнього ювілею Т.Г. Шевченка він видав п’єсу «Назар Стодоля» і поеми «Катерина» та «Москалева криниця». Євтим Іванович в основному випускав книжки, доступні всім, тому використовував дешевий папір і прості ілюстрації. Продавалися вони в усіх книжкових крамницях. Відомості про вартість нанесені друкарським способом на обкладинках видань: «Москалева криниця» коштувала 7 копійок, а «Назар Стодоля» — 15 копійок. При цьому середньомісячний заро-біток у Російській імперії в 1889-у становив 13 — 16 карбованців. Для набору тексту в цих книжках використовувалася ро-сійська орфографія, так звана «ярижка», проголошена обов’язковою для українського друку в царській Росії Емським указом (1876).

Книжки та ікони, видані у друкарні Фесенка, поширювалися також у Сербії, Болгарії, на Кавказі, в Середній Азії, на Синаї, в Єрусалимі, Греції, на Афоні і навіть у Римі.

У 1907-у Євтим Іванович Фесенко став почесним громадянином Одеси. За свідченнями відомих дослідників Григорія Зленка і Тараса Максим’юка, у 1906—1907 роках він брав активну участь у роботі одеської «Просвіти».

У нарисі «Перший на півдні український друкар», вміщеному в книжці «Лицарі досвітніх вогнів»: Тридцять три портрети діячів одеської «Просвіти» 1905—1909 рр.» (Одеса, «Астропринт», 2004). Григорій Зленко, зокрема, зазначав: «Фесенко був людиною прогресивною зусібіч. Він першим в Одесі завів для робітників восьмигодинний робочий день, влаштував для них аптеку й бібліотеку, дбав про лікарську допомогу, техніку безпеки, поліпшення умов праці. Його любили поліграфісти. З ним приятелювали композитор Микола Лисенко, драматург і актор Марко Кропивницький, відомі вчені — виноградар Василь Таїров та офтальмолог Володимир Філатов. Євтим Іванович був членом одеської «Просвіти», що збиралася упродовж 1905—1909 років і багато зробила для популяризації укра-їнської історії, літератури, мистецтва, культури. Про це можна почитати у звітах товариства, які щороку друкував Фесенко.

Падіння Російської імперії вивело українську ідею спочатку на шлях політичної автономії, а далі — й самостійного державотворення, що призвело до посиленої мобілізації чи самомобілізації внутрішнього потенціалу українства. Євтимові Івановичу в той буремний час минав уже сьомий десяток. Із 1914-го друкарнею завідував його син Микола. Та попередній досвід не міг не покликати видавця після тривалої паузи (з початком Першої світової війни у друкарні не вийшло жодної української книжки) до дій у царині українського книгодрукування. Відтак у 1918 році друкарня Фесенка видала аж 10 книжок освітнього спрямування, що стосувалися української мови та літератури.

Після проголошення незалежності України постало питання випуску національних грошей. 5 квітня 1918-го на посаду міністра фінансів Української Держави був призначений позапартійний одеський банкір Петро Климович, який розпочав переговори з друкарнею Фесенка про випуск шагів — розмінних монет, які задумувалися як поштові марки, але через брак коштів та металу для реальних «дзвінких» грошей не були запущені в обіг. Друкували їх у Фесенка. До приходу до влади Директорії розпочали також друкування 5- та 10-карбованцевих купюр. Перед захопленням Одеси військами Антанти українці вивезли надруковані 50-карбованцеві купюри, але забули забрати друкарські камені. Відтак після передачі французами влади у місті Добровольчій армії нові господарі прибрали до рук і друкарню Фесенка та продовжували, як злодії, тиражувати у ній українські гроші, використовуючи залишені друкарські камені. Аж майже через рік у газеті «Одесский листок» з’явилася інформація про те, що «на станції Бірзула під уламками висаджених у повітря більшовиками вагонів знайдено рештки літографічного каміння для друку грошей», що й поставило крапку у цій історії.

У 1919 році друкарня була націоналізована і стала Восьмою радянською типографією. Євтим Іванович Фесенко продовжував працювати у ній до своєї смерті в 1926-у. Саме видавництво проіснувала до 2005-го як міське. Останні 15 років будівля, яка має історичну та архітектурну цінність не тільки для Одеси, а й для всієї України, кинута напризволяще й занепадає. Й ось замість того, щоб дати їй лад як пам’ятці українського книгодрукування й з’яви перших українських грошей, хтось виношує плани знести цю знакову будівлю. Переконаний, українська Одеса цього не дозволить.

Василь ВЕЛЬМОЖКО,
член Національної спілки краєзнавців України.

Від редакції. Як і на початку 2000-х, так і нині залишається актуальною пропозиція згаданого у цій статті авторитетного дослідника, письменника, літературознавця, дійсного члена НТШ Григорія Зленка (1934—2015) про заснування премії імені Євтима Івановича Фесенка, якою щорічно відзначали б кращу українську книжку, видану в Одесі й на півдні України. «Цю думку мою, — аргументував тоді Григорій Дем’янович, — поділяють багато діячів літератури й культури чорноморського краю. З часом премія імені Євтима Івановича Фесенка могла б стати всеукраїнською. Їй-право, такої відзнаки у нас ще не існує. Звання лауреата премії імені Євтима Івановича Фесенка з гордістю носили б сучасні видавці й по-ліграфісти».

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorka@i.ua