Як перейти з кластера жертви в кластер конкурентної держави?

Аби спільно визначитися з прогнозами на 2021 рік, окреслити виклики, що постануть перед нашим суспільством, і нагальні завдання, виконання яких ляже на наші плечі, «Укрінформ» (https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3158666-2021-rik-ak-perejti-z-klastera-zertvi-v-klaster-konkurentnoi-derzavi.html) запросив на «круглий стіл» представників провідних наукових та аналітичних установ, соціо-логів, економістів, політологів і політичних прогнозистів, представників громадянського сектора.

Однією з умов була незалежність, незаангажованість експертів — політична чи економічна. Це було важливо, бо, як сказав у дискусії за «круглим столом» професор Сергій Телешун, «ми живемо в часи великого інформаційного хайпу: великої кількості фейків, недостовірної інформації, великої кількості так званих «ескорт-експертів» — політиків, громадських діячів, активістів, ретрансляторів, лобістів, політтехнологів. І вони, на жаль, якоюсь мірою вихолостили розуміння слова «експерт» у його первісному значенні. Адже «експерт», у перекладі з латини, — людина, що має соціальний бекграунд, що реалізувала свій проєкт, який змінив соціальне життя на краще, і може запропонувати цей механізм іншим. Науковці, експерти в реальному сенсі цього слова, можуть насправді змінювати державу, в якій ми живемо».

Учасники «круглого столу» «Україна-2021: виклики та загрози» — люди і з науковим ступенем, і з незаперечним авторитетом, відтак справжні експерти у своїй сфері. Тож надаємо їм слово.

Віктор ГАЛАСЮК, доктор економічних наук, президент Української асоціації Римського клубу:

— Наступного року ми зустрінемося з викликами, характерними для маленької сировинної та відкритої економіки, ситуація в якій ускладнюється пандемією та локдауном. Пандемія руйнує деякі галузі й маленькі бізнеси, потреба в соціальних видатках зростатиме (з огляду на подолання викликів). Тому і для нас, і для інших країн викликом буде дефіцит бюджету.

Але нам з точку зору маневру та інструментарію забезпечення буде важче. Якщо не буде зовнішніх запозичень для перекриття дефіциту, то інше джерело його покриття — грошова емісія. У цьому нема жодної катастрофи, але актуалізується психологічний фактор.

Це чинитиме тиск на курс гривні, і відповідно виникає другий кластер викликів — міжнародна торгівля та інвестиції. Багато років цифри імпорту значно перевищують цифру екс-порту, зовнішня торгівля є збитковою, і це тиск на національну валюту. Вона перекривається тим, що заробітчани надсилають в Україну, але такий компенсаторний підхід не є природним.

Українська економіка дуже залежить від цін на сировину. Найбільші, я б сказав навіть екзистенційні, виклики для України: повільне економічне зростання та несприятлива демографія. Згідно з прогнозом The Economist Intelligence Unit, ВВП України на душу населення протягом 2020— 2050 років зростатиме в середньому на 1,8% на рік. Такими темпами Україна наздоганятиме Туреччину майже 40 років, а Польщу — 50, якщо вони «почекають на місці». Таке повільне зростання веде Україну все далі від Європи в економічному вимірі.

Другий виклик — демографіч-ний. За даними базового прогнозу ООН, до кінця сторіччя населення України скоротиться до 25 млн осіб. Зважаючи на те, що інвестори у своїх прогнозах орієнтуються на економіку та демографію, вузький фундамент демографічної піраміди також є серйозним стримуючим фактором для економіки на наступні десятиріччя.

Корінна причина обох цих викликів — деіндустріалізація. Згідно з даними Світового банку, додана вартість у промисловості України за 30 років у поточному доларовому вимірі скоротилась вдвічі, тоді як у Польщі та Туреччині зросла практично вчетверо. Це різні траєкторії розвитку країн. Тепер більш як половина товарного експорту України складає сировина. Це сформувало «економіку бідності».

Подолати економічне відставання можна, «перепрограмувавши» економіку з сировинної на виробничу.

Гарна новина: за принципом економічного айкідо, ми можемо відштовхнутися від наших проблеми та перетворити їх на можливості. Висока імпортозалежність, високе проникнення імпорту в державні закупівлі несе інвестможливості для імпортозаміщення та розвитку внутрішнього виробництва. Тим більше, що в наших умовах світ орієнтується на самозабезпечення.

Гарна новина, що економічний прогноз не є фатумом, ці проблеми лікуються зміною промислової політики. Треба створити потужні стимули для виробників в Україні, запровадити прискорювачі економічного зростання: індустріальні парки, експортно-кредитне агентство, банк розвитку, вимоги щодо локалізації при держзакупівлях тощо. Це «перепрограмує» економічну модель із сировинної на виробничу. Так ми можемо створити економіку добробуту.

Євген ГОЛОВАХА, доктор філософських наук, професор, член-кореспондент НАН України, заступник директора Інституту соціології НАНУ:

— Суспільство не дуже турбують політичні суперечності та протистояння. Бо це відбувається на тлі таких проблем, як безробіття, тарифи, ціни, корупція та ковід.

У нас було сильне протистояння наприкінці минулого року, і з точки зору громадської думки теж, а за рік фігуранти майже зрівнялися в політичному сенсі. Якщо минулого року Володимир Зеленський і «Слуги народу» мали незаперечну перевагу, і це дуже непокоїло тих, хто мав 25%, то тепер вони майже зрівнялися в оцінці громадської думки, і градус протистояння знизився. Утім, на рівні міжелітарних відносин ситуація складніша. Загалом же політичне протистояння на виборах минулого року змінилося затишшям внаслідок вирівнювання рейтингів основних політичних сил, що також дає підстави для сприятливих внутрішньополітичних прогнозів.

Людей більше цікавлять соці-ально-економічні проблеми та виклики, пов’язані з пандемією, і ця тенденція зберігатиметься.

Геополітичний напрямок, який українці остаточно обрали в 2014 році, підтримують і влада, і громадяни. А те, що в нас є опозиція, яка зорієнтована на контакти з Росією, то вона віддзеркалює думку менш як чверті населення і впливатиме на тих, хто завжди був орієнтований на цей напрямок, але не може стати чинником, котрий викличе суттєві протестні настрої чи проблеми для країни.

Ми щороку проводимо національний моніторинг суспільних настроїв, зокрема вивчаємо індекс соціального самопочуття (це інтегральний показник наявності чи дефіциту певних соціальних благ). Я подивився його, цей рік був дуже важкий, але суттєвих знижень цього року не відбулося. Попередні сім років показник соціального самопочуття зростав, а 2020-го зростання не було, але не було й падіння. Він досі залишається трохи вищим за нуль, тобто переважання позитивного над негативним. Ресурс є.

Також знижується рівень анемічної деморалізованості. На початку 1990-х цей показник був високий, і це зрозуміло: зламався весь ціннісно-нормативний апарат країни, люди не розуміли, де і як вони живуть. Ми і досі дещо деморалізовані люди. Останніми роками цей показник знижується, торік — також. І це важливо. Ресурс є.

Міжелітарне політичне протистояння є, але воно не викличе вибуху чи потужних втрат, якщо влада не наробить серйозних помилок. І я розраховую, що влада не наробить дурниць, бо, за моїми спостереженнями, влада йде на поступки, коли розуміє, що її кроки викликають напруженість. Напруженість залишається високою, але я дивився, як поводиться влада у вирішенні принципових питань. І, кажучи мовою опозиції, вона не перетинала «червоних ліній». Тому протести за певними фаховими напрямками відбуватимуться, але якщо не буде економічної катастрофи, то не буде масових протестів.

(Далі буде)