Переглядів: 1290

Перший командувач Українського флоту

Серед пам’ятних дат та ювілеїв, що відзначаються цьогоріч на державному рівні, — 150-ліття від дня народження першого в новітній історії командувача Українського флоту контр-адмірала Михайла Михайловича Остроградського.

Михайло Остроградський народився 21 грудня 1870 року на хуторі Пашенівка Кобеляцького повіту Полтавської губернії в старовинній козацькій родині, що походила від гетьмана Данила Апостола. Тому іноді прізвище адмірала зустрічається і як Остроградський-Апостол. Серед представників цього роду знаходимо миргородського полкового суддю Матвія Івановича Остроградського та його сина Федора Матвійовича — миргородського полковника у 1752—1768 роках. Ще один яскравий представник цієї родини — всесвітньо відомий математик, який товаришував у Петербурзі з Тарасом Шевченком, — Михайло Васильович Остроградський (1801—1862). Тож дитинство Михайлика проходило в атмосфері зацікавленості й любові до української минувшини, як це тоді бувало і в інших старих українсько-козацьких родинах.

У вересні 1884 року хлопець вступив до Петербурзького морського училища. До підготовчого класу приймали підлітків віком від 12 років, а термін навчання тоді складав 5 років. Закінчивши повний практичний і теоретичний курси із «Золотим знаком», у вересні 1890-го Михайло Остроградський отримав звання мічмана і потрапив на Чорноморський флот. Розпочинав службу офіцером у 2-у Чорноморському герцога Единбурзького екіпажі. 14 травня 1896-го отримав звання лейтенанта і перейшов на бойові кораблі. Спочатку — мінний офіцер першого розряду, з 1901-го по 1906-й — старший офіцер канонерських човнів. У тому ж 1906 році призначений командиром ескадреного міноносця «Жуткий».

28 липня 1914-го Михайло Остроградський стає командиром крейсера «Пам’ять Меркурія», який під час Першої світової війни був одним з найактивніших бойових кораблів флоту: діяв на ворожих комунікаціях у районах Босфору, Варни, Констанци та Кавказького узбережжя. За виявлені мужність і хоробрість у баталіях на Чорному морі Михайло Михайлович був відзначений чотирма бойовими орденами, а також іноземними військовими нагородами. Напружена воєнна кампанія наприкінці 1916-го призвела до важкої застуди, однак уже 6 січня 1917-го, ледь одужавши, він бере під оруду лінійний корабель «Святий Євстафій», а 6 травня капітана 1-го рангу Остроградського призначають комендантом Севастопольської фортеці, тобто начальником Севастопольського гарнізону.

З розпадом Російської імперії нащадок старовинного гетьманського роду активно включається в процес українського військового будівництва. Саме його вважають ініціатором «прапорової» українізації Чорноморського флоту в 1917—1918 роках. Михайло Остроградський зайняв чітку і тверду позицію щодо відтворення флоту України.

Після проголошення в листопаді 1917-го Української Народної Республіки тодішній командувач Чорноморського флоту контр-адмірал Олександр Нємітц за підтримки Остроградського направив телеграму генеральному секретареві військових справ молодої держави про визнання флотом влади УНР. За такі дії О. Нємітца терміново викликали до Петрограда, куди він і вибув 13 грудня (але не доїхав), здавши посаду командувача контр-адміралу Михайлу Сабліну.

6 листопада Остроградський взяв участь у роботі І Всечорноморського з’їзду, роботу якого привітала Центральна Рада. Делегати схвалили рішення відправити до Києва для підтримки народної влади озброєний загін із 600 чорноморців та 17 делегатів з’їзду. За активної допомоги начальника Севастопольської фортеці 9 листопада україн-ський морський полк відбув до столиці. Там чорноморці розпочали формування Окремого морського куреня ім. гетьмана Петра Сагайдачного. На жаль, майже всі вони загинули на київських вулицях під час боїв з бандами Муравйова.

Більшовицька агресія на Київ значно активізувала антиукраїнський рух у Криму. Комуністи намагалися підсилювати цей рух через флот, куди відправляли цілі загони агітаторів з Петрограда. Політично час був надзвичайно складним. Україн-ське військо спільно з німецькими союзниками витіснило з України більшовицьку армію. 20 квітня 1918-го відбулася нарада Центрофлоту. Наступного дня запорожці корпусу полковника Петра Болбочана прорвали фронт на Перекопі й наблизилися до Джанкоя.

На делегатських зборах капітан 1-го рангу Остроградський твердо заявив, що кораблі та військові частини, які стоять під українськими прапорами, наказ радянського уряду Росії від 26 березня 1918-го про перехід флоту до Новоросійська не виконуватимуть і підпорядковуються законному уряду незалежної України. 22 квітня Чорноморський флот під командою Сабліна проголосив себе українським і підняв жовто-синій прапор, надіславши до Києва відповідне повідомлення. Однак нерішучий Саблін дозволив залишити порт усім кораблям, які не побажали українізуватися, й тієї ж ночі в напрямку до Новоросійська під червоними прапорами вийшло 14 есмінців та два дредноути. Фактично, Саблін зрадив український прапор, який сам же й наказав підняти. У цій ситуації командування флотом у Севастополі перебирає капітан першого рангу Михайло Остроградський, який зайняв однозначну позицію щодо відродження морських сил України. Однак втеча із Севастополя збільшовизованої частини флоту дала німецьким союзникам формальну підставу захопити Український Чорноморський флот, що там залишався.

21 травня 1918-го гетьман Скоропадський призначає Остроградського представником Української Держави у Криму. Той веде переговори з командуванням німецьких військ, які зайняли Крим, щодо збереження Українського Чорноморського флоту. На початку червня наказом гетьмана Михайлові Остроградському присвоюється військове звання «контр-адмірал».

Прямий і рішучий характер, принципова позиція контр-адмірала Остроградського у відстоюванні інтересів національного флоту спричинили конфлікт з генералом фон Кошем, який дедалі більше поглиблювався. Остроградський не допустив німецького військово-морського аташе контр-адмірала А. Гопмана до управління флотом, залишивши йому суто військово-дипломатичні функції, й наказав піднімати німецький прапор лише поряд з українським. Про ситуацію, що склалася у взаєминах з німецьким командуванням, Михайло Михайлович доповів гетьману. Павло Скоропадський вирішив не загострювати стосунків і 10 червня замість Остроградського призначив своїм представником у Севастополі та Криму більш дипломатичного контр-адмірала В’ячеслава Клочковського, командира дивізії підводних човнів. 29 липня Михайло Остроградський звільняється з посади коменданта Севастопольської фортеці та стає начальником 2-ї бригади лінійних кораблів.

У грудні 1918 року до влади приходить Директорія, яка відновлює Українську Народну Республіку. 25 грудня морським міністром стає Михайло Білинський. Своїм товаришем (заступником) він запрошує Михайла Остроградського. Морське міністерство під керівництвом Білинського та Остроградського, як згадував учасник тих подій Святослав Шрамченко, було найдієвішим з усіх попередніх.

Тим часом зі сходу на Україну наступали більшовики, південь окупували війська Антанти, які привели із собою білогвардійські загони Денікіна. Директорія відступила на територію Західної України, що перебувала під владою Польщі. Наприкінці грудня 1918-го контр-адмірал Остроградський отримує від керівництва Директорії УНР завдання зорганізувати в Одесі підпільну боротьбу українських старшин та вояків, а також захист дипломатичних інтересів УНР.

Напередодні нового, 1919 року Михайло Михайлович прибув до Одеси. Оселився неподалік оперного театру, у просторому помешканні з гарним парадним входом. Мешкав не сам, а з якоюсь «південною красунею… дуже рухливою пані бальзаківського віку, на перший погляд, грекинею з півдня України, років 35—40…», яку не бажав втягувати в політичні справи. Будинок, де живе Остроградський, стає таємним центром українського політичного життя Одеси. Тут збирає свої засідання Комітет українських партій.

Одеса на той час була зайнята військами держав Антанти, які прагнули відновлення «єдиної та неділимої» Росії. Україна для них була незрозумілою, та й не потрібною. Як писав генерал-хорунжий Микола Удовиченко, «в українськім уряді ще і досі існувала якась фанатична віра в те, що держави Антанти, врешті, прийдуть на допомогу Україні та її Армії».

Намагаючись справдити такі надії уряду, адмірал веде переговори з представниками Антанти, переконуючи їх у доцільності передачі Одеси під контроль українських сил. У нього також часто буває ад’ютант грецького короля Константина I, який із 1917 року перебував у вигнанні. Очевидно, що Остроградський відіграв певну роль у поверненні короля Константина на грецький престол у 1920-у.

Наприкінці серпня 1919 року Остроградський зустрівся зі своїм старим знайомим — білогвардійським генералом Олександром Лукомським. У розмові генерал допустив можливість української військової присутності в Одесі, однак це коштувало б українській стороні великої суми грошей. Щоб доповісти Симонові Петлюрі про ситуацію в Одесі, Остроградський виряджає до тодішньої тимчасової столиці УНР Кам’янця-Подільського свого ад’ютанта, сотника Володимира Мошинського.

Після приїзду до Кам’янця сотника прийняв головний отаман. Мошинський доповів Петлюрі про бачення адміралом Остроградським ситуації в Одесі. І сам адмірал, і Комітет Військової організації, і провідники одеських відділів українських партій пропонують, щоб українська армія розпочала наступ на місто. Якби вона зайняла Одесу, полегшився б зв’язок із закордоном, а відтак можна було б розраховувати на допомогу Антанти, кораблі якої стояли на зовнішньому рейді. В Одеському районі не складно провести мобілізацію, бо й тепер українська Військова організація нараховує до 10000 вояків. Населення, яке неприхильно ставиться до Денікіна, легко підняти до повстання. Водночас ад’ютант повідомив від імені контр-адмірала, що Одесу можна й купити у Дені-кіна за відповідну суму.

Симон Петлюра уважно слухав, час від часу нотував, а іноді просив ширших пояснень. Врешті подякував за звіт, попросив передати всім українським організаціям подяку за працю, а Остроградському — за цінні вказівки. Розпорядився також видати гроші на діяльність адмірала, але про купівлю Одеси у денікінців не хотів і говорити: «У нас на це нема грошей!» — сказав головний отаман.

Однак діяльність контр-адмірала Остроградського не була марною. 5 лютого 1920-го денікінці передали владу в Одесі генералові Вікторові Сокирі-Яхонтову і частинам Української Галицької армії (14-а бригада під командою отамана Василя Оробка). Втім, було вже запізно, і збройний спротив Червоній армії, яка наступала на Одесу, був неможливий.

За кілька днів до окупації Одеси більшовицькими військами Остроградський переїздить до Румунії. 17 квітня 1920-го його призначають командувачем Чорноморського флоту Армії УНР і морським аташе при румунському уряді. Симон Петлюра надав контр-адміралу широкі повноваження: доручив разом з послами УНР та особисто звертатися із заявами до окремих міністерств, утворювати при дипломатичних місіях УНР у Румунії, Болгарії й Туреччині військово-морські секції, затверджувати договори з винаймання, оренди, купівлі, продажу та ремонту різних плавзасобів, формувати демобілізаційні комісії та мобілізовувати з дозволу уряду торговельні судна.

Перебуваючи у Бухаресті, Остроградський намагався домовитися з представниками Антанти та врангелівцями про повернення під українську зверхність кораблів Чорноморського флоту. У жовтні 1920-го навіть збирався виїхати на переговори до Севастополя, але отримав заборону від Симона Петлюри.

Інший бік діяльності Михайла Остроградського полягав у веденні справ оренди та реалізації майна колишнього Російсько-Дунайського пароплавства в Румунії (60 суден і пароплавів, механічні майстерні, земельні ділянки та інше майно). Документи свідчать, що від цих операцій адмірал одержував значні кошти, які одразу ж спрямовував на військові та дипломатичні потреби уряду УНР.

У Бухаресті перебував і син адмірала — мічман Борис Остроградський. У травні 1920-го батько відрядив його з Румунії до штабу Української Дніпровської воєнної флотилії, що тоді якраз формувалася. Відомо, що в ранзі поручника у липні 1921-го він проходив курс пілотажу в румунській авіаційній школі (тоді румуни вже дозволили українським старшинам проходити курси їхніх військових шкіл).

Після припинення діяльності української амбасади у Бухаресті в 1922-у Михайло Остроградський залишився в Румунії. Жив тоді разом зі своєю загадковою одеською супутницею у бухарестському готелі Athenee Palace. Перша світова війна, постійне перебування на вістрі драматичних подій 1917—1920 років підірвали здоров’я адмірала і 30 грудня 1923-го його спіткала раптова смерть від серцевого нападу. Похований у Бухаресті.

Контр-адмірал Михайло Остроградський є гордістю не лише нашого флоту, а й всієї України як великої морської держави. Він до останку присвятив себе справі створення військово-морських сил України, своєю службою і відданістю народу вписав героїчну сторінку в історію національного флоту, став гідним прикладом для кожного українського моряка.

23 серпня 2020 року, з метою відновлення історичних традицій національного війська і з огляду на зразкове виконання поставлених завдань, високі показники в бойовій підготовці, указом Президента України окремій бригаді морської піхоти ВМС ЗСУ присвоєне почесне найменування «імені контр-адмірала Михайла Остроградського».

Василь ВЕЛЬМОЖКО,
член Національної спілки
краєзнавців України.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua