Переглядів: 1038

Літо після вирію

Закінчення. Початок у номерах за 3 та 10 грудня.

Сімейні таємниці, сімейні легенди

Наприкінці 80-х років минулого століття долею Панька Педи зацікавився на той час молодий, але вже відомий своїм незвичайним поетичним талантом Іван Іов. Очевидно, зі своїми розпитами він звернувся до сина уже покійного М. Годованця Анатолія Микитовича. Принаймні, в листі А.М. Годованця до Івана Іова від 6 серпня 1989 року йдеться про сестру розстріляного поета — Інну Кравченко-Педу. Зокрема, там привертає увагу фраза: «І[нна] М[ихайлівна] володіє деякими здібностями екстрасенса. Бабуся навчила, але займатися тоді не можна було». (ХОЛМ. — Кн — 4652, Дк — 3170.)

Оті здібності, по-науковому «екстрасенса», а по-народному «ворожки», очевидно, мали корін-ня у родовому походженні тієї бабусі. А саме — з циганів. Анатолій Микитович, на жаль, уже покійний, оповів автору цих рядків (запис 21 червня 2006 року) сімейну історію, яку можна назвати і сімейною таємницею, й легендою, — про походження матері Панька Педи і його сестри Інни та молодшого брата Юрія. А отже, й своєї матері, дружини Микити Годованця Серафими Миколаївни, яка доводилася родичкою молодого поета.

Як розповів А. Годованець, прабабусю Панька Педи вподобав у циганському таборі відомий український промисловець — цукрозаводчик Терещенко. Він викупив дівчину в циганського барона. Батько дівчини просив пощадити її, але хіба він міг хоч би чимсь протистояти силі грошей?

Кохання цукрозаводчика до юної чорнявки тривало до двох років: доки вона не завагітніла. Тоді Терещенко примусив одружитись із нею робітника — шорника. Той поселив її в материній хаті, але сам додому навідувався рідко, мешкав у своїй майстерні. Окрім дитини від Терещенка, циганка народила іще двох дітей — шорникових.

Якось цукрозаводчикові сказали, що молода циганка стала іще кращою, ніж була раніше. Терещенко знову звернувся до циганського барона — повернути його колишню кохану. Батько прийшов до доньки й передав волю цукрозаводчика.

Горда й непокірна циганка взяла через плече торбину з сірниками й сіллю, найменшу дитину на руки, двоє старших учепились їй за спідницю — і так вони пішли у світ. Ходила й просила милостині, поки натрапила на порожню хатину під лісом та й поселилась у ній. Трохи допомагала тутешнім людям у лікуванні й ворожбі, тому її не проганяли.

Одного разу явився до циганки місцевий коваль і запропонував вийти за нього заміж. Вона відмовилась. Тоді він сказав, щоб усе-таки прийшла до нього, коли жити самій стане вже зовсім нестерпно.

Так і сталося: циганка прийшла до коваля. Народилось у них іще двоє дітей.

Але настала в краї біда — холера. Помер коваль і троє дітей. Залишилося двоє. З них одна згодом стала бабусею Панька та Інни — та, що свого часу жила в Гнівані: Марія Григорівна Тимінська.

Деякі деталі з біографії Панькової матері Віри Петрівни певною мірою підтверджують цей сімейний переказ. Адже, коли вона опинилася одна з дітьми у Жванці, то подалася на східні терени, зокрема, в село Стару Осоту, колись Чигиринського повіту Київської губернії, тепер — Олександрівського району Кіровоградської області. За кілька верств від цього села наприкінці ХІХ століття діяв бурякоцукровий завод, і належав він Миколі Арсентійовичу Терещенку. Звідси можемо робити висновок, що Стара Осота була ріднішою Вірі Петрівні, аніж Поділля, і що той край таки справді пов’язаний з одним із Терещенків. Таким чином, географія допомагає дослідити біографію Панькової бабусі, а отже й походження поета.

Як згадував Анатолій Годованець, Інна Кравченко-Педа, перейнявши від бабусі науку «екстрасенса», чимало допомагала людям. Таємно навіть лікувала пацієнтів знаменитої лікарні Феофанія в Києві. Не один раз лікарі, не в змозі подужати хворобу високопоставлених пацієнтів або визначитися з діагнозами, крадькома зверталися до Інни Михайлівни за допомогою. І циганська медицина не підводила ніколи. (Запис розповіді А.М. Годованця. — Власний архів автора.)

Без літери «р»

І все ж таки молодий поет-красень із таким драматично-романтичним родоводом Панько Педа писав вірші не тільки в руслі комуністичної ідеології. Він був також ніжним ліриком. Про це згадував усе той же Степан Олійник — друг його юнацьких літ.

Панькові важкувато давався для вимовляння звук «р». Трохи «недолюблюючи» його, поет заявив друзям, що напише цілу збірку віршів без жодного «р». І написав — близько тридцяти таких оригінальних поезій без літери «р». І більшість із них мали ліричний характер. (Олійник Степан. Поет молодості… С. 7.)

На жаль, залишився відомим лише один із них:

Вдалині сумні ліси.
Глянь, лілейно-синь!..
Линьмо ланями туди,
Під дубову тінь!
Полюбила в полі ти,
Ми летіли вдаль.
Миле тіло — золото!
І хвилева дань.
Поцілунок лоно-лон,
І тепло долонь.
Далі плили й тали дні,
Спопелів огонь…
Леле болі! Згадка-синь…
Люлі-люлі, син!
— Підв’яжи колиску там
Під дубову тінь.

І хтозна, може, якомусь літературному дослідникові в майбутньому вдасться знайти ці поезії. Тоді Панько Педа постане перед читачами ще одною гранню свого літературного таланту — душевного лірика.

«Бринить весна»

Турботи про творчу спадщину Панька Педи його родичів (сестри Інни й Микити Годованця), друзів (Степан Олійник, Олесь Мазур), дослідників його долі (Ірина Мороз) не пропали даремно. Їхні пошуки, їхню працю підхопив і продовжив земляк-подолянин, родом з міста Волочиська (18 листопада 1919 р.), одеський письменник-літературо-знавець Іван Дузь. Уже за вільної України він підготував і видав 1992 року в Одесі (видавництво «Маяк») збірку Панька Педи «Бринить весна» — за назвою вірша, який відкривав цю книжку.

Бринить весна,
Хлюпочеться повітря,
І в серце ллється пісня голосна.
Ще день, ще два, і бризне сонця цитра.
Бринить весна, бринить весна!
Бринить весна
В розмаї рвійних терцій.
Це вітерець несе незнаний день.
І до людей із трепетом у серці
Весна іде! Весна іде!
І жаль мені снігурочки до болю —
Її розтоплять березневі дні.
І не відчую вже її ніколи.
І жаль мені, і жаль мені.
Бринить весна,
Хлюпочеться над лугом.
І хочеться, щоб ви, моя ясна,
Колись прийшли і стали мені другом.
Бринить весна, бринить весна!

Іван Дузь написав до збірки й ґрунтовну передмову. До раніше друкованих віршів додав іще декілька, що не входили до попередніх книг.

Хоч і не в повному обсязі, та бодай якоюсь часткою творчість Панька Педи таки повернулася до читачів. Та головне, що не кануло в безвість його ім’я, за яким постає літературний талант, драматичне кохання і трагічна смерть одного із сотень знищених комуністичним режимом україн-ських письменників. Творча весна молодого поета перейшла в літо його видань, що зазеленіло після його такого раннього відльоту в незворотний вирій.

Василь ГОРБАТЮК,
письменник,
директор Хмельницького обласного літературного музею.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

Вихід газети у четвер. Вартість передплати:

  • на 1 місяць — 70 грн.
  • на 3 місяці — 210 грн.
  • на 6 місяців — 420 грн.
  • на 12 місяців — 840 грн.
  • Iндекс — 61119

Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.

Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net