Переглядів: 2409

Наша «Точка-І» замість їхньої «Точки-У»

Чому не можна дарувати ворогу ідеологічну зброю, залишаючись в окопах з берданками і трьохлінійками

Сьомий рік триває війна. Військові добре знають, що «Точка-У» — це ефективна сучасна зброя, неодноразово використана ЗСУ в боротьбі з окупантами. У заголовку вжито у переносному значенні. Нижче Поясню детальніше.

Приводом для написання статті став пост у ФБ патріотичної вчительки з Одещини про те, що її колеги у школі жодним словом не згадали про Голодомор, зате потім дружно святкували «Дєнь матєрі» — в унісон, тобто одночасно, з імперцями. Не українське свято — те, що в травні, а саме російське, листопадове. Що тут скажеш? Україн-ський світ так і не став для них своїм. Російський — значно ближчий. І причини відомі. У цих маленьких проросійських резерватах, по яких імперія колись пройшлася ґрунтовніше, все українське завжди було чимось негативним. Розмовляєш мовою цієї землі — значить, ти або селюк, або «бендера». І перше, й друге є своєрідним тавром непрестижності. Згадане село — поряд із Придністров’ям, а Росія туди недаремно гроші вкладала...

А ще є одесити, які регулярно відзначають 2 травня з гаслами: «Не забудем, не простим!». Бризкають слиною замість того, щоб подякувати одеським і харківським патріотам. Тим, які в 2014 році показали характер і не допустили в Одесі утворення псевдореспубліки зразка «ДНР». Врятували одеситів від масових «отжатій» за російською традицією, від неминучої розрухи з вирізанням на металобрухт заводів. Не допустили й санкцій світового співтовариства проти Одеського морського порту. Вберегли Причорномор’я від мільйонів біженців. Зрештою, не допустили жахливих концтаборів на кшталт донецької «Ізоляції». Це щось типу Освенціма, тільки набагато огидніше, бо укомплектоване «отєчєствєннимі» садистами.

Та добра справа патріотів не всіма оцінена. «Пальним» для підживлення проросійських настроїв є імперська лють одеських маргіналів та їхнє небажання логічно мислити. Досі дивуємо світ ангельським терпінням, але це помилкова лінія. Не слід толерувати шовінізм на Одещині. З ним треба системно боротися. Тим паче, що маємо свою ефективну зброю, свою «Точку-У», якою у будь-який час можемо скористатися. Зрештою, логічніше було б назвати її «точкою «І», бо йдеться про інтернаціоналізм. Чомусь не робимо цього. Бездумно віддаємо імперцям ефективну зброю, залишаючись в окопах з трьохлі-нійками — зброєю позаминулого століття.

Йдеться про справжній інтернаціоналізм, а не про той вимучено-показушний, який вимушені імітувати в Росії. Там із 2017 року маховик лінгвоциду працює на повну потужність. Мови в школах не вивчають, хіба що факультативно. У нас же все з точністю до навпаки, й одеські педагоги повинні б про це знати. Щирий, наступальний і максимально «концентрований» інтернаціоналізм може бути нашим порятунком. Бо толерантність — це українська риса. Ніщо не може бути таким ефективним, як своє.

Якось Тетяна Станєва, керівниця культурних проєктів Центру розвитку Бессарабії, наголосила, що «золотим віком» для болгарської культури є саме роки незалежної України. Бо все тепер можна! Відкрилися кордони, архіви, люди вивчають своє походження… Нові пісні з Болгарії легко можуть потрапити до болгарських осель Буджаку. Молоді болгари вже починають досліджувати, звідки їхні предки вирушили в Україну. На Одещині радянського зразка болгарську не вчили, а тепер в незалежній Україні вчать.

Те ж саме стверджує і керівник албанської громади села Каракурт Родіон Пандар. У роки радянської України албанську не вивчали. А в незалежній Україні це стало можливим! Показовим є те, що албанець добре розмовляє й українською, підкреслюючи, що поштовхом для його особистої «українізації» стала творчість Софії Ротару та Володимира Івасюка. Образно кажучи — Буковина і Галичина. На початку 1990-х Родіон побував на Прикарпатті. Відчутий там дух Свободи залишився в албанському серці назавжди.

Ще згадаю парк «Тракія» в Доброславі (колишнє Комінтернівське). Це своєрідний крок назустріч місцевим болгарам. Більшість із них — вихідці з Тракії. «Доброслав — прекрасне селище. Ми не перестаємо дивуватися побаченому! Це дуже дорогий та зворушливий подарунок... Нам так важливо знати, що болгарські традиції зберігають і продовжують нащадки тих, хто виїхав два століття тому з Болгарії...», — так сказав голова болгарської делегації, яка приїхала на відкриття парку.

А ще в Доброславі є пам’ятники В’ячеславу Чорноволу, Українській пісні, Кіборгам… І це символічно, бо там, де є український дух, там є місце для інтернаціоналізму. Там, де панує російський імперський дух, про потреби нацменшин швидко забувають. Можна згадати про антиасиміляційний проєкт «Ідель-Урал». Це така собі нереалізована поки що мрія чотирьох угро-фінських народів (ерзян, мокшан, марійців та удмуртів) і трьох тюркських (татар, башкирів та чувашів) — жити в одному державному об’єднанні. Біля витоків ідеї — виключно дисиденти — представники цих народів. Сам же Кремль боїться такого союзу, як вогню. Українці ж навпаки — симпатизують.

Пригадую плакат на Майдані Незалежності: «Наша релігія — свобода!». Тому ми повинні навчитися об’єднувати все добре, що народилося на нашій землі. До Одеси так чи інакше причетні Іван та Юрій Липи, Роман Шухевич, Леонід Утьосов, Михайло Жванецький... Це все наша історія!

Згадаймо, як виконував Лео-нід Утьосов пісню «С одесского кичмана». Там було чимало українізмів: «Бежали два уркана та й на во-во-лю», «остановились отдыхнуть», «болять мои рани в глыбоке. Одна вже заживаеть, другая нарываеть…». А як вам ось це: «за що же ж мы страждали?». Пісня, до речі, має політичний підтекст: «они же там гуляють, а мы же подавай им сыновйов». Тобто щось середнє між «сыновей» та «синів»... А рядок «один — герой гражданской, махновец партизанский» навіть Утьосову не дали виконати, коли робили довоєнний запис. Бо махновці воювали з більшовиками. Мова пісні явно не московська, але, за звичкою, ми все даруємо Росії. Коли нещодавно одеський музикант Фелікс Шиндер записав цю пісню в дуеті з легендарним Андрієм Макаревичем, то там згаданих українізмів уже не було. Все максимально «підтягнули» до російської літературної. Ось так…

Коли не тримаєшся за щось «своє» тому, що його надто мало, то розумніші з радістю заберуть усе. Отож, не здаватися і не розкидатися добром! Побільше наступального інтернаціоналізму (включаючи й дієву допомогу народам Росії), побільше любові до свого, до рідного — і ми переможемо. Закостеніла і всуціль шовіністична імперія не зможе з нами змагатися.

Сергій ЛАЩЕНКО.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua