Переглядів: 773

Мовний скандал у Дніпрі та приклад Маріуполя

(Чому сприяти бажаним тенденція важливіше, ніж боротися з небажаними)

Нещодавно в університеті «Дніпровська політехніка» розгорівся мовний скандал: вісімнадцятирічна студент-ка Софія Лісковська попросила професора філософії Громова проводити лекції українською. Той заперечив: «Я читаю російською. Якщо вам не подобається — пишіть на мене скаргу. Дві мови — одна нація, одна мова — руїна, а не Україна...».

Студентка до професорської поради дослухалася і поскаржилася в ректорат. Професор більше там не працює.

Є кілька зауважень з теми. З одного боку, це чудово, що в Дніпрі з’явилися принципові захисники української мови. Це позитивний момент, але ще далеко не перемога. Варто б дніпровським ветеранам мовних змагань узяти «шефство» над юною Софійкою. Не виключено, що їй і моральна підтримка знадобиться, бо у Дніпрі українофобів не бракує. По-друге, дівчині потрібен досвід. Потрібні друзі, з якими можна вправуватися у «мозкових штурмах», шліфувати аргументацію. Влитися у велике, дружне середовище — це одне, а залишатися й надалі одиночкою — зовсім інше.

Очевидно, молоді люди з інших міст братимуть приклад з Софії. Тож їм усім треба вчитися. Розширювати кругозір настільки, щоб можна було дискутувати з будь-ким.

Український соціолог Євген Головаха вважає оптимальною «консенсусну культуру спілкування і взаємин». Професор запропонував тезу: «Дві мови — це одна нація, одна мова — руїна»? Добре. Розберемося спокійно. Ми бачимо на прикладі «ДНР» та «ЛНР», що повна заборона укра-їнської мови неминуче провокує бідність через традиційне пограбування такого ідеологічно «роззброєного» регіону Росією. А там, де вільно може розвиватися і українська, і російська, люди живуть набагато краще.

Ніхто у Дніпрі не забороняє розмовляти російською. Але й українська повинна звучати. Дані ж опитувань свідчать про те, що в Дніпрі досі заборонялася саме державна мова, а не російська. У місті є 40% родин, у яких вдома спілкуються українською або ж поєднують українську та ро-сійську. В Чернігові таких родин аж 56%! Проте, як на вулицях північного Чернігова, так і на проспектах південного Дніпра української зовсім мало. В географічно центральному Житомирі ро-сійською розмовляють всі охочі — і росіяни, і представники титульної нації, а ось у географічно східному Харкові світитися україномовному — зась. Собі дорожче. Те ж і про південну Одесу можна сказати. Лише одиниці ризикують. Лише одиницям вдається передати свою україномовність дітям. І це геть не правильно, бо не можна російською підміняти всі інші мови.

Окупований Росією Крим не страждав би тепер від тоталітарного імперського режиму, якби свого часу там дозволили розвиватися українській та кримськотатарській мовам.

А Білорусь? Знущання над корінним народом, масові фізичні тортури якраз і є закономірним результатом нав’язаної імперією одномовності. Ця жорстокість і є справжнім обличчям «русского мира». Й аж ніяк не білоруського. Вільна Білорусь не мала б жодної потреби в таких силовиках-садистах. Це огидний запах Росії та «русского мира».

Тож не помилявся професор. Одномовність на пострадянському просторі — це руїна. Не існує в природі казахської, якутської, латиської чи вірменської одномовності. Всі тією чи іншою мірою знають російську. Одномовність приходить туди, де вже занадто утвердилася Росія. Самоспалення удмуртського філософа Альберта Разіна на знак протесту проти лінгвоциду корінних народів Росії підтверджує це. І у нас до того йшло... І якби у нас тепер тривала українізація, то значна частина проукраїнського люду в містах південного сходу вже відважилися б розмовляти державною. Але цього поки не спостерігаємо. Загроза «визволення» цих територій Росією з метою обкрадання і використання всіх ресурсів залишається.

Софійка зробила свою справу, як змогла. Ось тільки боюся, що в протилежному таборі факт звільнення професора Громова використають значно ефективніше, ніж ми. Добре, що у державної мови є захисники, але погано, коли Україна перетворюється на два ворожих табори. Передвиборні плакати зразка «Отстоим право на родной язык!» в Одесі та інших містах південного сходу свідчать про це.

Чи можна діяти інакше? Звісно ж, можна. Навіть на південному сході. Пасіонарні люди, які не прагнуть конфронтації, а йдуть у наступ з любов’ю до ближнього, творять чудеса. Результат завжди помітний. Уявіть собі вибух оптимізму в соцмережах після ось таких повідомлень маріупольчанки Оксани Стоміної: «Сьогодні моя улюблена племінничка, повернувшись зі школи, похвалилася, що на одному з уроків її клас навчався по нашій книжці «Прогулянка з Маріком». Навіть домашнє завдання по ній отримали. Каже, що їй та її однокласникам дуже сподобалося. Ура! Яка несподівана приємність!».

Зауважте, Оксана — з російськомовної родини військовослужбовця, української в школі не вивчала, дитинство пройшло в Білорусі, вищу освіту здобула в Росії, звідти ж привезла й чоловіка-росіянина, а результат ось такий вагомий і яскравий. У неї вже десятки україномовних поетичних творів, не кажучи вже про чудову прозу! «Прогулянки» з Маріком (так місцеві називають свій Марі-уполь) написала саме українською. А стосовно свого останнього візиту до школи і пропаганди хорошої дитячої книжки «Маю право», Оксана пише: «Після таких заходів починаю продовжувати думати: а чи не піти мені працюювати у школу? Це був не просто клас, а згусток позитивної енергії. Здається, я на 15 років помолодшала. І це попри те, що розмова була серйозною, дорослою — про права дітей і про те, що робити й до кого звертатися по допомогу та пораду у випадках порушення прав. Спасибі, хлопці та дівчата 3-В ЗОШ №3! За активність, допитливість, гостинність й обіймашки наприкінці!».

Колись винятково російськомовна громадянка, яка проживала у тотально російськомовному місті, Оксана ефективно працює на Україну. Водночас у Фейсбуці у неї і російськомовних постів багато. Скажімо: «Я очень благодарна бабушке с дедушкой за то, что родили мне самую лучшую на свете маму! С моей мамой мне всегда было и есть уютно, защищенно, счастливо и солнечно. Лучшим в себе я обязана маме. Вместе с жизнью она подарила мне нечто такое, что навсегда для меня эту жизнь украсило — веру в абсолютную доброту и искреннее бескорыстие».

Кому заважає російська мова, якщо твердо знаєш, що це мова друзів? Абсолютно нікому! Люди вірять маріупольчанці, бо вона щира. Якщо й живе хтось у цьому гарному приазовському місті за принципом «Україна — понад усе!», то це насамперед вона. Ну і ще жменька людей, знайомих між собою.

Наведу ще одне оптимістичне повідомлення: «Сьогодні, нарешті, знайшов те, що шукав. У нас, в Маріуполі, відкривається клас гри на бандурі! Повірте, такого у нашому в місті ще не було, і в наших силах зробите все, щоб цей клас розвивався. Я поспілкувався з директором Маріупольської спеціалізованої музичної школи Ларисою Гах. Ця чудова жінка всією душею хоче, щоб бандура «жила» і грала в Маріуполі!».

Саме такі осередки і є най-більшим досягненням України! Коли все робиться не за примусом. Пильні контролери за виконанням мовного закону, які вже є і серед школярів (пам’ятаєте дівчинку з Одеси, яка виявила мужню позицію на уроці малювання?), — це дуже добре. Але мережа пасіонарних громадських діячів, які вміють творити гармонію в регіонах — у Маріуполі, Краматорську, Харкові, Запоріжжі, Одесі — набагато краще.

Сергій ЛАЩЕНКО.
м. Львів.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net