Переглядів: 1294

Апчхи! На здоров’я!

Чихати нікому й ніде не забороняється. Чихають і мужики, і поліцмейстери, і навіть іноді таємні радники. Всі чихають.
Антон ЧЕХОВ. «Смерть чиновника».

Здоров’я, як здавна відомо, — найдорожчий скарб з усіх, що може мати людина. За віки свого існування людство накопичило безліч фольклорних творів, пов’язаних безпосередньо зі здоров’ям та здоровим способом життя. Це і прислів’я, і приказки, і загадки, у стислих формах яких вкладено глибокий зміст, сформульовано віковий досвід народів, що передається від покоління до покоління.

 У своїх життєвих ситуаціях ми часто кажемо: «Було б здоров’я, а все інше наживем»; «Ціну здоров’я знає лише той, хто його втратив»; «Найбільше багатство — здоров’я»; «Праця додає здоров’я, а лінощі — хвороб» і т.п. А прислів’я «Люди часто хворіють, бо берегтись не вміють» — це і є народна відповідь на запитання: чому ми хворіємо? Бо не вміємо берегтися. І головне — ще й не бажаємо цього робити, до чого нас закликає інше прислів’я — про «береженого, якого і Бог береже».

Багато мудрих думок, слушних висловів та порад про необхідність берегти здоров’я належить і відомим особистостям: лікарям, філософам, дослідникам, письменникам, які стверджують верховенство здоров’я над усім іншим у житті. Вони не тільки констатують факти, а й застерігають або повчають, схвалюють або засуджують. Серед таких поважних авторів і давньоримський поет Децим Юній Ювенал (бл. 61 — бл. 127), якому належить один з найвідоміших висловів про здоров’я: «Mens sana in corpore sano» — «У здоровому тілі — здоровий дух». І це, як зазначив великий англійський педагог та філософ Джон Локк, «найкоротший, але повний опис щасливого стану в цьому світі».

І все ж, не Ювенал — автор найпопулярнішого висловлювання про людське здоров’я. Найуживанішим у світі, без сумніву, є вислів, який належить не філософу, не медику, не письменнику, а клірику Пелагію І, який у часи імператора Юстиніана I обіймав посаду Папи Римського.

То що ж сказав Пелагій І, що мільйони людей щодня, із самого ранку до пізнього вечора, впродовж багатьох віків промовляють цю фразу, навіть не здогадуючись, що у неї є автор, людина, яка вперше в історії поставила поруч ці відомі кожному два слова, аби вони, утворивши стійке словосполучення, почали відлік свого вічного життя? І не тільки автор, а й ціла епоха, якій дали назву Юстиніанська. Ця епоха відіграла в історії людства надзвичайно велику роль завдяки саме цим двом постатям — Юстиніану І та Пелагію І, талант яких (у тому числі й філологічний) не зміг би проявитися один без одного.

Але перш ніж озвучити це відоме словосполучення, пропоную познайомитися з його автором та історичною епохою, у якій він жив.

Доля Пелагія І залежала від Юстиніана І: чи жити йому, а чи сконати на хресті як зрадникові імператора або відступникові церкви?

У всесвітній історії імператор Юстиніан І оцінюється по-різному. Придворний історик Прокопій Кесарійський, залишив нам дві протилежного змісту розповіді про характер правління свого сюзерена.

Одна — офіційна («Історія воєн Юстиніана» і трактат «Про будови Юстиніана») — наповнена безмірними його вихваляннями, інша — «Таємна історія», де зібрані всі плітки і бруд про імператора та його дружину, хоча, як казали ті ж таки давні римляни, «дружина Цезаря поза підозрою». Але правий, мабуть, Горацій, який зауважив, що між крайнощами є «золота середина». Утім, як би там не було, а за масштабами звершень іншого такого імператора Візантія не знала і прізвисько «Великий», на думку істориків, Юстиніан отримав цілком заслужено.

Звернемо увагу на те, що майбутній імператор народився (483 р.) в бідній селянській сім’ї. При хрещенні отримав ім’я Петро Саватій (Саватієм звали батька), до якого згодом додалися Флавій (як знак належності до імператорського сімейства) та Юстиніан (на честь свого дядька по матері — імператора Юстина I). Про його молоді роки Прокопій Кесарійський писав: «Юстиніан, ще не зведений на престол, управляв державою за життя свого дядька... який ще царював, але був дуже старий і вже не здібний до державних справ».

Характеризуючи Юстиніна вже як молодого правителя, той же П. Кесарійський у книзі «Війна з персами. Війна з вандалами. Таємна історія» зауважував, що імператор був «сповнений хитрості, підступності, відзначався нещирістю, володів здатністю приховувати свій гнів, був лукавим, небезпечним, був чудовим актором, коли треба було приховувати свої думки, й умів проливати сльози не від радості чи горя, а штучно викликаючи їх у потрібний час за необхідності. Він постійно обманював, і не при нагоді, але скріпивши угоду грамотою і найстрашнішими клятвами, в тому числі й щодо своїх підданих».

Характеристика, відверто кажучи, не з приємних. Сьогодні з такою, певен, на роботу не взяли б. Однак історик, підсумовуючи його діяння, висловлюється вже захоплено: «У наш час з’явився імператор Юстиніан, який, прийнявши владу над приголомшеною і доведеною до ганебної слабкості державою, збільшив її розміри і привів її в блискучий стан, вигнавши з неї варварів, які відвіку знущалися з неї... Імператор… з найбільшим мистецтвом зумів обдумати нові цілі держави. Насправді, цілий ряд областей, які були вже чужими для Римської держави, він підпорядкував своїй владі і збудував незліченну кількість міст, що раніше не існували… Сам, із власної волі простивши провини тих, хто замислює проти нього зло, тим, що потребують засобів для життя, сповнивши їх до перенасичення багатствами і цим подолавши принизливу для них злощасну долю, домігся того, що в імперії запанувала радість життя».

У цій двоїстості суджень римського історика безсумнівним залишається те, що Юстиніан володів феноменальною працездатністю, розумом і був талановитим організатором. Коли, наприклад, у 557 році багато міст зруйнував землетрус, він негайно відмінив пишні па-лацові обіди та подарунки, що давалися імператором столичній знаті, а заощаджені чималі гроші віддав постраждалим. Хто з можновладців здатен на таке сьогодні? Хіба що під час виборів до Верховної Ради...

Характерною для поглядів Юстиніана Великого, засновника римського права, є його церковна полі-тика. Будучи людиною глибоко віруючою і переконаною в тому, що править благодаттю Божою, він надавав істотного значення духовно-моральному керівництву своїми підданими. Прагнув, аби в єдиній імперії, в якій встановив єдиний закон, існували єдина віра і єдина духовна влада.

З іншого боку, в церковній політиці Юстиніана надзвичайно яскраво виявляються самодержавні тенденції, які отримали назву «цезарепапізм». Саме на цьому ґрунті й зіткнулися дві видатні особистості Великого Риму: Юстиніан і Пелагій — обидва перші.

На відміну від свого імператора, Пелагій походив зі шляхетної сім’ї, його батько, Іоан, був вікарієм.

Під час супроводу Папи Агапіта І до Константинополя Пелагій був призначений нунцієм (постійний дипломатичний представник Святого Престолу в державах, з якими Ватикан підтримує офіційні дипломатичні відносини, відповідає надзвичайному і повноважному послу Римської церкви. — Авт).

Коли Вигілій, попередник Пелагія, за наказом імператора Юстиніана I, вирушив до Константинополя, Пелагій залишився в Римі у статусі місцеблюстителя Апостольського престолу. Якраз у цей час король готів Тотила оточив місто, і Пелагій, переймаючись долею людей, усе своє багатство витратив на допомогу тим, хто страждав від голоду, й намагався переконати короля оголосити перемир’я. Коли дипломатичні зусилля не дали результату, Пелагій зустрів переможця у соборі Святого Петра й переконав помилувати мешканців міста, хоча саме місто вже було пограбоване. У цьому — християнському ставленні до людських страждань — бачимо схожість Пелагія з Юстиніаном.

Повернувшись до Константинополя, Пелагій потрапив у вир релігійних чвар між Папою та візантійським духовенством. І як наслідок — Вигілій та Пелагій, за обмовою духовенства, були заарештовані й чекали на вирок.

Пелагія було звільнено 555 року, після смерті Вигілія, і відправлено до Риму. І хоча за життя Вигілія Пелагій сперечався з Юстиніаном на релігійному ґрунті, після повернення до Риму він вирішив досягнути з ним компромісу і прийняв бік імператора. Це принесло йому підтримку Юстиніана на виборах папи, яким він і став у квітні 556 року.

Пелагій I помер у березні 561-го, після чотирьох років десяти місяців і вісімнадцяти днів понтифікату, залишивши після себе вікопомний наказ, щоб усі, хто чихає, обов’язково промовляли цілюще побажання: «На здоров’я!».

Це був час однієї з найбільших пандемій у світовій історії та першої в історії людства достовірної пандемії взагалі серед інфекційних хвороб.

Імператор, згідно з літописом, перехворів тоді на чуму й подарувавши світові законодавчі положення, якими користуються і сьогодні як зразком державного ставлення до правління країною. У його «Дигестах», що мали силу закону, зібрано, систематизовано й тематично об’єднано 9200 уривків із 2000 творів 39 найвидатніших римських юристів, що складають 50 книг.

Юстиніан І був і залишається однією з найвідоміших і, як не парадоксально, найзагадковіших фігур візантійської історії. З поміж-іншого й тим, що одужав під час жахливої пандемії.

Помітивши, що симптомом хвороби були позіхання і чхання, він почав хрестити рота як захист від злого духа. Так виник християнський звичай при позіханні хрестити рота.

У свою чергу Пелагій, зачувши чих Юстиніана, як добрий християнин побажав йому: «На здоров’я!», а коли імператор видужав, написав наказ, щоб при чиханні говорили так усім хворим.

Всесвітньо відомий історик Ювал Ной Гарарі у книжці-бестселері «Людина розумна. Історія людства від минулого до майбутнього» слушно зауважив: «Ми вивчаємо історію не для того, щоби знати майбутнє, а для того, щоби розширити наші горизонти, розуміти, що наша теперішня ситуація не є ані природною, ані неминучою, і щоб, відповідно, мати перед собою значно більше можливостей, аніж уявляли раніше».

Сьогодні людство вкотре потрапило у пастку чергової смертоносної пандемії, яку назвали коронавірусом COVID-19. І чому б нам у цей час не згадати ті давні традиції, які допомагали нашим пращурам у подібних ситуаціях?

В іудейських переказах, наприклад, розповідається, що коли Бог створив людину, то вдихнув у неї життя. Але потім вирішив зробити Адама смертним: той чхнув і тим самим видихнув життя із себе. Згодом люди чхали тільки раз у своєму житті — перед смертю.

Одного разу Яків після свого першого й останнього пчиху попросив Бога не забирати його, і Бог погодився, але вніс деякі корективи: дав людям старість та хвороби. І люди більше не вмирали одразу піс-

ля пчиху й почали бажати одне одному здоров’я.

У середньовічній Європі чхання було передвісником пандемії. Люди дуже боялися чхати, а коли чхали, казали: «Бог у поміч!». Причому говорили це не тільки ті, хто був поруч, а й той, хто чхав.

У новгородських літописах є уривки оповідань про те, що коли дитина чхає, її збирається викрасти чорт. Тому батьки повинні були сказати: «Будь здоровий, ангеле-хранителю!», бажаючи здоров’я не самому малюкові, а його янголу-охоронцю.

Стародавні римляни вірили: якщо людина чхне, то її душа через чих може вилетіти назовні. Відтак казали: «Нехай боги заховають вашу душу назад!».

У країнах Азії вважали, що в пеклі існує якийсь суддя, котрий записує в свою книжку тих, кого збирається незабаром забрати, а чих — це знак про те, що такий запис уже зроблено. У зв’язку з цим люди всіляко намагалися стримувати чхання, щоб суддя не записав їх у цю страшну книгу.

У шотландців було все навпаки — чхання вважалося знаком розумового здоров’я. Вони з нетерпінням чекали, коли їхня дитина чхне, бо дурні діти нібито не вміли цього робити.

Ще є повір’я, що момент пчиху віщує якусь подію. Саме тому коли один щось розповідав, а інший чхав, казали: «О! Точно! Значить, правда!».

У сучасному світі англійці кажуть: «Хай благословить тебе Бог!», німці й слов’яни бажають здоров’я, а італійці — щастя.

На Близькому і Середньому Сході у бік того, хто чхнув, кланяються і плескають у долоні.

Давні греки вважали, що чхання «походить з голови, а тому його потрібно належно зустріти».

У європейській традиції побажання здоров’я і фраза «Будь здоровий!» попереджали хворобу.

У нас така ввічливо-санітарна форма з’явилася після християнізації Київської Русі.

У побуті українців побажання здоров’я з часом поширилося і на вітання «Здоровенькі були!» та різноманітні зичення на кшталт «Будь здоровий, як вода!». Зміст цього вислову розширився: коли людина, розповідаючи щось, чхала, зауважували: «Правду каже», оскільки, вважали, це віщувало якусь подію. Нині ситуація дещо змінилася: якщо співрозмовник чхнув під час ваших слів, можете потвердити: «Правду кажу».

Утім думки щодо цього побажання розділилися: багато хто продовжує вживати цю форму, але є й ті, хто вважає, що бажати нічого не потрібно. Навпаки, той, хто, чхнув, має вибачитися. Мовляв, у діловій сфері не заведено говорити «Будь здоровий» після чхання, а бажати здоров’я можна тільки близьким людям і рідним у тісному колі. Як на мене, то це не тільки питання етикету, бо ж бажати людині здоров’я — не гріх, а, навпаки, наш обов’язок, ознака християнської любові до ближнього.

Люди чихали завжди, бо це їх безумовний рефлекс. Але, на жаль, і чхали вони на все теж завжди, тільки вже не за рефлексом, а за власним переконанням, утворивши в лексиці цілий пласт синонімів, осягнути який майже неможливо: «Мене це не хвилює», «Мені однаково», «Все одно», «Яка різниця», «Воно мені треба?», «До лампочки!», «Моя хата скраю — нічого не знаю» і т.п. аж до вульгаризмів.

Але крім рефлексного чихання, існувало ще й штучне, коли, щоб чхнути, нюхали тютюн, який зберігали у табакерках і носили із собою. І що дивно: на штучний чих теж відгукувалися побажанням здоров’я. Про популярність такого захоплення чи розваги свідчить бодай те, наскільки часто табакерки ставали нагородними подарунками підданим від імператорів.

Безумовно, мине і ця пандемія, наслідки якої нам будуть відомі з часом. Але вже зараз зрозуміло те, що вона теж залишить свій слід не тільки у свідомості українців, а й у поповненні нашої лексики новими словами, виразами, фразеологізмами, навіть анекдотами та смішними історіями.

Юрій СИСІН,
письменник.
м. Ананьїв.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net