Переглядів: 705

Голоси із Кодимського яру

До річниці масового розстрілу під час Другої світової війни місцевих євреїв, у Кодимі завершено встановлення і впорядкування пам’ятного комплексу.

Є у передмісті Кодими надзвичайно мальовниче, але з трагічною історією місце — Кодимський яр. Криваві події, які розгорталися тут у роки фашистської окупації, зробили його місцем скорботи.

— Тут 30 серпня 1941 року відбувся перший масовий розстріл молодих євреїв — юнаків і дівчат, які приїхали додому на канікули. Друге масове знищення єврейського населення відбулося неподалік 12 січня 1942-го. Тоді загинуло понад 630 євреїв містечка. Людей похилого віку, жінок, дітей, які нічого не підозрювали, вигнали на лютий мороз у хатній одежині. Тих, хто не міг іти, вбивали на місці. Поліцаям за кожного спійманого і розстріляного єврея платили одну німецьку марку. Такою була ціна людського життя, — розповіла про ті трагічні події мешканка Кодими Раїса Марківна Зільберман.

Виходець із Кодими, журналіст і письменник Петро Юхимович Фаєнгерш (літературний псевдонім Петро Єфимов), живучи у США, написав книжку «Живі і мертві. Трагедія маленького містечка» — про вбивства безневинних людей у яру на околиці міста. Автор збирав матеріали в очевидців. Цю книгу споминів важко читати, бо вона написана сльозами і кров’ю тих, хто вижив. Кодимський яр для місцевих євреїв і всіх, хто вважає себе людиною, — то страшне і пам’ятне місце.

Очевидці згадували, що особливим цинізмом відзначалися поліцаї. Коли яр наповнився людською кров’ю, вони реготали зі словами «жиди пустили сік». Наспіх засипана величезна могила ворушилася ще цілу добу. Лише одиницям вдалося з неї вибратися. Ці люди й стали свідками того неймовірно жорстокого злочину. Поранені й обморожені, вони добиралися до найближчих сіл, переховуючись у жителів Пиріжної, Івашкового. Ті, хто їх рятував, також наражалися на велику небезпеку.

Кодимчанка Галина Федорова (Парабіна) згадує, як спекотного серпневого дня поліцаї та окупанти-румуни вели виснажених людей до яру. Бачила цей натовп поблизу залізничного вокзалу, де мешкала її сім’я. Молода єврейка з криком відчаю та благанням «Врятуйте мою дівчинку, її звуть Рая!» поклала за паркан крихітний живий пакунок з немовлям, який згодом підібрали місцеві жителі. Дитину, як з’ясувалося, переховували всі роки окупації.

Під час другого розстрілу колону приречених також конвоювали центральною вулицею міста. Біля яру жінки, щоб уберегти дітей від смерті, стрибали з ними в яму, прикриваючи їх своїми тілами.

— Зі мною у паралельному класі вчився один з таких хлопчиків — Сеня Підвальний, якого мати в яру прикрила собою. Коли вбивці пішли, він зумів виповзти з ями, незважаючи на сильне переохолодження. Семен Підвальний став доктором технічних наук, професором Воронезького вишу. Таким же чином врятувався й Ізя Ройтбак. Хлопчина, вибираючись з яру, обморозив пальці лівої руки і їх довелося ампутувати. Тітоньку Клару (Хайку), яка багато років працювала білетером у кінотеатрі Кодими, відкопали місцеві жителі й переховували до кінця війни, — розповіла пані Галина.

Ось такі трагічні події відбулися 30 серпня 1941-го та 12 січня 1942-го у містечку Кодима, що на півночі Одещини. Не увічнити пам’ять про невинно убієнних було б не по-людськи, не по-Божому. Тож через якийсь час після війни силами і на кошти євреїв, які вижили, та рідних розстріляних на обох місцях страти у Кодимському яру поставили два скромних пам’ятники. З часом вони почали руйнуватися.

За відновлення пам’ятного комплексу взялися ініціатори з далекого зарубіжжя, а всі органі-заційні клопоти у Кодимі лягли на Раїсу Марківну Зільберман. Зараз вона — чи не єдина представниця колись великої єврейської громади у Кодимському районі. Жінка багато років працювала медичною сестрою у тутешній ЦРЛ, знає чи не всіх кодимчан до третього коліна. Її поважають за щирий і відкритий характер та доброзичливість.

Небайдужі кодимчани, більшість яких давно мешкає у США, Ізраїлі, Німеччині та інших країнах, відгукнулися на прохання Петра Єфимова і Галини Федорової (Парабіної) почати збір коштів на відновлення пам’ятників на місцях масової страти євреїв.

Сама Раїса Марківна ходила по різних інстанціях, домовлялася, переконувала, просила. Десь погоджувалися допомогти, а десь — відмовлялися або відмахувалися «на потім». Та як би там не було, а за десять років роботи з упорядкування місць масового знищення людей й увічнення пам’яті про них завершені.

Значні кошти на пам’ятник на місці зимового розстрілу пожертвувала колишня кодимчанка, а нині громадянка Ізраїлю 90-річна Марія Юхимівна Попілевська, яка дивом врятувалася з тієї ями, де загинули її мама та обидва братики. Загалом на завершення всіх робіт і впорядкування території місць трагедії переказали гроші понад 40 громадян України, США, Ізраїлю та Німеччини. Допомогли і єврейські громади Балти та Одеси, долучилися до справи працівники кодимського ТОВ «Стандарт», очолюваного В. Тодорашком.

Раїса Марківна вважає, що хоч роботи велися й довго, але важливий обов’язок перед пам’яттю загиблих таки виконано.

Тут доречно зазначити, що у минулому євреї складали значну частину жителів Кодими, сприяючи розвою містечка як ремісничого та культурного центру. Серед них були талановиті вчителі, лікарі, які несли просвіту та рятували від хвороб місцеве населення, виробники потрібних у побуті товарів. Багато вихідців стали відомими у світі представниками різних галузей науки, культури та економіки. Однак, на жаль, з пам’яттю чомусь не все так гарно складається, як годилося б. Бо ж усе, по суті, обмежується покладанням квітів у пам’ятні дні.

У цьому контексті необхідно згадати й інші пам’ятні місця Кодимщини.

Кілька поколінь євреїв поховані на міському єврейському кладовищі. З огляду на давність поховань його мали б внести до переліку історичних пам’яток, забезпечити охорону та догляд, але... Цвинтар занедбаний, старі надгробні плити осідають під землю, щоліта все заростає височенними бур’янами. Звісно, одна людина в особі Раїси Марківни Зільберман не в змозі доглядати за ним. Сил їй вистачає на впорядкування хіба що кількох могил своїх рідних і знайомих.

Територія навколо кладовища переходить до орних фермерських земель, і простір навколо нього береться у щільніше кільце. Вхід на цвинтар — уже без залізної брами, яку колись зірвали. Завдала шкоди й пожежа: через спалювання бур’янів одного року на огорожах вигорі-ла фарба, а деякі пам’ятники пошкодилися. Так прадавнє кладовище перетворилося на місце загубленої пам’яті.

У районі є й інші трагічно-пам’ятні місця. У Грабовому окупанти винищили велику єврейську родину Савранських разом з дітьми, а їхню домівку спалили. Старший син, повернувшись з фронту, разом з батьком Раїси Марківни встановив скромний пам’ятник загиблій сім’ї. Нині це місце майже втрачене, бо перетворилося на глухі зарості акацій та бур’янів з рештками зруйнованого часом надгробку.

У селі Круті колись також мешкало багато євреїв і там є єврейське кладовище. Під час війни окупанти багатьох розстріляли, а тіла вбитих поскидали у силосну траншею. І чи залишився слід на землі від тієї трагедії?

Втім, за природну руйнацію страшніша руйнація від рук людських. Як розцінити те, що кам’яними надгробками вкладалися доріжки у дворах? Чи те, що в Кодимському яру якийсь чолов’яга, пристрілюючи рушницю, тричі влучив в один зі встановлених пам’ятників (а може, й цілеспрямовано стріляв)?

Французький філософ Поль Рікер у своїй праці «Пам’ять, історія, забуття» описує ситуацію, коли для нагальної соці-альної терапії та досягнення уявної єдності вибудовується політика пам’яті, що існує під знаком корисливості, а не істини, що формує забуття злочинів і трагічних сторінок минулого. В результаті страждають індивідуальна й колективна пам’ять. А, як на мене, то й ментальна якість суспільства.

Віра ТИХОНОВА.
м. Кодима.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net