Переглядів: 1061

«Зробив із лемеша швайку»

Коли п’ятий президент України зауважив на адресу шостого, що призначення А. Єрмака на місце А. Богдана — це, «з одного боку, шило на мило, з іншого — поганий знак…», я пригадав інший, менш відомий, але не менш образний український вислів: «Зробити із лемеша швайку».

Чому згадав саме його? Бо після «шило-мило» у свідомості миттєво почав вибудовуватися ланцюжок подібних українських виразів, які сьогодні, на жаль, в усній мові активно не використовуються: «шило на мотовило», «шило на швайку», «заміняв леміш на швайку», «шило-мотовило все поле сходило, додому вернулось» тощо. І стало образливо, що поки ТАМ обмінюються «шилом-милом», країна, як у невмілого коваля, перетворюється з лемеша на швайку, а мова втрачає своє багатоманіття, свою красу.

І те, що Петро Олексійович дуже жоречно вплів у свій виступ давнє народне словосполучення, вже само собою свідчить про його глибоке знання україн-ської не тільки як державної, але і як розмовної, якої постійно уникають його «шиломильні» опоненти, лякаючи українців українізацією України. Прикро, що нинішнє життя українців побудоване так, що ми дедалі менше й менше вживаємо слова та вислови, якими в народі активно користувалися раніше. І не тому, що вони зникли.

З одного боку, це нормальний процес старіння, який відбувається в житті (а отже і в мові), а з іншого — сучасні українці поступово втрачають пуповинний зв’язок з їхнім живильним простором, тим, який упродовж багатьох віків формував україн-ську націю, кріпив її мовні засади у казках, піснях, загадках, прислів’ях... У першу голову, це слова, пов’язані з рільництвом, як-от леміш, мотика, плуг, рало, борона, ярмо тощо. І це зрозуміло, бо ж провідною галуззю господарства праукраїнців було хліборобство, а основним знаряддям обробітку ґрунту — плуг, який на перших щаблях розвитку рільництва називався ралом, потім з’явилися слова плуг, леміш, чересло, про які в народі казали: «Плуг і чересло — то мужицьке ремесло». Чересло від праслов’янського cerslo — «різати» — елемент плуга, що застосовується для дуже глибокої оранки.

Отже, тема землі для корінних українців була не другорядною ні в їхній усній, ні в літературній творчості, оскільки ставлення до землі було (і є до сьогодні) мірилом духовної зрілості українця.

«А до чого тут швайка? Яким боком вона стосується сільськогосподарського реманенту наших пращурів? І взагалі, як потрапила у стійке сполучення із лемешем?» — запитає уважний читач.

Річ у тім, що основним джерелом творення і поповнення сталих українських виразів є жива народна мова, з якої у літературну надходять прислів’я, приказки, дотепи, жарти. Всі вони пов’язані з обрядами, звичаями, побутом і характером народу: «дати гарбуза», «піймати облизня», «теревені правити» тощо. Стійкий вислів «зробити з лемеша швайку» виник на основі української народної казки про Коваля, який узявся викувати лемеша, але через невміння змарнував так багато заліза, що його залишилося лише на швайку (а коли гартував, то тільки почув «пшик»). Відтак цей вираз набув у народі значення мізерного результату при великих затратах, тобто велику справу можна звести на пшик, якщо за неї береться невмійко.

Але в згаданій казці є один доволі цікавий для сучасного українця момент: крім швайки у ній мовиться ще й про шило, яке коваль планував виготовити, коли не зміг упоратися зі швайкою. Та до наведеного нами сталого виразу потрапило все ж не шило, а швайка. Чому? Адже ці предмети дуже схожі. Швайка — це товста металева голка на держалні для проколювання дірок. Назва походить від іменника швач, який називає професію людини. І це важливо для «біографії» цього слова. Що ж до шила, то всім відомо, що це інструмент, теж у вигляді загостреного металевого стержня з ручкою, яким користуються переважно для проколювання невеличких отворів. А назва його, на відміну від попереднього, походить не від іменника швач, а від дієслова шити — близько, але не те саме.

Читач, який кохається в рідній мові, обов’язково відчує цю істотну різницю вже у самому походженні назв: швайкою користуються шевці, а шилом — будь-хто, без зазначення професії. Тобто за шилом не стоїть працьовита людина, яка багато віків, день у день, за його допомогою створює добробут сім’ї, роду, міста, країни. У слово шило таких якостей народ не вклав — воно від початку слугує всім й одночасно нікому, як добру, так і злу. Мабуть, через це шило, а не швайка, було забагрене кров’ю. А слово швайка в українській мові олюднене і слугує тільки добру, бо постійно перебуває в руках трударя, а відтак його художня, образна палітра значно багатша, ніж слова шило. Можливо, тому письменник Володимир Рутківський, добираючи прізвисько головному герою своєї книжки, зупинив увагу саме на слові швайка, назвавши Швайкою козака («Джури козака Швайки»). Хоча, слід зауважити, серед запорожців було немало і з прізвиськом Шило, як, скажімо, у Миколи Гоголя — Мусій Шило.

Якщо зі словом швайка у наведеному нами фразеологізмі ми розібралися більш-менш без особливого напруження, то в слові леміш (у значенні плуг) сконцентровано, по суті, всю минувшину українців — від найдавніших часів і до сьогодення. А починається вона з українських міфів та легенд, не таких уже й вигаданих, бо у 980 році київський князь Володимир розпорядився звести поза «княжим двором» пантеон шістьом богам, серед яких був і Сварог. За Іпатіївським літописом, саме цей бог навчив праукраїнців хліборобству й подарував їм плуга.

Найперші плуги називали ралами. Сьогодні це слово вживають переважно поети. За походженням рало являло собою вдосконалену мотику, а саме слово народилося від праслов’ян-ського ordlo, пов’язаного з orati — «орати». Звідси ж і рілля — «виоране поле». І хоча значення слова рілля словники пояснюють словом поле, в Івана Франка читаємо: «Чим нам жити? Зима недалеко. У мене нема ні поля, ні ріллі».

Відомий вислів перекувати мечі на рала (відмовитися від войовничих намірів), який походить зі Старого Заповіту (Ісайя, 2:4): «І судитиме [Слово Боже] народи, й каратиме багато племен; і перекують мечі свої на рала і списи свої на серпи; не здійме меча народ на народ і не будуть більше воювати», уродженець Катеринослава (нинішнього Дніпра) відомий митець Євген Вучетич використав як назву своєї скульптурної композиції, створеної у 1957 році та встановленої перед будівлею ООН у Нью-Йорку. Як давно було заповідано людям Словом Божим «перекувати списи свої на серпи», а вони вперто не хочуть дослухатися до Божого Слова, хоча й моляться щоденно по церквах та соборах!

У Євгена Плужника є вірш, написаний у 1926-у, за 10 років до власної загибелі і за 30 років до створення Вучетичем його композиції: «Я знаю: / Перекують на рала мечі. / І буде родюча земля — / Не ця. / І будуть одні ключі / Одмикати усі серця./ Я знаю! / І буде так: / Пшеницями зійде кров,/ І пізнають, яка на смак/ Любов. / Вірю».

Інколи поруч із ралом у літописах згадується соха. Одне з перших свідчень про неї датується 1275 роком. Свою назву це знаряддя одержало від палиці з розгалуженням, яку давні слов’яни нарекли сохою. Але українські селяни надавали перевагу ралу, бо соха на наших ґрунтах була малоефективною, що зафіксовано і в народних прислів’ях: «Де оре сошка, там хліба трошки»; «Де оре сошка, там суха ложка»; «Коли соха в землю піде, тоді живе голод» тощо. Тому українці на позначення плуга здавна користувалися словом рало, а росіяни — соха.

У нашій оповіді не можемо не згадати про гордість українських рільників — український плуг, який тягли зазвичай шість-сім волів. За словами очевидця, український плуг вражав своїми розмірами та вагою: «він вивертав великими брилами землю, в’язку і настільки тверду, що проста борона ніяк не в змозі їх роздрібнити». Для обробітку перегорнутих скиб застосовували рало, а остаточне поверхневе розпушування провадили за допомогою дерев’яних борін.

Утім, з плугом в Україні було пов’язане не тільки рільництво. До прийняття метричної системи мір вживалася така одиниця вимірювання, як верста, первісним значенням якої була «віддаль між двома поворотами плуга».

Плуг — це і штучна одиниця оподаткування в Україні, обчислювана за кількістю волів у господарстві (вісім волів становили один «плуг»), а поплужне — поземельний податок від плуга.

Плуг в Україні вважався символом копіткої праці: «Плуг від роботи блищить»; «Працю плуга по борозні видно»; «Хто на плуг налягає — без хліба не буває»... Окрім того, в народному світосприйманні земля символізувала жінку, матір, а оранка та сівба — запліднення, тому в народній пісні фраза «нема кому за плугом ходити» означає «немає кому дівчину любити» («Ой у лузі, лузі стоять волики в плузі, та нікому воли погонити, та нікому за плугом ходити. Плугарі старії, погоничі малії»).

Плугу присвячено безліч народних казок, пісень, загадок та прислів’їв: «І піч панує, як плуг годує»; «Для милого друга — й вола з плуга» тощо.

Не менше й українських прізвищ: Плужник, Плуговий, Плугатар, Підплужник, Гряділь (від гряділь— «дишло у плузі»)… Ми вже згадували одного з найліричніших українських поетів – Євгена Плужника, чиє життя обірвалося у Соловецькому концтаборі 1936 року. Вся його поезія просякнута пахощами степу, зораної землі й гарячою кров’ю невинно заморених голодом українців, які тяжко працювали і помирали на ній: «Благословен, єси, часе мій, / О, жорстокий! І весь в крові! / Це нічого, що я, мов гній, / Під посіви твої нові!». Або такі рядки: «Мовчки зросте десь новий Тарас / Серед кривавих піль»; «Зустрів кулю за лісом. / Саме там, де посіяв жито!»…

Чому так багато української крові проростає пшеницями-житами на наших полях? Кому ми заважали? Адже з давніх часів українці ніколи не кривавили свої плуги та рала, хіба що вимушено захищалися від агресивних сусідів. Плугатарський реманент завжди утримували в чистоті — моральній і робочій. Та ось прийшов сусід – «Притулив до стінки людину, / Витяг нагана.../ Придивляйсь, дітлоха, з-за тину, – / Гра бездоганна! / Потім їли яєшню з салом, / До синців тисли Мотрі груди.../ О, минуле! Твоїм васалам / І в майбутньому тісно буде!». Як у воду дивився поет, чиє прізвище походить від слова «плуг», і мав право сказати про те, як «На поле вийшов — зомлів: / Колос від колосу — чверть! / Висохло серце землі, / Кров’ю наповнене вщерть!»; «І впав навколішки, і плакав ревно.../ І чув, як лагідно ростуть жита.../ І болем спокою себе упевнив: / Криваво зрошена, зросте мета!».

Й українська мета дійсно тільки-тільки почала зростати, як до нас знову оклик: «Говорітє по-русскі!». І пішло-поїхало: «українізація», «націоналісти», «бандерівці», «фашисти», «порохоботи», «укропи» і т.д., і т.п. — до істерії. І це при тому, що ми світом визнана держава, що ми — українці «і що є у нас мова, і що українська вона».

Завершуючи нашу розмову про святі для українців слова та імена, підкреслимо, що однією із граней самобутності й краси української мови є її лексична неповторність. Саме цю лексичну неповторність упродовж століть підступно намагалися затерти, замовчати, згубити, відсуваючи її на задній план, облудно чіпляючи до слів ярлики застарілих і вилучаючи їх зі словників та повсякденного вжитку. Тому для розвою української мови дуже важливим є широке залучення у мовлення слів і словосполучень, які поступово виходять з активного користування.

Юрій СИСІН,
письменник.
м. Ананьїв.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua