Мудрість і воля

• Демократична держава потребує свідомого громадянина, який, реалізуючи себе, допомагає цим суспільству та країні розвиватися і вдосконалюватися. Тоталітарна держава виховує підданого, тобто раба, який задовольняється малим та ще й дякує вождю і владі. Олександр Довженко, людина творчого філософського складу мислення, писав: «Основна моя пристрасть — етична... Ті держави здатні стати великими, у яких великі малі люди». Великими громадяни країни стають завдяки творчій трудовій діяльності, раб тоталітарного режиму лише імітує огидну нецікаву працю. Творча особистість допомагає власній країні, психологічний раб висить на ній. Стародавня Римська імперія розвалилася внаслідок неефективної рабської праці, аналогічна доля спіткала Радянський Союз. Саме свобода та демократія спонукають людину розкрити власний творчий потенціал. Людина, яка чекає, що їй хтось щось дасть, чекатиме до загину, а жити буде в альтфатері, шукаючи там своє велике щастя.

• Якщо не будеш докладати достатніх зусиль, то з часом втратиш здатність долати перешкоди на життєвому шляху. 90 відсотків перемог та невдач — твоя заслуга і твоя провина, напруги твого розуму і твоєї волі. Наскільки хотів, настільки й досягнув успіху. Поки людина не усвідомить власної відповідальності за свою долю, вона лише підраховуватиме всі шанси та можливості, що були змарновані. Але буде вже пізно. Ти матимеш великий шанс перетворитися на незадоволену, нещасну, досить неприємну людину. Дякуватимеш лише собі.

• Раби розумними не бувають: розум у них затьмарений заздрістю та злобою. Неповагою до себе та до інших. Психологічний раб — це людина, з якої ніби висмоктана вся людська сутність. Залишається жалюгідна оболонка, яка здебільшого напхана непотребом та сміттям. Психологічний раб — це повна деградація людини. Країна, в якій переважають раби, не має жодної перспективи розвитку. Український шлях — це шлях свободи та демократії ще з часів Київської держави (ІХ—ХІІ ст.), й це певним чином надихає. Це тяжкий шлях, але альтернативи в нас нема.

• Традицією української культури й освіти завше був світоглядний, філософський принцип — кордоцентризм (від латинської cordis — cерце; філософія серця Григорія Сковороди та Памфіла Юркевича), який у поєднанні з раціональною складовою створював потужний інструмент пізнання та творчої діяльності. Демократична освіта є одним з наріжних каменів формування громадянського суспільства (народу, організованого в структури, які не залежать від держапарату). Якщо панівний клас буде сильнішим за громадянське суспільство, на Україну чекають похмурі часи деградації та несправедливості. Натомість домінування, провідна роль громадянського суспільства неодмінно призводять до розбудови цивілізованої країни вільних і заможних громадян, де існує повага до особистості та її натуральних прав.

• Саме свобода є змістом та головною метою тотального (повного) освоєння дійсності, коли людина з безпорадного об’єкта життя, приниженого раба перетворюється на суб’єкта історичного процесу — дієву особистість, яка створює власний світ, що є частиною великого Світу Людей. Особистість стає Homo Creator (Людиною-Творцем), що бере на себе відповідальність за цей світ, до створення якого вона відчуває власну причетність. Стародавні римляни стверджували: «Vita sine libertate nihil est — Життя без свободи — ніщо». Свобода є необхідною умовою повної самореалізації кожної людини.

• Свобода починається з небажання бути «sclavus saltans» — «танцюючими рабами», які не просто підкоряються обставинам, а й у мазохістському екстазі отримують насолоду від власного приниження.

• Чим живе Україна? Нашою любов’ю до неї.

• Нам треба думати не про власне збагачення, а про захист і добробут України. Тоді збудуться й наші особисті очікування. Це особливо стосується тих, хто краде до безтями й має нахабство з екранів телебачення та інших засобів масової інформації співчувати бідним і нужденним. Без соціальної справедливості держава залишається, як казав середньовічний філософ Августин Блаженний, «вертепом розбійників».

• Безумовно, мав рацію колишній президент Чехії Вацлав Гавел, коли стверджував, що політика потребує особливо порядних людей. Президент Тайваню Цзян-Цзіго керував острівною державою 15 років. За цей час країна перетворилася на одну з найбагатших держав світу з високим рівнем життя, мінімальним соціальним розривом між багатими та бідними. Після його смерті вдова президента, до речі, білоруска за походженням, подала заяву на призначення їй пенсії, оскільки її чоловік, який озолотив Тайвань, не взяв собі жодної копійки.

• Господь дав нам свободу волі та свободу вибору. Тому саме ми відповідаємо за наші вчинки та їхні результати. В цьому драма і велич нашого життя. Будьмо гідними дарованої нам свободи!

• Ніколи країна вільних людей не буває бідною. Бідною буває лише країна рабів.

• Все, що робиться недбало, закінчується фатально.

• Влада доброю не буває. Вона буває поганою або вельми поганою. Влада — це велика спокуса грошима, можливістю розпоряджатися долями людей. Психологи стверджують, що лише 2—3 відсотки людей у світі мають почуття гідності. Більшість людей — ситуативні, тобто пристосовуються до обставин. Оноре де Бальзак влучно зауважив: «Влада — це перманентна змова». До влади рідко йдуть люди з добрими намірами. Тому владу мають контролювати активні люди, об’єднані в структури громадянського суспільства, які не залежать від державного апарату. Лише контрольована суспільством влада починає служити громадянам й народу.

• Щоб перемогти, треба боротися. Боротьба має бути тривалою. Тривалістю у життя. Розслаблятися на цьому шляху — це готувати власну поразку.

• Головна філософія, гідна нашої уваги, — це філософія нашого життя. Ми збираємо свій світогляд, філософію роками, використовуючи всі надбання доступної нам світової думки. Філософія найдосвідченіших та найактивніших громадян формує суспільну свідомість. Саме рівень суспі-льної свідомості визначає рівень життя у країні. Якщо рівень свідомості буде бідним та убогим, то таке суспільство не зможе претендувати на пристойне існування. Будь-яка влада робить те, що їй дозволяє суспільство. Тому відповідальними за долю народу й країни є перш за все ми самі.

• Ми всі — поліваріантні, деякою мірою — ситуативні, тобто здатні проявляти різні властивості залежно від суспі-льної кон’юнктури. Вадою сучасного україн-ського сус-пільства є брак дорослих людей, здатних усвідомлено діяти та відповідати за власні вчинки, не звинувачуючи інших у всіх своїх негараздах. Блаженніший Любомир Гузар визначив сучасну Україну як «велику країну маленьких людей». Наші неприятелі — це лінощі та неорганізованість, необов’язковість та легковажність, що мають бути притаманними радше дітям, ніж дорослим людям. Народ має подорослішати та відповідати за життя країни. Лише величезна концентрація вольових, інтелектуальних та емоційних зусиль може забезпечити соціальний успіх у нашому складному та суворому світі.

• Нації, як і окремі люди, щоб бути щасливими, мають перш за все себе поважати.

• Важливим чинником, що гальмує розвиток країни й доводить народ до деградації, є байдужість. Журналіст і письменник Бруно Ясенський (1901 — 1938), розстріляний у сталінській катівні — московській Бутирці, зауважував: «Не бійся ворогів — у найгіршому випадку вони можуть тебе вбити. Не бійся друзів — у найгіршому випадку вони можуть тебе зрадити. Бійся байдужих — вони не вбивають і не зраджують, але тільки з їхньої мовчазної згоди на землі існують зрада і вбивство». Байдужість — це психологічна, соціальна неповноцінність. Недарма в Стародавніх Афінах під час суспільних заворушень закон дозволяв триматися будь-якої сторони конфлікту, каралися лише ті, хто дотримувався нейтралітету. Ця позиція вважалася ознакою байдужості людини, неповаги до полі-су (міста-держави), відсутності громадянської відповідальності, а тому небезпечною та згубною для громади і держави. Байдужість притаманна рабам, а не вільним людям.

• Вільна людина не схоче та й не зможе заховатися у натовпі, не бажаючи втрачати риси особистості та можливість реалізувати власну унікальність. Натомість раб воліє не привертати до себе увагу, бути як усі, щоб не брати на себе відповідальності ні за громадське благо, ні навіть за власну долю. Головна причина всіх соціальних негараздів — рабство більшості.

• Український письменник Мирослав Дочинець слушно зауважив: «Україна створила три світові феномени — Січ, УПА і Майдан». Слід зазначити, що ці явища є modus vivendi — способами існування української нації. В центрі українського світу — людина, в центрі російського — сакралізована держава на чолі з царем. Традиція українського суспільства бере початок у Київській державі ІX—XII cт., коли народне віче відігравало важливу роль у прийнятті рішень. Українське суспільство разюче відрізняється від російського (якщо воно там є), влада — ні.

• Політики-демократи можуть бути відмінними від свого народу, натомість диктатори as a rule — копія народу. Вони віддзеркалюють та використовують найтемніші інстинкти натовпу.

• Чим глибше ми інтегруємося в Європу, тим складніше й драматичніше, але перспективніше й цікавіше життя. Натомість шлях до російського ординського рабства простіший. Там не буде складних проблем, але й життя не буде. Лише тваринне п’яне животіння. Для притомної людини тут вибору нема.

• Ми маємо ставати на коліна не перед продажною владою та скоробагатьками, а перед тими святими, що загинули за наше гідне життя. Полковник Євген Коновалець (1891—1938), голова Проводу українських націоналістів, казав: «У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю».

• Марк Аврелій, римський імператор (161—180), великий філософ, продав усе своє майно, бо не було в бюджеті коштів, щоб дати відсіч варварам. Генерал Шарль де Голль, президент Франції, оплачував державні прийоми в Єлисейському палаці, хоча це мало робитися державним коштом. Він мав гонор! Подивіться у мережі на скромненькі дачі канцлера Німеччини або прем’єр-міністра Фінляндії. Хіба не приводять до влади в Україні корумпованих політиків ті люди, які за сотні гривень продають свої голоси на виборах?

• Які ми, така й наша країна. Якою була б Україна без добровольчих батальйонів, волонтерів, армії? Саме вони пишуть українську історію. Героям слава!

• Якщо ми збережемо Україну, то це означає, що ми виконали історичне завдання, яке випало на долю нашого покоління. Ми маємо пам’ятати про мільйони патріотів, які протягом століть віддавали життя за її свободу та незалежність. Це свята пам’ять! Україна нам відповість своїм чудовим квітучим майбуттям. Мізерні люди, які живуть серед нас та виступають проти України, — це нещасні істоти, які зникнуть з історичної мапи, не залишивши по собі жодної пристойної пам’яті!

• Кожен з нас має прагнути стати найрозумнішим, найдобрішим, найшляхетнішим, найсильнішим, найталановитішим, найкреативнішим. Це — ідеал. Якщо ж ми зробимо серйозний крок до цього ідеалу, то це вже буде важливим внеском у розвиток України, у прогрес людства.

• В українській мові існує геніальне слово «воля». Воля — це здатність сконцентрувати інтелектуальні та духовні зусилля для досягнення мети. Воля — це непереборне прагнення свободи, бажання посісти гідне місце у житті. Поєднання цих чинників створює непересічну особистість, здатну йти шляхом перемог та здобутків. Така реалізована особистість є подарунком для тебе та твоїх близьких. Саме кількість цікавих, яскравих особистостей визначає успіх суспільства та країни. Об’єднання таких особистостей називається громадянським суспільством. Україна будується зусиллями кожного з нас. Тому й відповідальність лежить на кожному з нас. Це жорстка правда життя.