Дмитро ШУПТА. Шевченківські сонети
Тарас копіює
На високій ноті і крилато
Клав штрихи на ватман дебютант.
Воском зал свічок заароматив —
Вдався генеральський аксельбант!
Тихо прорізався досвіт матов.
Дзвякнув екіпажовий ірвант…
За Тараса схвилювався Платов:
«Самородок. Істинний талант!».
Терпецю не видала гримаса —
Повели на стайню. Ліг бочком…
Змочені ропою, опояса
Різки шмалько врізались пучком.
П’ятнадцятирічного Тараса
Доля рокувала козачком.
Карбіж
Малюнки піддавалися некволо,
Можливо й недалекі до взірців.
Тарас підняв, як лицар, забороло
На вістря пензлів, фарб та олівців.
Святине знань, академічна школо,
В твоїм плеканні геній не відцвів.
Сошенко ввів Тараса в дружнє коло
Талановитих, виключних митців.
Він увійшов багатообіцянно,
Поборник праці. Не для похвали
Брюлов, Мокрицький і Венеціанов
Йому підтримки руку подали.
Сподівано, достоту осіянно
В його душі надії розцвіли.
«Три літа»
Чи думали Кирило і Мефодій,
Що їхнє Братство діятиме в нас?
Але примкнув до братчиків Тарас —
Козацький лицар,
істинний добродій.
В імперії гнилій, пащекоротій
За волю України встав, як барс,
Та, очевидно, був іще не час
Здійснитися надії щирозлотій.
Снага народу — у кореневищі
І в кроні, що сяга своїх орбіт…
Спалахували помисли найвищі,
Яких іще не бачив білий світ.
«Три літа» написались у В’юнищі,
Що вилились вигнанцю в десять літ.
На етапі
Фельд’єгеря рука
зрослась з ефесом.
Мірилом часу слугував упруг.
Зустрічний вітер різав
гострим лезом
У час години і лихих шаруг.
Над берегом ріки і понад плесом,
Дрімучими лісами й між яруг
Шалений віз поета мчав експресом,
Кур’єрський транспорт,
на крайсвітній пруг.
Ти генія в які несеш провалля,
Занурюєш його в які світи?
Йому вже не страшна ні гостра паля,
Ні для розп’яття божого хрести.
Ні сутінки глухого Зауралля,
Ні закутки саманні самоти.
В глухій неволі
В глухій неволі чим я не хворів?
Приниження дається безугавне…
Становище немислимо безправне,
Де розпач спопеляв і прикрий гнів.
Змішалося реальне і уявне,
Світанків рань і сутінь вечорів,
Моє занотування захалявне,
Яким іще я не перехворів.
Присутнє світло, котрого нема,
Погрожується море за узвозом.
Неволя в серці пісню облама,
І душу обчухрає, навіть розум…
Зникає щира спека. І зима
Знов насідає з давучким морозом.
Лист А.І. Лизогубові
Цар повелів і наче все в ажурі —
Із безвісті ні воза, ні човна?…
Десятиліття дні тяжкі й понурі —
Пекельна безпросвітня очмана.
У пагубнім, як риба, саламурі,
Відтак щеміти серце почина…
Ця занапасть, як змова моря й бурі,
Безрадісних пустель далечина.
Подалі від Дніпра, Десни й Сули,
Неначе на чуму чи на холеру,
Загнали в позасвітню атмосферу…
Де вістові? І де мої посли?
«Малярського приладдя та паперу
Нема! Хоч. друже, це мені пришли».
Згадалися гостини
Сибірська смітьхова
стебло верблюдки.
Мороз, як у забой, б’є до снаги…
Легкі сніги Березової Рудки
Й тяжкі в Новопетровському сніги.
В казармі дим їдкий від самокрутки
Й колодників залізні ланцюги —
Такі твої в укріпленні набутки
На берегах Каспійської саги.
Згадалися гостини у Закревських
І Ганни елегантної портрет
В один з приїздів
з набережних Невських,
Як на заметі теж лежав замет.
…Серед обставин винятково кепських
Вигнанцем у засланні скнів поет.
Автопортрет. 1847
А. Лизогубові
Не в цьому світі б’є життєвий вир,
Яка нудьга без нурту вирового!
Тут для митця — пустеля і пустир.
З мислителів — не знайдеться нікого.
Поетові тут прикро та убого:
Одягнена не хвацько, набакир
Солдатська безкозирка. І мундир
У рекрута чи, сиріч, рядового.
У час і пору, а не завчасу,
Де степ і море теж бурлять у штормі,
В пустелі ти оцінюєш росу,
Де існувать не зможеш на підкормі,
Надішле він «Казахського баксу»
І свій «Автопортрет
в солдатській формі».
На гауптвахті
Чужинська чужина
на всім ландшафті.
Свого тут — нічогісінько з прикмет.
У Оренбурзі десь на гауптвахті
Утримувавсь під вартою поет.
Згадав, як плив по Балтиці на яхті…
Шум українських степових трепет…
Красуню-україночку у плахті,
В купальському віночку, не секрет.
Шевченко гірко скніє під арештом —
У квітні-травні сутий арештант.
Чужої «правоти» не розбереш там,
Чого не ризикує комендант.
Тобі — сваволя випала і — решта,
Розгнузданий мучительства талант.
Автопортрет з бородою
Комусь — шашлик, комусь — потапці,
Хтось — постує, комусь — банкет…
Хто на печі, хто на канапці
Собі міркує тет-а-тет.
Всяк Дон Кіхот на власній шкапці…
Який художник я й поет,
Про мене у кожусі й шапці
Розповіда автопортрет.
Неначе грізний шум прибою,
Де ми волали, диваки,
Спливли події за водою,
Та погляд мій, мої думки
«Автопортрета з бородою»
Залишилися на віки.
Безстрашність
На думці в нас одне — не дати маху.
Для цього в нас колючі є дроти.
Ми відчуття приречених на плаху
Не відаєм, заціпивши роти.
Ми ринемо на безголов’я змаху
Абикого із ближніх запрягти…
Тарасова душа не знала страху,
Хоч він і випив чашу гіркоти.
Не кожному дано злетіти птахом
Над полум’ям у зоряну безмеж,
Не знатися ні з розпачем, ні страхом
Материків, морів та узбереж.
Щоб тільки не пішло усе запрахом
І щоб уникло фосфорних пожеж.
Автопортрет. 1851
Не витримати затяжного шквалу
Усупереч нелюдських заборон!
Після експедиційного Аралу,
Де царський знівельовано закон.
І, бережений Богом, напропалу
Митець віддався пензлеві в полон…
Мав гембель після того, та помалу
Порушив знов заказаний кордон.
Рвуть пута й прив’язь
коні на припоні —
Прорвався Дух, ламаючи печать.
У забороні — тільки сміх вороні…
Напором течія ламає гать!
Усупереч всевишній забороні
«Таємно починає малювать».
Чертог антресолів
Позаду — шлейф солдатчини нудної…
З одним вікном — помешкання вузьке,
Де геній із мистецтвом — у двобої
Долає очевидячки гризьке.
Дорога його слави золотої:
Уміння у майстерності дерзке,
Коли у боротьбі бракує зброї,
Чого не варте місиво мирське.
Гнітючий простір в неймовірних болях,
Що назавжди всотав його чертог,
Де чітко все розписане по ролях:
Кислоти, фарби олівці та грог…
Але творить і спать на антресолях
У висі неба здатен тільки Бог!
Останній автопортрет
Токсичні заздрісні істоти
Ще здіймуть наговорів шквал —
Плеснуть на мене нечистоти…
Дались рекрутчина й Арал.
Перебіг творчої роботи
Добив урешті наповал,
Що застосовував кислоти
Смертельніші, аніж метал.
Про мене «пам’ять не поляже»,
«Не вмре» у плетиві тенет…
Моє походження не княже,
Хоч є духовний паритет.
Про всю трагедію розкаже
Останній мій автопортрет.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206