Непроминальна імперськість
(Про спільне між окупацією Росією Галичини у 1914 році та Донбасу й Криму в 2014-у)
Відзначаючи напад гітлерівської Німеччина на СРСР 22 червня 1941-го, ми якось забули ще одну важливу дату: 22 червня сповнилося рівно 105 років з дня звільнення Львова від російських царських військ. Це сталося у 1915-у.
Ця подія є важливою для усвідомлення незаперечного факту: Російська імперія абсолютно не змінюється за своєю суттю. Те, що відбувалося в 1914—1915 роках у Галичині, потім, рівно через століття, повторилося на Донбасі. Книга «Московська окупація Галичини 1914—1917 рр. у спогадах сучасників» (Львів, «Апріорі», 2018) оприлюднює багато фактів.
Тоді антиавстрійська та антиукраїнська пропаганда починалася такими відозвами: «Многострадальный Русский Народ Галицкой земли! Братья и сестры! Шестьсот лет страдала наша Галицкая Русь в чужом ярме. Шестьсот лет лились горячие слезы сынов Галичины...» — і все в такому ж дусі. Окупанти детально розписували й рекомендації для галичан: «Встречай православное русское воинство, которое несет тебе не только простор земли и хлеб для утоления голода телесного, но и незапятнанное имя Руси...». Ну-ну, населення Криму також постійно підгодовували подібною пропагандою. Мовляв, страждають нещасні кримчани під нестерпним ярмом України. Тому мешканці півострова зустрічали кремлівське воїнство, замасковане під «зелених чоловічків», дуже прихильно. «Тітушок» у вигляді «самооборон» організувати було нескладно. Як у Криму, так і на Донбасі. Той теж, як відомо, «годував усю Україну»…
Вторгнення, зазвичай, готується не один рік. І тепер, і тоді. Газета «Свобода» від 22 січня 1914 року писала:
«Російська рука кермує в Галичині армією шпіонів. В’язниці в Галичині вже переповнені російськими шпигунами, щодень вичитуємо про арештування нових шпигунів. Росія так непохитно стремить до своєї ціли, що на місце кожного арештованого шпигуна чи агента присилає десятьох нових...».
І з «тітушками» у Галичині сто років тому було не складно: «…все знайдуться темні селяни, які згодяться за зарплату проїхатися до Львова і грати ролю «угнетенних росіян...».
Тоді — Австрія, тепер — «піндоси» і НАТО
Тепер ми говоримо про деструктивну роботу проросійських телеканалів. Тоді ж патріоти скаржилися: «Видавані за рублі кацапські газети викликують ненависть до Австрії, а захвалюють Росію, опоганюючи рівночасно на велику втіху поляків культурну роботу українців...».
«Кацапами» на початку минулого століття галичани називали місцевих москвофілів. Реакція патріотів на дії зрадників була практично такою ж, як і тепер стосовно сепаратистів Одеси й Харкова: «Нарешті й у нас вичерпується терпеливість, і ми мусимо нашим зрадникам в Галичині і на Буковині зробити життя таким приємним, як наші браття мають в Росії під царською нагайкою!».
Не так одностайно, але й тепер почуєш: якщо в Криму і на Донбасі в українських патріотів відібрали житло та вигнали на підконтрольні території без будь-якої компенсації, то й Одесу, Миколаїв, Харків «сепари» повинні покинути і переселитися на територію «русского мира». «Вільна» Лугандонія з нетерпінням чекає прибуття «своїх»!
«Отжатія» в 1915-у та інші приводи для розчарування
Процедура пограбування населення в Галичині сто років тому була шаблонною: «Про кожного жида і мазепинця питав чиновник: «Кілько може дати?». Довірена особа означувала відповідну квоту, чиновник втягав на нотатки і від того не було жадної апеляції. Опірних просто били нагайками або визначали за «політично неблагонадьожних» і цілком легально висилали на Сибір...».
Ми знаємо: з Донбасу в Росію вивозили устаткування шахт і заводів. Подібне було тоді і в Галичині: «Починали від ревізії домів за оружжям... Коли власник полишив був які несогірші меблі, то їх старанно опаковували і вивозили для більшої безпеки вглиб Росії. Те саме було з кухонним начинням та іншими пожиточними речами, яких свята Росія не відчуває потреби фабрикувати...».
Наживалися при цьому і місцеві колаборанти. Освічені галичани усвідомлювали, що й самій Росії подібна практика не гарантує прогресу: «Легіони таких п’явок ссали нашу кривавицю більше, як рік, та від того таки російська держава не збагатіла...».
Розчарування українців Австро-Угорської імперії в діях Росії було неминучим: «Колись затяті лемки доводили, що «правдива руська мова» се російська. Аж коли змушені були шість місяців розмовляти з правдивими москалями, то скаржаться тепер, що скоріше з американцем домовляться, ніж з «гадом-москалем»...
Росія не змінює свого ставлення до зрадників. Автори наводять висловлювання тогочасних росі-йських царських офіцерів: «Ми тепер в воєнний час терпимо, бо їх (москвофілів — С.Л.) ще нам треба, а опісля зробимо з ними лад. Бо хто зрадив за рублі, той зрадить опісля за корони й за марки...».
Так і тепер багато зрадників України вимушені були покинути Крим та нести службу на північних морях. У кращому випадку — на Каспії.
Гадаю, надто «зачарованим на Схід» громадянам України варто б ознайомитися з книгою, яка детально розповідає про окупацію Галичини в 1914—1915 роках.
Сергій ЛАЩЕНКО.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
050-55-44-203, 050-55-44-206
